Фото: кадр з фільму
У кінотеатрах України стартував детективний трилер «Конклав», знятий за однойменним романом британського письменника Роберта Гарріса, – справжня насолода для глядачів, які прагнуть інтелектуальних розваг.
Режисер Едвард Бергер, відомий нам найбільше за минулорічним хітом від Netflix «На західному фронті без змін», захотів відійти від «хаосу битви» і сконцентруватись на чомусь більш камерному. Але все одно вийшов хіт (рейтинг критиків на Rotten Tomatoes – 95% позитивних рецензій, 85% – від глядачів, на Metacritic – 79%).
Коротко про – про плюси та мінуси «Конклаву». Спочатку про хороше.
Напружений сюжет
Це розповідь про один із найстаріших і найтаємніших звичаїв у світі – вибір нового Папи. Попередній Папа помер, і на плечі декана Колегії кардиналів Лоуренса (Рейф Файнс) падає важкий обов’язок – організувати вибори нового Понтифіка. За звичаєм, у Ватикані мають зібратися кардинали з усього світу і перебувати у замкненому приміщенні доти, доки не оберуть нового главу.
– Пекло буде завтра, після того, як тут з’являться кардинали, – каже один із учасників конклаву.
І в дечому він має рацію. Можливо, фільм і не про пекло, але про чистилище так точно.
Вже під час заходу – коли учасникам заборонено спілкуватись із зовнішнім світом – Томас Лоуренс з’ясовує, що у померлого Папи були таємниці, які можуть підірвати устої Католицької церкви. Окрім того, й у кандидатів на папський престол починають вилазити скелети із шаф. Перед Лоуренсом стоїть важке завдання: зробити все можливе для відновлення іміджу святої церкви і не дати недостойному очолити її, але при цьому сам Лоуренс потерпає від втрати віри.
– А як же Бог, – розгублено запитує він, споглядаючи ці «виборчі перегони».
– Не будьте наївним, – відповідають йому.
Якби не кардинальські сутани, може здатись, що ми дивимось картину про звичайні політичні вибори: інтриги, плітки, наклепи, чорний піар, брудні кроки з усунення конкурентів. Святі отці брешуть прямо у вічі, підкупляють своїх колег, щоб отримати більше голосів, звинувачують один одного у расизмі, нетолерантності, розпусті та інших гріхах. Навіть тему нелегальних мігрантів підняли! Кандидатури відсіюються одна за одною – і по кожній з них у фільмі є невеличке розслідування, але конкуренція не зменшується. Куди там боротьбі між Трампом та Гарріс!
Інтриги додає й поява «темної конячки» – нікому не відомого кардинала, який теж має право голосувати і бути обраним.
Кардинал Лоуренс (Рейф Файнс) і кардинал Белліні (Стенлі Туччі). Навіть святим отцям доводиться об’єднуватись, щоб простистояти іншим святим отцям. Кадр з фільму
Критика Католицької церкви
Її у фільмі предостатньо, хоч і не такої радикальної, як вона насправді заслуговує. Кардинали – найсвятіші ж мають бути люди в світі – показані амбітними, жадібними, непоступливими й корумпованими. Кожен з них мріє надіти на себе папську тіару і перекроїти погляди Церкви під свої власні. Водночас кандидати лицемірно заявляють, що ні-ні, вони не хочуть такого тягаря.
– Якщо не хочете, так скажіть, щоб за вас не голосували, – говорить кардинал Лоуренс ліберально налаштованому кардиналу Белліні (Стенлі Туччі).
– Щоб місце дісталось йому? – обурюється Белліні, вказуючи на свого суперника.
Белліні – один із головних претендентів, який представляє більш помірковану фракцію, що підтримує ідеї попереднього Папи про те, що Церкві треба визнати помилки минулого, стати більш толерантними, щоб стати кращою версією себе.
Інші кандидати на його фоні виглядають не так привабливо, однак мають своїх прихильників. Приміром, зарозумілий і зверхній кардинал Тедеско (Серхіо Кастелліто), який мріє повернути церкву до італійських коренів і застарілої централістської ідеології. Або африканський єпископ Адейемі (Лусіан Мсаматі), який нещадно критикує все, що не вкладається в прокрустове ложе католицької доктрини – наприклад, бажаючи геям горіти у пеклі.
Але і «хороші» кандидати, і «погані» кандидати на перевірку виявляються однаково прогнилими і такими, що втратили справжню віру.
Один з постерів фільму, який символізує сумніви кардинала Лоуренса
Акторська гра
Стрижень, на якому тримається весь акторський ансамбль, це, звісно, Рейф Файнс. Дехто з критиків називає роль кардинала Томаса Лоуренса – найсильнішою в його кар’єрі. Він однаково майстерно демонструє і м’яку вразливу натуру людини, і рішучі дії полководця… вибачте, адміністратора цього складного заходу, з батьківською любов’ю або суворістю напучує грішників і сам стає на коліна перед тим, кого вважає достойнішим за себе. Максимально відданий принципам церкви, яка його сформувала, він водночас веде складну внутрішню боротьбу в прагненні відродити віру в самому собі.
