Віктор Арнаутов – український художник-графік з Маріуполя, який працював у найрізноманітніших жанрах: іконописі, мозаїці, панно, ксилографія, ліногравюра, але найкраще, на думку мистецтвознавців, йому вдавалися фрески. Більша частина життя Арнаутова минула в США, де він оформляв станції метро і меморіали. Тривалий час його роботи вважалися історичним і культурним надбанням Сполучених Штатів, але зараз саме їхнє існування перебуває під питанням.
Відео дня
Його монументальні творіння було вирішено зафарбувати через “расистські сцени”, на який принижуються почуття афроамериканців – на панно працюють на плантаціях, та індіанців – над трупом одного з них стоїть перший президент США Джордж Вашингтон. У робіт Арнаутова з’явилося багато захисників – лист, що закликає не знищувати їх, підписали 400 вчених-істориків і діячів мистецтва, загалом же за їх збереження виступили тисячі жителів Сан-Франциско. Міська рада міста на певний час відступила, але що далі буде з творіннями Арнаутова – а йдеться про 19 фресок і панно – не знає ніхто.
Віктор із роду арнаутів
Віктор Михайлович Арнаутов, що походив із роду арнаутів – греків, які оселилися на Азовському узбережжі в XVIII столітті, – народився 11 листопада 1896 року в сім’ї священика Михайла Арнаутова і його дружини, красуні-козачки Аделаїди Кравцової. Місце його появи на світ – село Успенівка Токмацького району Запорізької області, але своєю малою батьківщиною він завжди називав Маріуполь, куди батьки перевезли його ще зовсім маленьким. Він закінчив Олександрівську чоловічу гімназію, а потім, 1914 року, – юнкерське кавалерійське училище в Єлисаветграді (нині – місто Кропивницький). Пройшов фронти Першої світової – був офіцером ескадрону Литовського уланського полку. За вдалий рейд у тилу ворога, що дав змогу вивести ескадрон з оточення на возз’єднання з полком, молодшого офіцера Арнаутова було нагороджено Георгіївським хрестом 4-го ступеня. Під час Громадянської війни воював в армії адмірала Колчака, брав участь у військових діях у Сибіру і на Далекому Сході.
Втеча до Харбіна, навчання та особисте життя
Арнаутову вдалося уникнути долі багатьох учасників “білого руху”, яких більшовики масово розстрілювали без суду і слідства. Віктор Михайлович втік до китайського Харбіна, де провів кілька років, заробляючи на життя іконописом і розписом шкатулок. Оскільки на той момент мистецтвом живопису він володів на аматорському рівні, то паралельно вирішив здобути необхідні професійні навички. Його наставниками стали колишні викладачі Єкатеринбурзького художнього училища Михайло Кичигін і Олександр-Йосип Бернардацці, які відкрили в Китаї студію “Лотос”. Як випускник кавалерійського училища, Арнаутов працював інструктором у китайського маршала Чжан Цзоліня, і на цій службі познайомився з донькою генерала, помічника військового аташе в Китаї Лідією Василівною Блонською, з якою незабаром одружився. У цьому шлюбі народилося троє синів: Михайло, Василь і Яків.
У навчанні в Рівери
У 1925 році Арнаутов емігрував до США, де вступив до престижної Каліфорнійської школи мистецтв. Під час навчання Віктор Михайлович визначився зі своєю живописною спеціалізацією 16 він зрозумів, що найцікавіше йому працювати над фресками. Щоб удосконалити своє вміння в цій галузі, він вирушив до Мексики 17 до знаменитого художника-монументаліста Дієго Рівери. Навчання було нелегким і розпочалося, як то кажуть, “з нуля”: спершу Арнаутов розтирав для майстра фарби та ґрунтував стіни для майбутнього розпису, і тільки потім допомагав Рівері створювати фрески в національному замку Кортеса в Куернаваці – історична будівля тривалий час стояла пусткою, але згодом її було вирішено привести до ладу.
