Слова Папи Франциска, мовляв, українцям пора викидати білий прапор, очікувано викликали в нас хвилю обурення. Із заявою з приводу слів понтифіка виступив навіть Постійний Синод УГКЦ. Хороша заява, патріотична. От тільки там є кілька проблемок.
1) У першому ж абзаці знову просувається теза «А бил лі мальчік?» На це націлені слова: «Ми все ще не маємо повної версії інтерв’ю». При цьому синод суперечить сам собі, коли посилається на коментар прес-служби Ватикану щодо папських слів. Звідси висновок: раз прес-служба коментувала, значить слова папи таки відомі, інакше що вона коментувала?
Зрештою, вже початок другого абзацу суперечить тому, що було сказано в першому, та повністю зводить нанівець тактику «А бил лі мальчік?»: «Сьогодні ми не хочемо застановлятися на словах Папи». Тобто слова папи вам теж відомі, блаженніші, високопреосвященніші та преосвященніші владики, ви просто не хочете над ними застановлятися, а всі ці «ми не маємо повного тексту інтерв’ю» – це звичайне окозамилювання.
2) При цьому назва заяви та її другий абзац прямо суперечать одне одному. Уже цитоване вище перше речення другого абзацу каже: «Сьогодні ми не хочемо застановлятися на словах Папи». То нащо ви тоді випускаєте заяву, яка називається «Заява Постійного Синоду УГКЦ щодо нещодавніх висловів Папи Франциска»? Що ви тоді коментуєте?
3) За відмовою від коментування слів понтифіка криється намагання виплутати його зі скандалу. Саме тому не цитують напряму висловлювання папи, які викликали обурення, а лише пояснення (і то непрямо та дуже коротенько) його прес-служби, щоб у сприйнятті публіки відділити Франциска від його заяв.
4) Окрім того, через посилання на коментар прес-служби Ватикану просувається теза «Він не це мав на увазі!»: «посилання на «білий прапор» в інтерв’ю – це заклик до перемовин, а не до капітуляції України».
При цьому заява Постійного Синоду прямо суперечить процитованому комюніке прес-служби Ватикану. Адже спершу синод переймає тлумачення слів про білий прапор як заклик до перемовини (а не до капітуляції), а наприкінці заявляє, що перемовини не мають сенсу:
– «За словами пресслужби Святого Престолу, посилання на «білий прапор» в інтерв’ю – це заклик до перемовин, а не до капітуляції України.»
– «Новітня історія показала, що з Путіним не може бути справжніх переговорів … Будапештський меморандум 1994 року, що його підписали Росія, США та Велика Британія, зараз не вартий паперу, на якому написаний. Так буде з будь-якою угодою, яка постане в результаті “вимушених переговорів” із путінською Росією».
Якщо перемовини не мають сенсу, то нашо цитувати пояснення прес-служби Ватикану? До чого тоді воно тут?
5) Та головною проблемою заяви Постійного Синоду є навіть не його суперечливий зміст, а його адресат. «Не зважаючи на пропозиції щодо потреби переговорів представників різних держав, включно зі Святішим Отцем, українці продовжуватимуть захищати свободу та гідність у боротьбі за сталий і справедливий мир для своєї країни й світу.» Хто є адресатом цих цілком правильних слів? Це запит до всесвіту, типу візуалізації бажаного майбутнього («вілла і мільйон баксів на рахунку!»)?
Скандал спричинив Папа Франциск, уже вкотре повторивши месиджі російської пропаганди та псуючи імідж Католицької Церкви в Україні. Але відповідь синоду цілком безособова. Складається враження, що це владики українцям пояснюють: «Українці не можуть припинити захищатися, тому що капітуляція означає їхню смерть». Ти ба, а ми й не знали!
І тоді, як у старому анекдоті про студента, який чудово знав лише будову блохи, знову переведення стрілок на путіна: «Наміри Путіна і Росії зрозумілі й чіткі. Це не лише він: 70 відсотків населення Росії підтримує геноцидну війну, зокрема й патріарх Кирило та провід Російської Православної Церкви. Висловлені цілі втілюються в конкретних діях». І т.д., і т.п.
Тільки скандал, який коментує заява, спричинив не путін і росіяни, з ними й без того все ясно. Заява синоду викликана словами Папи Франциска. Принаймні, так сказано в її назві. Відповідно, заява мала би бути адресована папі чи коментувати його слова, реагувати на його позицію. Але наразі виглядає, що заява звернена чи то до українців, чи просто є сигналом кудись у космос. А до папи свою точку зору будуть доносити, в кращому випадку, непублічно.
Постає логічне питання: нащо тоді ця заява? Відповідь проста: нею Постійний Синод УГКЦ показує нашим вірним і всім українцям: Ми свої, ми патріоти, ми з вами! От тільки проблема не у вас, дорогі владики, у вашій патріотичності ніхто й не сумнівався. Проблема у Францискові. І оскільки скандали спричиняють ПУБЛІЧНІ ЗАЯВИ ПАПИ, то вірні греко-католики та всі українці очікували від вас ПУБЛІЧНОЇ ВІДПОВІДІ ПАПІ, а не безособової заяви в нікуди. Але синод на такий крок, на жаль, не відважився. Видно, ми таки справді ще не доросли до статусу патріярхату.
Тим часом ситуація на місцях стає просто критичною. Вірні вже просто не хочуть чути поминання папи на богослужіннях і натякають на це жирним шрифтом. Буквально вчора написала мені моя парафіянка, греко-католичка родом зі Львова, після літургії в Цюриху: «Отче Назарій, мені здалось, чи я сьогодні не почула (на службі) імʼя того конченого Папи Римського? Чи то моя уява і я видаю бажане за дійсне?». І це лише один приклад із багатьох.
У підсумку заява Постійого Синоду УГКЦ залишає суперечливе враження та нагадує викрутаси ієрархії Російської Православної Церкви на розмові зі Сталіним: «Нєльзя нє сказать, но нєвазможна і нє замєтіть». Тобто щось заявили, бо треба було заявити, адже мовчанки паства не зрозуміла б. Але заявили так, щоб у папи, боронь Боже, не склалося враження, що його критикують. Зате українцям показали: «Хлопці, ми свої!» Таким чином і папа ситий, і вівці не мекають. Крім мене, звичайно. Але я відомий упертий баран, який давно вже в чорному списку на забій.
На головному фото кадр із серіалу «Молодий папа» («The Young Pope»), де понтифік змушує кардинала цілувати його пантофлю.
