За інформацією: Суспільне Черкаси.
Михайло “Бублік” Ніконець. Архів Таї Ніконець
"Мені на електронну пошту прийшов лист: «Отримав поранення несумісне з життям». Разів п'ять його перечитувала і нічого не розуміла, потім видрукувала, прочитала на папері. І почала плакати".
Єдиний син Таї Ніконець з Умані — Михайло, загинув на "Азовсталі" за місяць до свого тридцятиріччя. В уже оточене місто він разом з іншими добровольцями полетів на гелікоптері — допомагати побратимам.
Нині його офіційно вважають зниклим безвісти, хоча його смерть підтвердили і побратими, і в частині, де він служив. Пані Тая береже спогади про свого Мішу, тримає на столі біля фотографій його улюблену книгу Ремарка, а в телефоні — листування.
"Потерпи, він переросте"
Непосидючий, рухливий, енергійний, веселий, смішний, цікавий, допитливий — таким Тая тримає сина Мішу в памʼяті:
"Усі ковзанки, високі пагорби, глибокі ями — були його. Мені казали: потерпи, він переросте. Але не переріс, і в 29 був таким же шибайголовою. А ще — дуже самостійним. Із 18 років жив окремо, у своїй квартирі, усе робив на свій розсуд, усі рішення ухвалював сам".
Михайло брав участь у Революції гідності 2013-2014 року. Це рішення теж ухвалив самостійно. Пішов туди, щоб відстоювати Україну і українців, бо інакше не міг — хотів бачити свою країну вільною:
"На Майдані хлопці стояли за волю, він пішов, щоб разом зі ними боротись за свободу, справедливість, за наші цінності", — пояснила мати.
Новостворений "Правий сектор" якраз відповідав його радикальним поглядам, тому і приєднався до них. Після Майдану лишився жити в Києві, тому з матірʼю спілкувалися тільки телефоном. Вчергове самостійно вирішив — піде на війну, захищати свою землю. Зробив це потай від матері — з осені 2014 року до весни 2015-го пані Тая думала, що син живе у столиці.
"Те, що він в АТО, я дізналась у травні 2015 року, знайомі показали мені фото з інстаграму. Там Міша був у військовій формі. Тоді вже зізнався, що він воює. Уже пізніше племінниця, яка живе в Києві, розповіла мені, що все знала і допомагала йому зі зборами, купувала амуніцію", — розповіла вона.
Племінниця проводжала Михайла у Маріуполь. Листопад 2014 року. Архів Таї Ніконець
З'ясувалося, що насправді Михайло пішов до війська ще у листопаді 2014 року. Долучився до полку "Азов", служив у другій сотні, яка пізніше отримала назву "Залізна".
У лавах цього підрозділу він пройшов Павлопіль-Широкінську наступальну операцію в лютому 2015 року. Із тих років у матері лишилися світлини сина.
Михайло в Широкиному, 2015 рік. Архів Таї Ніконець
На війні Михайло мав позивний "Бублік".
"Це був його нікнейм в інтернет-іграх, він так себе підписував, ще з дитинства, років із десяти-одинадцяти. Всі в місті, однолітки, друзі, однокласники, одногрупники знали його як Бубліка. Тому іншого позивного і не треба було придумувати", — пояснила пані Тая.
Бубліком після його загибелі у 2022 Михайла називали і в спогадах у соцмережах. Писали про його бунтівну вдачу.
Спогади про Михайла із соцмереж. Скріншот із фейсбуку
Після боїв за Широкине азовці обороняли зайняті рубежі. Це тривало до виведення полку на місця дислокації.
"Він мені тоді ніяких подробиць про службу не розповідав, оберігав від цього всього. Тільки говорив, що війна — це страшно, боляче, що дуже важко дивитися на смерті побратимів", — пригадала пані Тая.
У 2016 році Михайло вирішив повернутись до цивільного життя: працював на станції техобслуговування, адміністратором інтернет-клубу, закохався. А потім почалася повномасштабна війна.
"Буду ночувати під штабом, але потраплю в Маріуполь"
Повномасштабне вторгнення застало пані Таю і Михайла в рідній Умані. Саме звідти син пішки вирушив до Києва, щоб приєднатися до побратимів:
"Він вирішив повернутись на службу. Не вагався, зідзвонився з побратимами, які були в Києві, та пішов до них. Я його в цьому рішенні підтримала. Він прийшов до мене на роботу, зібрала йому рюкзак і винесла на прохідну", — розповіла вона.
Пішов пішки, бо ніякий транспорт на той час взагалі не ходив, тим паче на Київ. Першу ніч ночував на блокпості на трасі, другу — вже в метро в столиці.
У Києві Михайло приєднався до ССО "Азов" (нині це Третя штурмова бригада), виконував бойові завдання в Києві, Ірпені, Бучі. З того часу лишилося єдине фото Міші.
Єдине фото Михайла з Києва. Архів Таї Ніконець
Потім зв'язок обірвався.
У березні 2022 року Маріуполь уже був оточений. Металургійний завод "Азовсталь", де перебували українські захисники, росіяни обстрілювали постійно, були великі руйнування, однак оборонці трималися.
