За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Ігор на службових завданнях. Наталя
32-річний Ігор Михальчишин із Хмельниччини — водій-далекобійник, який усе життя присвятив улюбленій справі. До війська був мобілізований у жовтні 2024 року. У квітні 2025 року зв’язок із ним обірвався — під час обстрілу позицій на Донеччині.
Про це Суспільне Хмельницький розповіла дружина захисника Наталя.
Життя до війни
Ігор Михальчишин народився 29 січня 1993 року в селі Чапля Летичівського району на Хмельниччині. Після закінчення школи навчався у Вищому професійному училищі №11 у Хмельницькому, де здобув професію механіка, розповіла Наталя. Саме тоді з’явилось його справжнє захоплення — далекобійні вантажівки. Це стало справою всього його життя.
"Ігор — це людина вольова і з характером. Він навіть не розглядав інші варіанти роботи, тільки вантажівки".
Після проходження строкової служби у Криму (2011-2012 роки) Ігор деякий час працював на "Новій пошті" у Хмельницькому, а згодом здійснив свою мрію — став водієм-далекобійником по Україні, зазначила дружина.
За її словами, у молоді роки він об’їздив усю країну — Донецьку область, Крим, Закарпаття. Колеги цінували його за вміння і характер. Ігор міг полагодити будь-що, і навіть бувалі шофери зверталися до нього за порадою.
У 2019 році в Ігоря та Наталі народилася донечка. Тоді чоловік вирішив залишити дальні рейси й знайшов роботу у місті, щоб більше часу проводити вдома, розповіла Наталя.
Жінка зазначила, чоловік працював на фірмі, що ремонтувала вантажівки. Відповідальний, старанний, уважний до колег — Ігор завжди виконував більше, ніж від нього вимагали. Не було випадку, щоб комусь відмовив у допомозі.
"Та, на жаль, коли сталася біда, ніхто — ні власник, ні колеги, ні "друзі" з фірми — навіть не запитали, що сталося з Ігорем".
Ігор на військовій службі. Наталя
Бойовий шлях
У жовтні 2024 року Ігор був призваний на службу до Збройних сил України. Він не вагався, пригадала Наталя.
"Треба. Як не ми — то хто?", — сказав тоді дружині.
Після навчання у Рівному та Житомирі Ігор служив у 81-шій окремій аеромобільній Слобожанській бригаді. У новорічну ніч він вирушив на Краматорський напрямок, зазначила Наталя.
З її слів, перший місяць минув у навчаннях і виїздах. Завдяки знанням медицини Ігор швидко взяв на себе додаткову відповідальність у частині — допомагав побратимам, підтримував новачків.
З лютого 2025 року почалися виходи на позиції. Родина кожного разу чекала з тривогою, розповіла Наталя.
"Він казав, що повернеться через два тижні. І завжди дзвонив, щойно приїздив — о п’ятій, шостій ранку: "Все добре, я повернувся". Це були напрямки Григорівка, Білогорівка".
Остання розмова
У квітні Ігор та його побратими повернулися із позицій, але вже за кілька днів мали знову вирушати, зазначила дружина Ігоря.
"Ввечері 15 квітня ми довго спілкувались по відео. Він був втомлений, але усміхався, грався з донькою, казав: "Боженка, слухай маму, добре?".
Наталя пригадала, о 04:30 ранку 16 квітня Ігор подзвонив востаннє. Сказав, що вирушає. Написав: "Я вас люблю".
За словами дружини, до 28 квітня ще виходив на зв'язок із командиром — повідомляв, що все гаразд. А 30 квітня родина отримала дзвінок — повідомили, що позиції, на яких перебував Ігор, потрапили під обстріл.
"Далі — розпач, страх, безвихідь, сльози. Ми почали пошуки, зверталися куди тільки можна. Але офіційне сповіщення, що Ігор зник безвісти при обстрілі, принесли 2 травня його мамі в село".
За словами командування, розповіла Наталя, із позиції, яку розбомбили, забрати тіла було неможливо. Але родина не втрачає віри.
"Зв'язок з ним зник за два дні до офіційної дати зникнення. Ми віримо, що він живий. Ми не припиняємо пошуків".
Ігоря чекає вся родина — мама, батько, рідні, дружина та донька.
"Триматись мушу заради нашої дитини. Не можу дозволити собі плакати перед нею. Вона знає, що тато поїхав захищати країну і поки що його немає. Але ми віримо, знаємо, чекаємо його повернення".
Наталя звернулася до всіх, хто зараз знаходиться у подібній ситуації: "Тримайтеся, вірте, моліться. Ми маємо бути сильними заради них. Ми маємо триматися разом".
