ㅤ Де закінчуються конфлікти і починається поляризація?
Передусім розберемося, що ми міряли та чому саме так. Теорія вказує на багато ліній, які можуть створювати напругу в суспільстві: наприклад, бідність чи багатство, ідеології, погляди на гостросоціальні питання та багато іншого. Наша команда припустила, що серед українців поляризація може виникнути між соціальними групами, які мають різний досвід повномасштабної війни: наприклад, між військовими й цивільними, між тими, хто жив в окупації, і тими, хто не мав такого досвіду. Відповідно, проявом поляризованості (а точніше афективної поляризації) є стійка тенденція, що люди краще ставляться до представників своєї групи та суттєво гірше до «інших». Також ці відмінності мають корелювати з іншими діями й рішеннями людей — наприклад, які медіа вони читають чи за кого голосують.
Фото: EPA/UPG Власник ресторану швидкого харчування Олексій Гончаров спілкується з працівницями в своєму закладі в Бучі, 18 січня 2024 р. Олексій із сім’єю тричі переїздив по Україні. Вперше у 2014 він був змушений закрити кафе в окупованій військами РФ Кадіївці і переїхати у Гірське на Луганщині, де відкрили власну пекарню, кафе та продуктові магазини. В лютому 2022 року родина переїхала на Західну Україну, а після того, як Київська область була відвойована українськими військами, Олексій вирішив переїхати до Бучі, і втретє розпочав свій бізнес з нуля. Наразі з Олексієм у Бучі працюють шість осіб, усі вони ВПО.
Тому навіть найгостріший конфлікт не завжди дорівнює поляризації. Часто люди можуть мати протилежні погляди з якогось питання, однак співіснують чи зберігають нормальні або навіть хороші й близькі стосунки (попри суперечки). Натомість унаслідок поляризації ці розбіжності в поглядах, досвіді чи приналежності 1) зменшують простір для прямого конфлікту — тобто ви вже не сперечаєтеся з «іншим», а лише обговорюєте їх зі «своїми», 2) конфлікт швидко ескалується.
Як ми міряли?
Повертаючись до нашої гіпотези, ми заміряли ситуацію двома методами: віньєткове дослідження та вимірювання за шкалою афективної поляризації. У першому випадку запропонували респондентам кілька вигаданих сценаріїв, що до їхнього будинку заселяється новий сусід, наділений різними характеристиками. Спираючись на оцінки респондентів свого ставлення до різних персонажів, визначили, чи суттєво погіршує якась характеристика ставлення до персонажа.
Такими характеристиками були: 1) конфесійна належність (ПЦУ й УГКЦ, УПЦ), (2) участь у військових діях (служить у ЗСУ, має бронювання / відстрочку, уникає мобілізації), (3) мова спілкування (російська, українська), (4) факт переміщення через війну (місцевий, виїхав з окупації, виїхав з прифронтових територій, виїжджав за кордон після 24 лютого 2022 року і повернувся) та (5) споживання російського контенту (дивиться російські новини, дивиться російський розважальний контент, дивиться російських опозиціонерів, принципово не споживає російського контенту).
Чому ми запитували про уявного персонажа, а не реальних людей? Ці питання досить чутливі для українців під час війни, адже стосуються а) людей, які суттєво постраждали від війни, б) людей, які можуть мати символічні асоціації з країною-агресоркою (наприклад, російськомовні чи парафіяни УПЦ МП). Тому високий ризик, що люди дадуть соціально прийнятну відповідь, а не чесну. Ця абстракція допомогла нам сформувати емоційний барʼєр між респондентом і персонажем, щоб збільшити вірогідність чесних відповідей. Це важливо, адже нас цікавили стійкі упередження, а не швидкі емоційні реакції.
Фото: EPA/UPG Перехожі проходять повз ялинку зроблену із використаних боєприпасів біля кафе у центрі Києва, 19 грудня 2023 року.
У другому випадку (шкала афективної поляризації) ми вимірювали взаємну дистанцію, неприязнь і жорстокість пʼяти пар груп одне щодо одного:
1) українці в Україні — українці за кордоном,
2) ті, хто проживав на ТОТ / у зоні бойових дій — ті, хто не має такого досвіду,
3) представники ПЦУ й УГКЦ — представники УПЦ МП;
4) військові / їхні родичі — цивільні / ті, хто не має родичів-військових,
5) українськомовні — російськомовні.
Докладно з методологією та конкретними питаннями, які ми ставили, можна ознайомитися за посиланням.
То що наміряли?
Коротка відповідь: ми не фіксуємо суттєвої дистанції, неприязні чи зловтіхи між цими групами. За результатами віньєткового дослідження жодна з характеристик вигаданого нами персонажа не погіршувала ставлення респондентів до персонажа. Звідси робимо висновок, що українці доволі нейтрально ставляться одне до одного. На противагу ми виявили дві характеристики, які, навпаки, помітно покращують ставлення до персонажа: якщо персонаж служить у ЗСУ або якщо персонаж принципово відмовляється від будь-якого російського контенту. Також ми побачили, що одночасне поєднання двох факторів суттєво погіршує ставлення: якщо персонаж продовжує споживати російський контент і водночас намагається уникати мобілізації.
Щодо взаємної поляризованості різних пар за шкалою афективної поляризації бачимо схожу картинку — взаємна дистанція всіх вимірюваних груп нижча від середньої, окрім вірян ПЦУ/УГКЦ і УПЦ — відстань між цими групами найбільша. І в цьому випадку така сама нейтральність зберігається. До слова, ми помітили цікаві відмінності у ставленні одних груп щодо інших у кожній парі, а що обʼєднує майже всіх — то це те, що представники майже всіх груп більш схильні вказувати про задоволення, якщо представника іншої групи ставлять на місце. Запрошуємо переглянути ключові висновки дослідження, щоб ознайомитися з усіма відмінностями в кожній парі груп.
То поляризації немає?
Деякі мої колеги, яким доводилося коментувати тему поляризації, жартують, що абсолютна згода можлива лише на кладовищі. І я до цього жарту приєднаюся. Якщо серйозно, поставити діагноз, є поляризація чи немає на основі лише цих даних, ми не можемо (якщо бодай якась соціологія на остаточні діагнози спроможна взагалі). Можемо сказати лише, що поляризація українського суспільства малоймовірна. Принаймні за вимірюванням ставлень й упереджень «моя vs чужа група» ми не фіксуємо підстав остерігатися фрагментації українського суспільства на поляризовані групи (принаймні за тими факторами, які ми вже поміряли).
Чому я тут кручуся, як вуж на сковорідці, з цими «ймовірностями» й «факторами» замість короткої й однозначної відповіді? По-перше, для коректної оцінки ми маємо розуміти динаміку — наприклад, повторювати це дослідження щороку. Так ми зможемо визначити, які ставлення українців одне до одного є «нормальними», а які — ескалацією. По-друге, під час активних бойових дій активного політичного процесу в Україні як такого немає: останні вибори були відносно давно, а чергові вибори за таких умов неможливі в найближчій перспективі, ми не можемо оцінити звʼязок між дистанційованістю респондентів від тих чи інших груп і їхніх політичних поглядів чи електоральних преференцій. По-третє, лінії поляризації можуть пролягати за іншими критеріями, аніж ми припустили в нашому дослідженні. По-четверте, ситуація дуже динамічна, і навіть наші показники можуть кардинально змінитися в найближчому майбутньому. Ми в ОПОРІ разом з профільними експертами, представниками влади й дипломатами вже міркували, як це може статися, та ділимося напрацюваннями з вами.
Анастасія Романюк, аналітикиня Громадянської мережі ОПОРА
