Вже сьогодні на полях Чилі стартує 24-й розіграш чемпіонату світу з футболу серед молодіжних команд (U-20), участь в якому візьме й збірна України (U-20), яка на груповій стадії турніру зіграє з Південною Кореєю (27 вересня), Панамою (30 вересня) та Парагваєм (3 жовтня). Своїми думками про перспективи «синьо-жовтих» на світовій першості поділився легендарний тренер «Волині» Віталій Кварцяний.
Віталій Кварцяний
— Які очікування маєте від нашої збірної перед початком турніру?
— Футбольні люди завжди вболівають за свою збірну, де б вона не була. Звісно, що пригадується одразу, коли Петраков у 2019 році виграв чемпіонат світу. Це така мить вдачі. Але як та збірна йшла, як вона грала. Педагогіка Петракова зробила тоді нашу збірну чемпіоном.
Зараз збірну очолює Михайленко — це хороший тренер. Коли він ще тренував «Дніпро-1» в УПЛ, то ми разом були на турнірі в Індії. Тоді його команда взяла перше місце. «Волинь» мала тоді у фіналі грати з «Дніпром-1», але нас у півфіналі суддя «вбив», призначивши пенальті на 90+5 хвилині. На тому турнірі були хороші команди — «Бразилія U-23», «Аргентина U-23», «Мюнхен 1860», «Динамо» (Бухарест)…
За цей час Михайленко здобув ще більше досвіду. Я думаю, що він знайде методи, як підійти до колективу, зуміє знайти найкращі позиції для гравців на полі, аби вони там продемонстрували найвищий рівень ефективності. У Михайленка було не так багато часу — це, авжеж, проблема. Також тяжкий переліт, переїзд з одного міста до іншого — на адаптацію теж потрібен час. Наскільки знаю, то і поле для тренувань надали не дуже хорошої якості, після чого у футболістів там ноги «посідали».
— У нас доволі екзотичні суперники в групі. Що думаєте про наших опонентів на турнірі в Чилі?
— Цей чемпіонат цікавий тим, що у кожної збірної буде свій стиль. Панама (Центральна Америка) гратиме у свій футбол. У тих краях футбол зараз розвивається. Це вже не аутсайдери. Хтось думав, що і канадська збірна грає в хокей, їздить на лижах і займається ковзанярським спортом, але ж ні — перемогли Україну (4:2) та ще й добре грали. Тому недооцінювати суперників непотрібно.
Декілька днів тому українська молодіжка програла в контрольному матчі австралійцям (2:3). Наскільки я знаю, то наші футболісти відчули, як їх повозили. Це Австралія. А нам грати проти Південної Кореї, яка, на мою думку, сильніша за австралійців. Там в Азії божевільний розвиток, є зірки світового рівня, які грають в топ-клубах. Той-таки Сон скільки років виступав за Тоттенхем, а зараз переїхав до США. Так що у Південній Кореї футбол в порядку.
Якщо говорити про Парагвай (Південна Америка), то він теж має свою родзинку, попри те, що у тих краях футбол — це загалом стиль життя. Проти Парагвая буде важко грати, вони мають хороших виконавців, набирають доволі непоганий рівень. З ними буде дуже цікавий матч.
«Пищур та Пономаренко не гірші за Степанова»
— Перед початком турніру сталося повторення історії Олімпіади-2024, коли до нашої футбольної збірної клуби не відпустили чимало провідних виконавців. Зараз команда Михайленка не зможе розраховувати на того ж Тараса Михавка, Артема Степанова, Богдана Попова, Романа Саленка, Віктора Цуканова. Чий бік у цій ситуації ви займаєте: клубів чи збірної?
— Завтра Михавку буде 21 рік і він ніколи на цьому турнірі вже не зіграє. А життя одне! Я пам’ятаю часи, коли Буряк, Трошкін покійний, навіть потім Михайличенко спершу грали за «Динамо», потім летіли в Москву, де виступали за олімпійську збірну, після цього приїздили до національної збірної й поверталися назад в клуб. І ніхто нічого не казав, вони самі хотіли їздити і грати. Не дай Боже не приїдеш.
Це проблема ФІФА/УЄФА, які мали зробити так, щоб клуби були зобов’язані відпускати гравців на турнір. Якщо гравець хоче поїхати, його викликає тренер збірної, то клуб не має цьому перешкоджати. Думаю, що Михайленко зі своїм штабом зуміють витиснути з футболістів все, що зможуть (в правильному сенсі слова).
— Наскільки нашій збірній не вистачатиме Степанова? Серед нападників у заяві маємо лише Матвія Пономаренка з «Динамо» та Олександра Пищура з угорського «Дьору».
— Я думаю, що Пономаренко і Пищур не гірші за Степанова. Я дивився останню гру «Нюрнберга», де вони перемогли 2:1. Клозе там бігав, стрибав, обнімався, бо вони нарешті виграли, адже до цього команда знаходилася на останньому місці. Степанов у тій грі вийшов на заміну. Артем непогано рухався, але футбол, у який там грали… В таких умовах Степанову було важко себе проявити, бо його відразу атакували, накривали.
Артем має непогані вибухові дані, попри свій зріст у 1,93 м. Степанов — це футболіст з ударом, навіть на швидкості може пробити. У нього хороша перспектива. Але у Пищура ще сильніша перспектива. Та й Пономаренко — хороший футболіст. От у Пищура зріст 2,1 м, а у Пономаренка 1,88 м.
— У чому сила Пищура?
