У Ковелі попрощалися з двома військовослужбовцями, життя яких обірвала війна. В останню путь провели ковельчанина Олександра Єлізарова та Євгенія Харламова із села Вербка Дубівської громади.
Про це повідомив Ковельський міський голова Ігор Чайка.
Олександр Єлізаров народився 18 жовтня 1972 року в Ковелі. Навчався у місцевій школі №4 та професійно-технічному училищі №5, де здобув фах газозварника. Працював, дбав про родину, був люблячим чоловіком і батьком двох доньок.
Особливим захопленням чоловіка була риболовля. Він добре знав річку Турію, мав багато вудок і ходив на риболовлю майже щодня, навіть узимку.
У червні 2026 року Олександра мобілізували. Після навчання він ненадовго приїхав додому, а згодом вирушив на передову. Служив водієм-електриком відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів механізованого батальйону військової частини А5338.
Свій 54-й день народження у жовтні захисник зустрів на війні. 3 листопада разом із дружиною Оленою вони відзначили 30 років подружнього життя. Подружжя планувало обрати спільний подарунок.
Однак повернутися додому Олександру не судилося. 7 листопада поблизу населеного пункту Зелена Долина Дніпропетровської області автомобіль, у якому перебував військовий під час виконання бойового завдання, атакував російський безпілотник. Захисник загинув.
Олександра Єлізарова поховали на Алеї Героїв міського кладовища Ковеля.
Також у Ковелі попрощалися з Євгенієм Харламовим, який народився у Скадовську Херсонської області. Коли хлопцеві було два роки, його родина переїхала на Волинь. Євгеній навчався у ковельській школі №6, згодом здобув професію різьбяра у ПТУ №5, а пізніше закінчив Національний університет водного господарства та природокористування в Рівному.
Останнім часом чоловік проживав у селі Вербка. У квітні 2025 року його мобілізували. Він служив на Донеччині, зокрема поблизу Костянтинівки, був головним сержантом – командиром стрілецького відділення батальйону територіальної оборони військової частини А7039.
Під час служби Євгеній двічі зазнавав поранень, проходив лікування та реабілітацію, але після відновлення повертався до побратимів. Один із виходів на передову тривав майже 100 днів – із листопада до середини лютого. Через складну логістику та постійні обстріли військові потерпали від нестачі води. Відомо також, що одного разу Євгеній виходив із позиції разом із пораненим побратимом: 15 кілометрів під ворожими обстрілами вони долали сім діб.
За мужність і службу військовослужбовця нагородили орденом «За мужність» III ступеня та іншими відзнаками.
У червні 2026 року після лікування Євгеній знову повернувся на фронт – цього разу на Краматорський напрямок. Він виконував завдання з доставки побратимам на передову продуктів, води та медикаментів.
7 листопада 2026 року в селі Шабельківка Краматорської громади на Донеччині серце захисника зупинилося. За кілька днів, 12 листопада, йому мало виповнитися 50 років.
Євгенія Харламова поховали на кладовищі села Гішин, де спочиває його мама.
Світла і незгасима пам'ять Героям!
Редакція сайту новин Волині «Конкурент» висловлює співчуття рідним і близьким.
