За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Валерій Семенюк під час обміну військовополоненими, 6 березня 2026 року. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
Під час обміну полоненими 6 березня між Україною та Росією повернувся Валерій Семенюк з Хмельниччини, військовослужбовець 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. У російському полоні чоловік провів понад два роки. Потрапив туди 26 січня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Пів року рахувався зниклим безвісти, а згодом статус змінився на "полонений". Про звільнення захисника його дружина дізналася з повідомлення у застосунку "Дія".
Як чекала чоловіка з полону та історію їх знайомства Вікторія Семенюк розповіла Суспільне Хмельницький.
"Він зателефонував, а я почала плакати. А він каже: "Чого? Не плач, усе ж добре. Я вже вдома", — так Вікторія пригадала першу розмову з чоловіком після його звільнення.
Як дізналася про звільнення захисника з російського полону
Про те, що Валерія повернули до України, розповіла жінка, дізналася з повідомлення у застосунку "Дія".
"Мені прийшло повідомлення в "Дію". Я, напевно, не повірила. Кілька разів передивлялася повідомлення. У мене був такий шок, ступор. Потім я почала кричати, ревіти".
Спочатку, пригадала Вікторія, чекала підтвердження.
"Я чекала хоча б якогось фото, щоб зрозуміти, що це правда, що це справді можливо — що я в "Дії" його побачила. А потім він уже сам подзвонив. Я його почула — і стало легше, ніби видихнула".
Вікторія Семенюк на акції підтримки полонених та зниклих захисників України. Вікторія Семенюк
З її слів, під час першої розмови чоловік одразу почав її заспокоювати.
"Я плачу, а він каже: "Не плач, усе добре". Я сказала, що дуже його люблю, що дуже-дуже скучила і скоро приїду. Ми вже говорили просто на емоціях".
Під час розмови Валерій одразу запитав про дітей, пригадала Вікторія. У подружжя їх двоє: шестирічний син та трирічна донька Соломійка.
"Він питав, що там дітки".
Син та донька подружжя тримали плакати під час однієї з акцій на підтримку свого батька, який був у полоні. Вікторія Семенюк
"Ми думали, що не підходимо один одному": про знайомство
Разом Вікторія та Валерій уже вісім років. Познайомилися вони на роботі, розповіла жінка.
"Дуже смішно: він був охоронцем у магазині, а я там працювала. Ми спочатку просто спілкувалися, а потім це переросло у стосунки".
За словами жінки, спочатку вони навіть не думали, що між ними можуть бути серйозні стосунки.
"Ми думали, що не підходимо один одному, бо дуже різні люди. Він більш спокійний, а я — більш емоційна. Але якось так сталося, що нам було цікаво разом".
Вікторія та Валерій Семенюки разом із сином та донькою. Вікторія Семенюк
Вікторія розповіла, що її чоловік за характером дуже врівноважений.
"Це я така, знаєте, як буря, а він навпаки — дуже спокійний. І в тому спокої стільки сили. Він завжди каже: "Усе добре, ти не хвилюйся". Він ніколи ні на що не скаржиться".
Також, за її словами, Валерій — турботливий батько.
"У мене були важкі пологи зі старшим сином, і він постійно був із дитиною, з перших днів. Він своїх дітей просто обожнює".
Пів року у статусі "зниклий безвісти" та боротьба дружини під час очікування
До мобілізації Валерій працював. У 2023 році його призвали до війська.
"Він не ховався. На роботу прийшла повістка, він прийшов у військкомат, і його одразу забрали".
Чоловік служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. У полон він потрапив 26 січня 2024 року під час бойових дій у районі села Терни Донецької області. Однак родина дізналася про це не одразу.
"Його підтвердили в полоні аж через пів року. Червоний Хрест через координаційний штаб повідомив, що змінився статус і країна-агресор підтвердила полон. До того не було жодної звістки".
Вікторія із сином з плакатами на акції. Вікторія Семенюк
Увесь цей час Вікторія намагалася робити все можливе, щоб нагадувати про полонених українських військових.
"Я їздила на різні зустрічі — Координаційний штаб, Червоний Хрест. Майже кожної п’ятниці була на акціях. Якщо не виходила тут, то їхала в Київ".
За її словами, родини військовополонених виходили на акції, щоб про них не забували.
"Ми виходили, щоб пам’ятали про наших полонених теж".
Після звільнення, розповіла Вікторія, чоловік продовжує її заспокоювати. Жінка досі не вірить, що чоловіка повернули додому.
"Я сьогодні з ним говорила, і він каже: "Усе добре, усе нормально". І додає: "Я вже вдома". І для мене це найголовніше. І я просто слухаю його голос. І розумію — я дочекалася".
Вікторія із плакатом, у якому йдеться, що вона чекає чоловіка. Вікторія Семенюк