— Він, незважаючи на свій високий зріст, вміє працювати з м’ячем. Його треба постачати передачами і не забороняти працювати. Пищур здоровий, як бик, має здоров’я, як у трьох нападників. Він може пресингувати, відбирати, обігрувати. Також відзначу у нього хороше мислення на полі, бо Пищур може віддати прекрасний розрізний пас, хоча це не його функції, адже він завершувач атак. Хто в Пищура може виграти боротьбу, коли в нього такий зріст? У світі подібних футболістів немає, лише в Україні є. Треба це використовувати. Тим паче його тато стільки років грав за «Волинь».
Йому в Угорщині зараз дають мало ігрового часу, бо він не хоче переходити до угорської збірної. І ми йому говорили, що він мусить грати лише за Україну. Пищур — патріот України, якому треба довіряти.
«Україні дуже не вистачатиме Гаджиєва — це індивідуально сильний гравець»
— А кого ви бачите головною зіркою цієї збірної на турнірі?
— Назву вихованця Жені Краснікова — Синчука. Він його знайшов для «Металіста», підібрав тренера під індивідуальну роботу, який добре попрацював з ним. Будь-який гравець, який вміє обігрувати і добре працює з м’ячем, завжди дуже цінується. Якщо чесно, я вже пів року не бачив Синчука в грі, але переконаний, що він після переїзду в «Монреаль» мав лише додати в якості.
— Незадовго до оголошення заявки на ЧС-2025 в матчі з «Шахтарем» серйозну травму отримав вінгер «Металіста 1925» Рамік Гаджиєв. Це серйозний удар по атакувальному потенціалу команди Михайленка?
— Думаю, що Гаджиєва дуже не вистачатиме, бо він індивідуально сильний футболіст. Так, Синчук може зіграти праворуч, однак Раміка можна було б і на інших позиціях використовувати. Гаджиєв зі швидкістю, з індивідуальною майстерністю, добре працює з м’ячем. Хорошого гравця завжди не вистачатиме. Коли він є, то тренер завжди знайде для нього місце на полі.
— На воротарській позиції прогнозувалася велика конкуренція, але наразі основним голкіпером на турнір, схоже, буде саме Крапивцов. Марченко — відновлюється від травми, а Домчака з «Карпат» і Волошина з «Реалу» не відпустили до табору збірної на турнір в Чилі.
— Мабуть, Крапивцов і гратиме. Взагалі у нас в Україні дуже сильна воротарська школа. Так само і в поляків. Згадаймо Єжи Дудека (Лігу чемпіонів з «Ліверпулем» вигравав), раніше був ще Ян Томашевський (бронзовий призер ЧС-1974), а зараз в «Барселоні» грає Войцех Щенсний.
Але от українська школа поступається тим, що в нас недопрацьовують саме в грі на виходах. Як вони розташовуються у воротарському чи карному майданчиках? У нас голкіпери неправильно обирають позицію! А найгірше, що воротарі у нас не керують грою!
Воротар — це все, це пи***ць. Він директор над усіма, який має кричати: «ану добіжи», «а тут підкат», «а там не дай», «в штрафному не стрибай». Це все робота тренерів, над цим треба працювати.
А поки в нас воротарі не грають, а стоять! Їхня задача зараз — грати ногами: туди, сюди. Ніби жонглери. Нащо ви цих воротарів чіпаєте? Вони для оборони. А півзахисники, захисники і нападники — для організації-завершення атак та регулювання гри в обороні. Кажуть, що дрібниць у футболі не буває, а от у нас вони постійно на рівні збірної!
«Не думаю, що на Михайленка міг бути якийсь вплив, аби він взяв саме Гусєва і Шевченка»
— Чимало розмов ходить навколо того, наскільки справедливо в цю збірну потрапили сини двох легендарних українських футболістів — Крістіан Шевченко та Олексій Гусєв.
— Та це непогані футболісти. Я не думаю, що на Михайленка міг бути якийсь вплив, аби він взяв саме Гусєва і Шевченка. І Крістіан, і Олексій молоді перспективні хлопці. Тренер вже розбереться, як йому їх використовувати, коли випускати: в стартовому складі чи на заміну. Думаю, якщо вони в таборі збірної опинилися, значить заслужили. Тим паче, що багатьох гравців на турнір не відпустили.
— Чи здатна команда Михайленка повторити успіх колективу Петракова в Польщі у 2019 році?
— Треба подивитися першу гру. Тоді буде зрозуміло куди команда рухатиметься. Я вже казав, що у всіх наших суперників у групі свій стиль гри. Це не український футбол, де команди можна поміняти формами і ти різниці не помітиш.
Загалом Михайленко з Єзерським зібрали непоганих футболістів. Я їм бажаю, аби вони впоралися зі своєю роботою і пройшли якомога далі. Мені здається, що це буде дуже цікавий турнір.
— Наостанок: ваше побажання для збірної України на чемпіонаті світу U-20 (2025)?
— Єдине, що я можу побажати — це не боятися грати. Перебувати всією командою на власній половині полі? Ну, не знаю, а нащо тоді їхати на цей турнір?
На телебаченні там малюють всякі лінії/зв’язки, які показують, де мають перебувати гравці. Бачив, так? І в мене питання: на***а це треба? Футбол — це імпровізаційний вид спорту, який залежить від індивідуальностей гравців.
Футболіст, окрім своїх функцій, має відпрацьовувати ще за Пєтю, Стьопу і Наташу, носитися по всьому полю.
А їм малюють лінію, по якій вони ходять: ні кроку вліво, ні кроку вправо. Про яке різноманіття в грі з м’ячем або без нього можна говорити в такому випадку?
І Михайленко має проявити себе в цій екстремальній ситуації. Він хороший тренер і порядна людина. Наша збірна має, як по велінню чарівної палички: раз і почали диктувати гру — загнали Панаму, загнали Парагвай і затоптали наших «земляків» із Південної Кореї.
Владислав Лютостанський