Тоді, аби забрати важкопоранених та підсилити їх, ГУР організувало до блокадного міста гелікоптерні рейди. Серед тих, хто полетів, був і Михайло. Спочатку він був у порту, потім — у місті, а потім разом із побратимами прорвався на "Азовсталь".
2 квітня мама отримала СМС. Михайло писав, що він живий, що у Маріуполі.
Повідомлення, яке Михайло прислав матері 2 квітня 2022 року. Архів Таї Ніконець
Михайло в Маріуполі, в порту. Архів Таї Ніконець
Інакше він не міг вчинити, Діана, його дівчина, розповіла, що він писав їй: "Я буду ночувати під штабом, але потраплю в Маріуполь".
Після того, як вдалося потрапити на "Азовсталь", Михайло продовжував писати мамі і своїй дівчині Діані, розповідав, що відбувається. Зокрема, зазначав, що від обстрілів руйнуються бункери і немає навіть можливості відшукати тіла побратимів.
Уривок із переписки Бубліка з мамою. Скріншот, наданий Таєю Ніконець
Уривок із переписки Бубліка з мамою. Скріншот, наданий Таєю Ніконець
"Ця будівля — це мій дім", — так писав про руїни "Азовсталі". При цьому додавав, що вони з побратимами живуть, "як мішені на полігоні" і що два сусідні бункери вже завалило.
Уривок із переписки Бубліка з мамою. Скріншот, наданий Таєю Ніконець
В одному з повідомлень написав: "Мам, не хвилюйся, я там, де я хотів бути".
Уривок із переписки Бубліка з мамою. Скріншот, наданий Таєю Ніконець
А ще — наголошував рідним, що любить їх:
Уривок із переписки Бубліка з рідними. Скріншот наданий Таєю Ніконець
В одному з повідомлень цитував назву своєї улюбленої книги Ремарка — "Час жити і час помирати":
Уривок із переписки Бубліка з рідними. Скріншот, наданий Таєю Ніконець
Михайло “Бублік” Ніконець на “Азовсталі”. Архів Таї Ніконець
Останні квіти Азовсталі від Бубліка, на День матері 8 травня 2022 року. Архів Таї Ніконець
"Він загинув три дні тому, вибачте"
Уночі 14 травня Михайло написав мамі, що живий і цілий. Це було його останнє повідомлення, після якого він перестав відповідати. Пізніше вона дізнається, що того ж дня син загинув.
Уривок із переписки Бубліка з мамою. Скріншот, наданий Таєю Ніконець
16 травня прийшло офіційне повідомлення.
"Я була в це час на роботі. Мені на електронну пошту прийшов лист: «Отримав поранення несумісне з життям». Разів п'ять його перечитувала і нічого не розуміла, потім роздрукувала, прочитала на папері. І почала плакати. Колеги поїли мене чаєм з м'ятою, потім, пігулками", — розповіла вона.
Потім я дізналася, що це сталося 14 травня. Разом із побратимами Тасманом і Кияном командир відділення сержант Михайло Ніконець прийняв свій останній бій, отримавши поранення несумісне з життям.
Михайло потрапив під артобстріл. Його евакуювали, однак він помер від втрати крові. За два місяці йому мало виповнитися 30 років.
Про загибель сина матері, яка намагалася дізнатися бодай щось, писали і його побратими:
Уривки із переписок з побратимами сина. Скріншот наданий Таєю Ніконець
"Азов — це дійсно велика родина"
Тіло Михайла досі на окупованій території в Маріуполі, тому офіційний статус у нього — безвісти зниклий, бо ж немає ні тіла, ні збігів по ДНК.
У материнському домі біля фотографій завжди лежить його улюблена книга — Ремарк.
Улюблена книга Михайла завжди лежить біля його фотографій. Архів Таї Ніконець
У телефоні — повідомлення від побратимів, у яких вони пишуть, що попри запальний характер Михайло користувався авторитетом. А ще — дякують за те, що евакуював поранених товаришів:
Спогади про Бубліка від побратима Грінки. Скріншот, наданий Таєю Ніконець
Спогади про Бубліка від побратимів. Скріншот, наданий Таєю Ніконець
Триматися допомагає азовська родина, зазначила пані Тая:
"Як би не азовська родина, з якою я весь час підтримую зв'язок, було б набагато важче жити з цим горем. Це насправді родина, яка підтримує, яка поряд, яка робить усе для своїх полеглих синів, чоловіків, дочок".
Азовська родина зі своїми Героями на Софіївській площі в Києві. Архів Таї Ніконець
Тая Ніконець біля портрета сина. Архів Таї Ніконець
Це люди які підтримують, пишуть, діляться, плачуть з тобою, сміються з тобою, допомагають і словом і ділом.
Родичі захисників організовують різноманітні зустрічі, виставки — роблять усе, аби суспільство не забуло про своїх захисників, додала пані Тая. А ще — організовують мітинги на підтримку полонених:
"Я й сама беру в них участь, бо в полоні ще дуже багато Мішиних побратимів, яких я чекаю".
Родичі азовців підтримують один одного. Архів Таї Ніконець
