Останнім часом настрої в суспільстві помітно погіршилися, багато хто став говорити, що все пропало і нас зливають. Тому «Український свідок» випустив відео про початок повномасштабного вторгнення, коли росіяни були на підступах до Києва, коли ми були дуже близько від того, щоб загинути як нація. Віталій Дейнега, засновник проєкту Ukrainian Witness, показує, де ми були тоді і в яких умовах змогли себе відстояти. Це відео про неймовірну людяність і любов до тварин, яке надає сьогодні сил, щоб триматися і боротися далі.
***
«Коли почалась війна, у мене весь фейсбук гримів жартом про те, що всі тікають, але я не можу, бо у мене кіт, тому прийдеться стояти до кінця», – починає Віталій Дейнега свою розповідь по дорозі до ветеринарної лікарні в Києві. Його зустрічає Павло Люлько, ветеринар, який залишився в Києві, щоб лікувати тварин. «Зараз доволі тяжко, тому що багато тварин брошені і багато лікарів роз’їхалося, евакуювалося з Києва, – розповідає Павло. – В перші два дні війни найпопулярнішим запросом по ветеринарних послугах була евтаназія. Це був якийсь кошмар. Дзвонили і просили «Нам приспати». Я втомився їх посилати у напрямку русского корабля. У людей в головах мобільності нема. Коли бачиш кадри, як евакуюють тварин з Бучі, коли вівчарку тягнуть 17 кілометрів на плечах, і коли люди не хочуть просто взяти собаку в машину і везти з собою – я думаю, що це тільки відмовки. Все лайно по відношенню до тварин всплило зараз у війні». Але Павло Люлько розповідає і кардинально інші історії, коли власники тварин в важких умовах, в підвалах і евакуаційному транспорті, боролися за життя своїх вихованців. Часто від стресу у тварин розвивалися набряки легенів, і господарі ні чим не могли їм допомогти, бо не мали необхідних ліків. «Вночі просто люди дзвонили, ридали. Сама страшна відповідь, яку може сказати лікар: «Я вам нічим не можу допомогти» – ділиться ветеринар.
Далі знімальна група «Українського свідка» приїжджає у притулок «Добрі руки», який знаходиться в передмісті Києва – у Вишневому. Лінія фронту дуже близько і чутно розриви. Через це собаки знаходяться в збудженому стані і постійно гавкають. Катя, директорка притулку, говорить: «Я до останнього дня не вірила, що це станеться. Найбільшою проблемою є відсутність співробітників, половина просто поїхали, кинули тут все». На питання, що робити, якщо лінія фронту сунеться в цей бік, Катя просто не знає, що робити. «У нас є в Фастівському районі притулок, який вже постраждав. Потрапив снаряд у вольєр для цуценят та підлітків, вони всі загинули. Почалася пожежа, це було в одинадцятій годин вечора, і під обстрілом пожежні служби не їхали. Дівчата були вимушені відкрити всі вольєри, щоб собаки не згоріли заживо. І вони тепер всі бігають там по полях. Сподіваюсь, що тут у нас лінія оборони пристойна, і до нас не прорвуться», – каже Катя.
Далі директорка притулку та Віталій Дейнега їдуть у Вишневе на порятунок кота та білки, які два тижні замкнені у квартирі. «Люди спішили сильно поїхать і якось забули за те, що вони мають відповідальність за тих, кого приручили» – каже Віталій. Команда рятувальників, завдяки тому, що квартира на першому поверсі, демонтують решітку на вікні і рятують тварин під звуки тривоги. На питання, що з ними буде далі, Катя відповідає: «Будуть жити в притулку. Прилаштовувати їх – це надто голосно сказано. Будемо чекати мирні часи, може знайдуться для них власники».
Знімальна група відправляється далі до зруйнованого мосту в Ірпені. Там відбувається евакуація. Люди з собаками на руках проходять через переправу. «Дуже важко вивозити їх, тому що тварини безпорадні. Нам всім треба їхати звідси, і їх ми не можемо кинути. Це наше все. Вони наші члени сім’ї», – каже жителька Ірпеня. Тут знаходиться і кінолог Ігор зі своєю бельгійською вівчаркою на ім’я Воїн. Ігор розповідає, як його службовий собака рятує людей в Ірпені. Воїн знайшов двох живих людей під завалами і навіть допоміг витягнути їх.
Антон Сененко, науковець і волонтер притулку «Добрі руки», рятує тварин та людей в Ірпені. Він розповідає, як стикався з випадками, коли йому та іншим волонтерам дають ключі від будинків та квартир, щоб вивезти звідти тварину до власників. Він, ризикуючи життям, евакуює тварину, і по дорозі раптом отримує повідомлення з телефонами притулків, бо люди вже не готові забрати свого вихованця. Але багато людей вивозять своїх тварин через переправу. Є й ті, які просять просто привезти їм корм, бо вони лишаються в Ірпені і доглядають тварин, яких не вивезли сусіди. І саме такі вчинки українців, які в найжахливіших обставинах залишаються людьми, надихають найбільше.
