Через якусь хвилину-другу після знайомства із настоятелем Свято-Михайлівського храму, що у селі Промінь, протоієреєм Володимиром Дроздом, відчуваєш, що цей священник наче близький і дуже дорогий родич, з яким тривалий час не бачилися. В очах молодого чоловіка гармонійне поєднання мудрості та любові. А ще він – неймовірний оповідач, якого хочеться слухати й слухати.
Про це пише Боратин 24.
«Свідчення про дива, які відбуваються після молитви біля чудотворної ікони Божої Матері Пілганівська, яка знаходиться у селі Промінь Боратинської громади, линуть далеко за межами не лише рідної Волині, але й України вже понад 300 років, – розповідає настоятель, який служить у Промені вже майже чверть століття. – Цікавою є й історія села Промінь, яке не так давно називали Пулганів або Пілганів. Подейкують, що назва походить від Пулгана – імені татарського хана, який в давнину прийшов на наші землі на чолі чималого війська загарбників. Згодом частина земель села належала до Луцького домініканського монастиря. За легендою, в давнину біля річки Чорногузка люди одного дня виявили ікону. І – забрали її у свої село. Однак наступного дня ікона зникла. Її знайшли на березі річки, однак вона знову зникла і так повторювалося декілька разів. Аж поки ікону не забрали у Свято-Михайлівський храм селяни з Пілганева».
Протоієрей Володимир Дрозд слухає з любов’ю, говорить з мудрістю і служить з вірою
Чудотворна ікона Матінки Божої “Пілганівська”
Місцеві жителі переконані, що чудотворна ікона протягом століть оберігає село. Бо й справді – у роки Другої світової війни були вщент спалені усі навколишні села. І лише Пілганів, жителі якого благали Богородицю про захист, вцілів на диво усім. Снаряд, який влучив у верхню частину храму, пробивши її наскрізь, так і не розірвався, що є явним дивом, яке створила Матінка Божа. Це місце й нині можна побачити на одній із стін святині.
«А далі розпочалися важкі для Церкви й віруючого люду часи – богоборча радянська влада підривала, руйнувала храми, – важко зітхає священник. – Або ж облаштовувала у них зерносховища, склади та навіть телятники. У Пілганеві святиню спершу не чіпали, однак у 1959 році таки закрили. Попри це у великі свята люди нишком приходили до храму. Проводилися богослужіння. У 1964 році село перейменували на Промінь. А в 1984 році у приміщенні храму зробили музей атеїзму. Місцеві жителі берегли святині. І з часом, коли стало очевидним, що радянська імперія ось-ось впаде, домоглися відкриття церкви, тож у 1989 році тут відновилися богослужіння.
Якось одній людині з церковної громади у сні явилася Матінка Божа, яка сказала, аби зняли з неї оклад. І коли це зробили, то побачили ікону в усіх кольорах. Та згодом під час молитви ікона почала оновлюватися. Кольори, які були темними, стали яскравими, дуже красивими та насиченими. Окрім цього, стало можливим роздивитися клейма на яких зображені ті дива, які відбулися після молитви до Богородиці – зцілення молодої жінки від злого духа, зцілення дитини, покаліченого чоловіка та очищення іншого чоловіка від поганих сил. Є припущення, що ікону написали іконописці з Почаєва, однак достеменно її походження невідоме. Важливо, що Пілганіська ікона є коронованою, а коронували лише ті ікони, які були чудотворними».
Переступивши поріг святині, відчуваєш, що ти наче вдома – на душі умиротворення і радість. У притворі на стінах стародавні ікони – їх місцеві жителі принесли потьмянілими від часу. І тут, у святому місці, де лунає Слово Боже, вони з часом оновилися. Ліворуч у храмі великий і гарний кіот у якому чудотворна ікона Божої Матінки «Пілганівська». Біля неї висять золоті прикраси, які люди приносять у знак подяки за ті дива, як відбуваються у їхньому життя після молитви перед іконою.