Ідеально доповнюють роботу Файнса й інші актори. Зловісний Джон Літґоу у ролі кардинала Трембле, харизматичний Стенлі Туччі, чийого персонажа важко назвати позитивним, енергійний та емоційний Серджіо Кастеллітто на противагу досить важкому в радикалізмі та безапеляційності Лусіану Мсаматі.
На цьому фоні величезної кількості чоловіків важко не загубитися жінкам – мовчазним сестрам, які повинні мовчати і бути якомога непомітнішими. Але Ізабелла Росселіні (сестра Агнес) продемонструвала вибухову гру, одним діалогом обеззброївши групу чоловіків, яким вона повинна підкорюватись, і показавши, що й сестри можуть грати свою роль у виборі Папи.
Сестра Агнеса (Ізабелла Росселіні) доводить, що не варто вважати непомітних сестер ще й беззубими. Кадр з фільму
Операторська робота
Робота французького оператора Стефана Фонтена – ще один привід дивитись «Конклав», затамувавши подих.
Задушлива й темна атмосфера папських апартаментів, де над ще теплим тілом Понтифіка починаються інтриги та боротьба за владу, коридорів готелю, де живуть кардинали, кожна тінь змушує нас не довіряти нікому з цих людей.
На контрасті – велич Сікстинської капели, де, власне, й проходить конклав: багато світла і багато урочистого червоного, що повинно підкреслити важливість події. Та при цьому камера періодично вихоплює фрески Мікеланджело на стелі – святі наче бачать, що насправді відбувається в душах священників.
Крупним планом – купа недопалків, які святі отці покидали прямо на підлогу, в одному з двориків.
Сади та альтанки Ватикану зняті так, що це ніби дає свіжий ковток повітря і ніби допомагає відродити віру.
Просторі холи та темні сходові клітини підкреслюють і те, яка маленька людина в божому храмі, і те, які темні заговори можуть плестися в найсвятішому (здавалось би) місці.
А вид зверху на натовп кардиналів, одягнених в червоне, під білими парасольками, які йдуть на останнє голосування, – мабуть, найбільш вражаючий кадр у фільмі.
Кардинали на виборах Папи – насичені кольори ще одне достоїство фільму. Кадр з фільму
З мінусів
Спочатку дійсно здається, що фільм критикує Католицьку церкву. Та з кожним кроком режисер намагається вирішити питання: ця інституція вже померла чи є шанс на відродження святості? І все більше схиляється до останнього. Наприкінці може здатись, що весь фільм – це проплачена Ватиканом реклама (це думка автора і не має ніяких під собою фактів. – Ред.).
Те, що вищезгадані персонажі досить неоднозначні – величезний плюс у фільмі. Але є й такі, які своєю показово гідною поведінкою, жертовністю та пафосними речами зводять нанівець попередні достоїнства картини. Завуальоване порівняння цих позитивних героїв з Христом, який ладен омивати ноги грішникам, виглядає геть невластивим людській природі. Правильні слова, правильні вчинки, які, за задумом, повинні стати мораллю картини, перетворюються на маніпуляції на кшталт картинок, створених штучним інтелектом: «це двоє героїчних братів. У них сьогодні день народження, а їх ніхто не привітав». У менш цинічних глядачів такі маніпуляції можуть викликати схвальну реакцію – «так, так, як це правильно сказано» – і навіть сльози розчулення. А у більш критичних – легку відразу.
Заклики до «загальної любові та миру, доброти і милосердя» і «ні війнам» звучать, звісно, правильно, але у нас, українців, перед очима не завжди зрозуміла поведінка поміркованого Папи Франциска, у якого мрія – помирити росіян та українців за допомогою якоїсь хресної ходи чи слів «мирися-мирися і більше не бийся».
P.S. Але плюсів у «Конклава», звісно, більше. Передбачаємо, що він ще отримає нагороди кіноакадемій. За головну чоловічу роль та за операторську роботу – так точно.
У Ватикані людина повинна відчувати себе маленькою, порівнянно з величчю Церкви. Кадр з фільму
Країна: США, Великобританія
Режисер: Едвард Берґер («На західному фронті без змін», серіали «Патрік Мелроуз», «Террор»)
У головних ролях: Рейф Файнс (франшизи про Гаррі Поттера та Джеймса Бонда), Джон Літґоу («Хто в домі тато 2»,«Вбивці квіткової повні», серіал «Корона»), Стенлі Туччі («Диявол носить Prada», «Милі кістки»), Серджіо Кастеллітто («Данте», «Народжений двічі»), Ізабелла Росселіні («Смерть їй пасує», («Синій оксамит»,), Лусіану Мсаматі (серіали «Гра престолів», «Доктор Хто»)
Тривалість: 02:00
