Колаж Суспільне Дніпро
Збирали гроші у соцмережах, купляли медикаменти за власні кошти та їздили на передову, щоб передати вантаж. Троє волонтерів з Дніпра мають основну роботу, а допомогу військовим і переселенцям вважають своїм покликанням.
Чим довелося пожертвувати та як змінилося їхнє життя за 8 років війни – свої історії вони розповіли Суспільному.
З передової повернулася з собакою
Анастасія Теплякова розфасує по коробках ліки і відправить на фронт. Для дівчини це вже рутина, вона цілодобово на зв’язку з військовими ще з 2014 року.
"Перший великий запит був прилад нічного бачення. У мене є знайомі-добровольці, зараз уже у складі ЗСУ. Увесь цей час допомагали: то машини, то ремонт машин, то термобілизна. Ну а з 24 лютого куди вже діватися?" — говорить вона.
А 8 років тому, згадує дівчина, сварилася з друзями і хлопцем, бо ті не розуміли, навіщо стільки часу приділяти волонтерству. Каже: кількох друзів навіть втратила.
Дівчина працює філологом у літературному музеї, а ще займається репетиторством. Зізнається: на потреби військових часто вкладала і власні гроші. Декілька разів доводилося їздити на передову. Та одного дня Анастасія повернулася не сама.
"Ми повезли на Луганщину гуманітарку хлопцям, і у нас була машина вантажна. Я вирішила, що треба щось забирати назад. Вирішили, що собак. Їхали по одного собаку, а кажуть: там ще один є. Приїжджаю, а це лабрадор", — говорить волонтерка.
З того часу лабрадор Бері, кіт Тактик з Авдіївки, ще одна собака і троє котів з притулку живуть у Анастасії.
Натхнення шукає в людях
Та волонтерство це не тільки порятунок тварин, збори на потреби військових, а й втрати. Про це з сумом розповідає Наталія Гейман, вона так само допомагає з 2014 року.
"Якщо зараз відкрити телефон і відкрити телефонну книгу, більшість із них не дадуть мені відповідь на мої дзвінки. Але я все одно знаю, заради них ми і тримаємося", — каже жінка.
Свій біль і досвід вона перетворює на вірші. Вже видала дві збірки. Усі поеми так чи інакше пов’язані з війною.
"Я стала дорослішою, напевно більше шрамів, але я поки не дозволяю собі їх відчути. Не можна давати зараз слабину, інакше впадеш і будеш лежати на ліжку і вмирати", — говорить волонтерка.
Натхнення Наталія знаходить у людях. На початку повномасштабної, за її словами, волонтерити стали всі – підприємці, офісні працівники, пенсіонери, діти. Особливо їй запам’ятався літній чоловік.
"Він почав питати, що принести. Йому кажуть: дід, іди додому, зараз молодь, влада підтягнеться. Він сказав таку фразу, яка мене прошибла: якщо я нічого не куплю, то ці гади прийдуть і вб’ють мою бабку. Він пішов, а потім приніс печиво, каву, чай", — згадує жінка.
Жартує і допомагає облаштуватися переселенцям
Стендап-комік та ведучий Андрій Кит каже: ще рік тому уявити себе волонтером не зміг би. Утім, 25 лютого разом з батьком стали приймати переселенців з інвалідністю.
"З Харківської області забрали 26 людей, розселили їх в актовому залі. А потім кожного дня приїжджали люди, ми їх селили. Це були люди з інвалідністю, їхні родини, співробітники підприємств з окупованої території", — розповів чоловік.
Тоді, згадує Андрій, люди спали на підлозі і вкривалися куртками. Тож вирішили робити ремонт у складських приміщеннях на території Українського товариства сліпих. Тепер тут є ліжка, холодильники, шафки, телевізори.
Нині у шелтері чоловіка проживають понад 120 людей. Українське товариство сліпих у жовтні відновило підприємство, тож переселенців з інвалідністю влаштували на роботу. Допомога людям змінила і його самого, зізнається він.
"Мабуть, став більше усвідомлювати, що я живу в правильній країні, в країні, де живуть нормальні люди", — каже волонтер.
Не покинув Андрій і своєї улюбленої справи – досі виступає зі стендапом і одночасно збирає кошти на військових.
Усі троє волонтерів на питання, чи не втомилися вони від волонтерства, відповіли однаково: працюватимуть, поки Україна не переможе.
