17 лютого 2025 р. 12 0
Олександр Буренко – один із тих, хто пройшов «афган». Один із тисячі українців, у яких війна забрала молодість. Більше трьох років життя чоловіка минуло у пеклі гірських боїв.
Тож для нього та ще десяти воїнів-афганців Парафіївської громади влаштували зустріч пам’яті. 15 лютого до селищного будинку культури змогли прийти не всі інтернаціоналісти. Бо дехто з них і сьогодні продовжує боронити кордони, та вже нашої, української землі.
Події минулого тісно переплітаються із сьогоденням; тоді, як і тепер українські герої віддавали своє життя, захищали мир і справедливість. Тож, на вшанування пам’яті загиблих, захід розпочали хвилиною мовчання.
Ці сивочолі чоловіки були там, де кожен день міг стати останнім. Олександр Буренко каже, єдиною підтримкою були побратими – земляки, які стояли поруч. Та, на жаль, не кожен зміг вберегти життя. Біль втрати тривожить і сьогодні.
Чоловік говорить, честь за воєнні роки і до цього часу відлунюється у їхніх душах.
У 1987 році на розпечену землю чужої війни ступив і тоді що 18-річний Володимир Полтавський. Чоловік мав спеціальність механік-водій. Два роки він провів у запеклих боях.
Чоловік каже, роки війни не йдуть з голови. Спогади нахлинають постійно. До того ж, наслідки поранення і донині не дають про себе забути.
Сьогодні герої Афганської війни живуть серед нас. Звичайні чоловіки, батьки, дідусі. Але у кожному є те, що робить їх особливими – незламність, братерство і честь.
За постійний подвиг героям-афганцям подякувала селищний голова Парафіївської громади Галина Петруша.
Вони жили кодексом честі, залишалися вірними присязі, рятували друзів, боролися до кінця. Заступниця селищного голови з питань діяльності виконавчих органів Наталія Федоренко каже, Парафіївська селищна рада постійно підтримує своїх афганців, надають допомогу, оперативно реагують на звернення. Так і цього дня селищна рада за підтримки меценатів відзначила кожного героя Афганської війни Парафіївської громади. Грошову винагороду ветеранам передала селищний голова Галина Петруша.
У пам’яті воїнів-афганців назавжди закарбувався запах гарячого піску, що змішувався з порохом. Не забули і тишу, яка передувала обстрілу. Ще юнаками вони ділили останній шматок хліба. Разом йшли в бій і разом поверталися. А тепер ці чоловіки сидять у залі Будинку культури. І поки лунає мелодія афганської пісні, ветерани переглядаються. Бо їм не треба слів, вони знають, їх подвиг житиме вічно.
