За інформацією: Суспільне Херсон.
Фото: Суспільне Дніпро, Юрій Тинний
Любимівка на Херсонщині вільна від російських окупантів пів року. За цей час у селище повернулася половина жителів. У населеному пункті відновили роботу трьох магазинів та фельдшерського пункту. Також працює бригада швидкої допомоги. На обстежених саперами городах люди садять овочі та зелень, у поля не виходять – території навколо селища ще не розміновані.
Репортаж Суспільного Дніпро.
"Повибивало, потріскало"
Олена Алексеєвець з дітьми. Фото: Суспільне Дніпро, Юрій Тинний
Жителька Любимівки Олена Алексеєвець через обстріли втратила дім.
"Прийшла додому я раненько, а хати в мене вже нема. Стоїть зруйнована, старенька моя хатинка край села. Шкода мені мою хатину, я в ній давно-давно живу. Немає вікон, ні дверей, ні тину, одне розвалля наяву. Шкода. Я не плакала, чоловік плакав за хату. Оце все відбудуємо, аби тільки вже їх вигнати отих", – каже жінка.
Анастасія Слободян. Фото: Суспільне Дніпро, Юрій Тинний
Її односельчанка Анастасія Слободян також втратила жито. На її подвір'я було шість "прильотів".
"Знесло дах, вікна, двері євро – все повибивало. Стоять самі тільки руїни. Після звільнення нам допомогли, і ще якісь там італійці дають допомогу. Тепер оце налагодиться погода – робитимемо ремонт. Роботи тут, роботи… повибивало, потріскало", – говорить вона.
"Три місяці ми без хліба"
Жителі селища згадують, як пережили окупацію. Олена Алексеєвець говорить: вона з родиною сім місяців переховувалася в погребі. Бракувало їжі й палива.
"Просиділи в льосі з дітками. І гралися там. Як стріляли – ми ховалися. Стріляє над головою, а ми співаємо "Ще не вмерла Україна". Хліба не вистачало, борошна не вистачало. Ми дерть мололи. Слава Богу, чоловік перемалював зерно, ми трусили, висівали таку маленьку крупочку. Ходили гілочки збирали, бо дрова теж уже закінчувалися", – говорить вона.
Фото: Суспільне Дніпро, Юрій Тинний
"Три місяці ми без хліба сиділи. І ось вже квітень, а я хліб не їм. Просто не можу його їсти. Ну сиділи без хліба, це…", – додає Анастасія Слободян.
Як живе звільнене селище
Любимівка вільна від російських окупантів пів року. За цей час у селище повернулася половина жителів – це більше ніж 600 людей.
У населеному пункті потрохи відновлюють інфраструктуру, електрику подали, газу поки нема. Зараз тут працює три магазини, до повномасштабної війни було 12, розповідає староста Любимівки Віталій Сергійчук.
Віталій Сергійчук. Фото: Суспільне Дніпро, Юрій Тинний
"Зараз їх вистачає цілком, на таку кількість населення. Харчі є. гуманітарні допомоги дуже часто. Аптеки немає, але в амбулаторію привозять «Лікарі без кордонів» ліки. В амбулаторії є ліки різні, яких немає – замовляють, їм привозять. Це єдине приміщення, яке залишилося ціле в нашому селі. І тут у нас зараз і старостинський округ, і швидку допомогу відкрили й фельдшерський пункт. Тут поставили старлінк, є інтернет. Є опалення", – каже староста.
Галина. Фото: Суспільне Дніпро, Юрій Тинний
Галина – медикиня бригади швидкої допомоги. Розказує: попри те, що люди повертаються в селище, викликів не більшає.
"Багато людей не знають, багато людей немає, бо повиїжджали ж. Більше проблем психологічних: через нерви загострюються і всі хронічні захворювання", – каже лікарка.
На обстежених саперами городах люди садять овочі та зелень, у поля не виходять – території навколо селища ще не розміновані.
Фото: Суспільне Дніпро, Юрій Тинний
"У полях працювали, і техніка була нова. А після війни практично нічого не залишилося. Ну потихеньку пробують відновлювати, а тільки ж все розбите, побите. Ніде не розміновано. Про землі, про поля навіть і не йде мова", – каже староста Любимівки Віталій Сергійчук.
