На головному фото о. Назар Заторський на лавці в кольорах ЛГБТ в католицькій церкві Peterskapelle в Люцерні, яку поставили з нагоди тижня прайду
Зважаючи на весь той скандал довкола УКУ, який зараз несеться у ЗМІ та соцмережах, хотів би звернути увагу на один аспект, який не є очевидним і проходить переважно повз увагу учасників дискусії.
Український католицький університет із його іміджем модерного та просунутого вишу тривалий час був для багатьох вивіскою цілої УГКЦ, яка, відтак, сприймалася як модерна та ліберальна альтернатива до заскорузлих у середньовічному консерватизмі православних Церков. Але скандал довкола емодзі з прапорцем ЛГБТ в інстаграмі абітурієнтки відкрив для ширшого загалу інший УКУ й іншу УГКЦ – консервативних, які сприймають лише консервативне християнство як єдино істинне. Адже саме такий висновок випливає з офіційної відповіді ректорату: ті, які підтримують ЛГБТ, не можуть жити справді глибоким духовним християнським життям, а підтримка ЛГБТ суперечить християнству. Саме таке консервативне трактування християнства стало причиною відмови дівчинці у проживанні в колегіумі УКУ.
Тут хотів би звернути увагу на деякі історичні причини такого підходу. Справа в тому, що вплив і переважаюча присутність в українському релігійному й інформаційному просторі всі ці десятиліття УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ, а з 2018 р. – УПЦ МП та ПЦУ формували і сформували в християнському середовищі України певне бачення та певний порядок денний, який, звісно, формував і сформував також УГКЦ.
У своїй риториці найконсервативнішою була і лишається УПЦ МП (РПЦ в Україні), яка перед викликом існування греко-католиків і «неканонічних» православних Церков постійно позиціонувала себе як найістиннішу, найправославнішу українську Церкву. У цьому з нею змагалися УПЦ КП й УАПЦ, а зараз – ПЦУ, намагаючись довести, що вони не менш, а навіть більш православні, ніж їхня підмосковська сестра-близнючка.
Програма католицької парафії Peterskapelle в Люцерні з нагоди участи в прайді Центральної Швейцарії
Зі свого боку, в УГКЦ бояться бути затаврованими як «латинізатори» та «відступники від чистоти православ’я», тому намагаються довести, що, попри унію з Римом, зберігають повноту та чистоту східної духовності, один зі способів виявлення якої вбачають у такій же консервативній риториці. Таким чином серед українських традиційних Церков панує ультарконсервативний погляд на християнство, де все, що модерне та ліберальне – за визначенням негативне та «від диявола». І, відповідно, такі ж погляди всі ці десятиліття транслювалися на паству, яка великою мірою їх перейняла.
І тут виявилося, цілком несподівано для духовенства УГКЦ та конкретно для УКУ, що попри весь цей консервативний порядок денний і трансльований десятиліттями посил, серед великої кількості українських християн сформувався запит на ліберальну традиційну Церкву, запит, який досі сяк-так задовільнявся лише УКУ. І коли раптом виявилося, що УКУ і УГКЦ в цілому не є такими ліберальними та просунутими, як вважалося, здійнялася хвиля обурення. Серед іншого, це обурення через розбиті ілюзії та усвідомлення того, що їхній запит на ліберальну традиційну Церкву в Україні так і лишається без відповіді. Тобто для багатьох християн України, і то переважно християн-інтелектуалів, немає наразі Церкви, в якій вони б відчували себе прийнятими, з якою були би суголосними. Тому багато з них просто відходять або повністю, або у внутрішню еміграцію. І скандал довкола УКУ лише виявив і посилив цей процес.
