23 жовтня 2024 р. 14 0
Бойова медикиня дивилася у вічі смерті і перемагала в бою за життя, рятуючи тих, хто рятує Україну. На її рахунку сотні врятованих життів побратимів. З Оксаною Петренко ми познайомилися у серпні 2022-го. І попри поганий рік – за дуже оптимістичних обставин. Тоді на урочистому відкритті зали урочистих подій Ніжинського РАЦСу Оксана з коханим стали першою парою, яка стала на весільний рушник в оновлених стінах.
І до і після того щастя в її житті було дуже багато випадків, коли життя пацієнта висіло на волосині. Бійці за неї моляться, а вона працює, ніби швейцарський годинник, бо не має права на помилку. Її медична сумка важить десять кілограмів. Вдвічі більше — жилет і каска. Однак Аня вже не відчуває ваги військової екіпіровки, бо воює як танк. Як це — бачити смерть побратимів і втрачати на війні друзів, надавати допомогу у дні штурмів і вчити командування тактичній медицині, а ще рятувати полонених, Оксана охоче поділилася з нашою знімальною групою.
Оксана з Ніжина у цивільному житті була керуючою магазином, а ще мамою чудового сина. Займалася спортом, завжди була екстремальною та закоханою в життя. Та у 2020-му році відчула непереборне бажання бути корисною нашим захисникам, пішла на військову службу за контрактом до однієї з військових частин Командування Сил підтримки на посаду старшого бойового медика інженерної роти. Має посвідчення спеціалістки з розмінування. Брала участь в знешкодженні вибухонебезпечних пристроїв в районі Ічні. А з початком широкомасштабного вторгнення брала участь в обороні Ніжинщини, а пізніше і Балаклії Харківської області.
Страшно казати солдату, який при смерті – братику все буде добре, ділиться медикиня. А найстрашніше, коли ти прибігаєш, а там хлопчина лежить — в менші брати годиться. І ти розумієш, що нереально його врятувати. Ти безсила і нічого не можеш зробити, щоб зберегти йому життя — як би ти цього не хотіла. Він на тебе дивиться великими очима і каже: «Я зараз помру, так»? А ти, розуміючи, що він вже майже 200-ий, кажеш: «Ні, братику, все буде добре». А вже за кілька хвилин закриваєш йому очі… Раніше були сльози, тепер вже сльозам місцю немає. Бо за ці роки стільки можна було виплакати, що збожеволіла б вже».
Оксана розповідає, що для бойового медика головне – то зібраність, відсутність страху чи, тим більше, паніки: «Хлопці сподіваються на тебе, ти їхній порятунок, і ти не маєш права їх підвести, виказати страх чи невпевненість. Тільки так зможеш врятувати їх і сама залишишся живою».
Медик має бути холоднокровним, щоб робити свою роботу не задумуючись. Потрібно працювати швидко. Саме перші хвилини після поранення надзвичайно важливі. Якщо все зробити правильно, то це врятоване життя. Велику роль грає час. Порівнюючи з цивільним життям, де все сплановано, навіть під час операції все йде за планом, тут у тебе нема чіткого плану і від твого рішення залежить життя людини, резюмує бойова медикиня.
Наказом Головнокомандувача ЗСУ Оксана нагороджена почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест». Та найголовніша винагорода в житті – то подяка від врятованих соколиків – зі словами «Дякую за життя». Бо для бойового медика то значно більше аніж просто слова….
І що може бути суттєвішим доказом того, що вона знаходиться саме там, де і має бути.