“Емблема каліфорнійського муралізму”
Після повернення до США Віктор Михайлович розпочав викладацьку діяльність – як у своїй alma mater, Каліфорнійській художній школі, так і Стенфордському університеті. Паралельно він багато працював: його твори були представлені на персональних і міжнародних виставках, що проходили в різних містах США, включно з Нью-Йорком. Але найчастіше ім’я Арнаутова пов’язують із Сан-Франциско: там його панно прикрашають станцію метро, інтер’єри Всесвітньої бібліотеки та меморіальної вежі Coit Tower. Над останньою художник працював півроку, і після відкриття вежі 1934 року, її щорічно відвідують мільйони туристів. А одну з фресок Coit Tower – “Городская жизнь” – назвали “емблемою каліфорнійського муралізму”.
Членство в комуністичній партії і розстріл батька
У 1938 році Арнаутов став членом комуністичної партії США, не знаючи, що того ж року, 1 березня, в Радянському Союзі його батька розстріляли співробітники НКВС, які були членами радянської компартії. У 1937 році, після смерті своєї дружини і матері Віктора Михайловича, батько, який служив священиком у цвинтарній церкві, вирішив піти в монастир, але не встиг – його заарештували. Допити тривали сім довгих місяців, після чого смертний вирок був проведений у виконання. Але Арнаутов не знав ні про смерть батька, ні про долю свого брата Євгена – колишнього гардемарина, а в еміграції 25 банківського службовця, який помер 1939 року в Чехословаччині. Під час Другої світової війни Віктор Михайлович працював у Російсько-американському товаристві з надання Радянському Союзу допомоги в боротьбі з фашистськими окупантами. Його погляди залишалися лівими і після війни, у 50-ті роки, Арнаутов входив до групи Graphic Workshop, яка сповідувала саме такі погляди.
Повернення в СРСР
На початку 60-х Арнаутов загорівся ідеєю повернення в СРСР. Це трапилося після того, як художник із групою американських емігрантів побував у поїздці на своїй малій батьківщині. Він зв’язався зі своєю сестрою Лідією, яка жила в Маріуполі – на той час місто називалося Ждановом, і вона оформила йому виклик. На жаль, на той час Лідія була вже смертельно хвора, тож приїзду брата не дочекалася – вона померла раніше. Віктор Михайлович із дружиною продали свій американський будинок і купили квитки, але за тиждень до від’їзду його дружину Лідію Василівну збила автівка, і вона померла в клініці від отриманих травм. Сини, у яких на той час був уже свій усталений життєвий уклад – сім’ї, діти, стабільна робота і дохід, – від пропозиції Віктора Михайловича вирушити з ним відмовилися. Арнаутов поїхав зі США сам.
Повернення в Україну та пізнє особисте щастя
Оскільки виклик до Радянського Союзу прийшов до художника з Маріуполя-Жданова, кілька років він мав провести саме в цьому місті, і лише потім мав право змінити місце проживання. Арнаутов з головою поринув у роботу. Він створив грандіозне мозаїчне панно “Підкорення космосу” на стіні місцевого Будинку зв’язку, прикрасив мозаїкою середню школу №54 і будівлю аеропорту. У якому стані його твори зараз і чи збереглися вони після бойових дій, що велися в місті 2022 року, достеменно невідомо. Художник також багато працював над гравюрами і картинами, на яких зобразив рідний Маріуполь, а також створив серію робіт за творами Тараса Шевченка. Арнаутова прийняли до Спілки художників України, що було безсумнівним визнанням його таланту й успіху. У цей самий час доля подарувала йому новий шанс знайти особисте щастя – він познайомився з уродженкою Ленінграда, мистецтвознавицею Нонною Талепоровською, яка була на 34 (!) роки молодша за Віктора Михайловича, стала йому не лише дружиною, а й однодумцем.
Смерть від грипу і прах, перевезений на батьківщину
У Маріуполі сім’ї дали дали скромну хрущовку, але згодом подружжя вирішило переїхати на батьківщину дружини 33 під Ленінград, у мальовниче селище Вириця в Гатчинському районі. У ньому Арнаутов жив і працював до самої смерті 22 березня 1979 року, її причиною стали ускладнення після грипу. Віктор Михайлович заповів поховати себе в Маріуполі, але влада на прохання вдови відповіла відмовою, заявивши, що останній притулок люди повинні знаходити тільки за місцем свого постійного проживання. Через рік після похорону Нонна Володимирівна таємно перевезла частину праху художника на його батьківщину – в Україну. Слідами батька пішов тільки його молодший син Яків – відомий американський художник і скульптор, який пішов із життя 2007 року.
