Першу частину розповіді читайте тут, другу – тут.
Продовження нашої розповіді про Львів, якого вже нема, розпочнемо з будинку на площі Галицькій, 15, де нині розташовані аптека і оптика «Біомед», а також телерадіокомпанія «Люкс». До речі, на місці нинішньої оптики понад сто років тому теж була оптика Маврикія Босковіта, яку видно на світлині початку XX століття.
Будинок на площі Галицькій, 15 на початку XX століття
Ще на початку ХІХ століття на цьому місці стояв міський млин, про що свідчило млинове колесо, знайдене при будівництві фундаменту. В середині ХІХ століття на березі ще тоді потужної річки Полтви на місці цього будинку серед гарного саду стояв готель, а точніше заїзд «Під тигром». Занадто скромні вигоди готелю компенсувалися надзвичайно низькими цінами, що забезпечувало власникові численну клієнтуру. Це були здебільшого греко-католицькі священники та дрібні сільські орендарі. Невибагливих клієнтів не відлякувало навіть сусідство з міськими арештами при вулиці Кривій, тепер Нижанківського.
1872 року на місці заїзду «Під тигром» збудували теперішній будинок у неоренесансному стилі. У 30-х роках ХХ століття тут містилися: представництво всесвітньої туристичної фірми «Компанія спальних вагонів Кука», Акціонерний іпотечний банк і Спілка експорту дерева. За часів СРСР від повоєнних часів і до 1960-х років тут був Технікум житлово-комунального господарства разом із гуртожитком, від часів СРСР тут також розміщено Управління комунального майна міськради, а від часів Незалежності в цій будівлі розмістилися селянський банк «Дністер», ТРК «Люкс», страхова компанія «Ренесанс» і магазин взуття «Монарх».
На розі з проспектом Шевченка у цьому будинку за польських часів розташовувався кінотеатр «Європа», де демонстрували фільми лише закордонного виробництва, 1939 року його перейменували на імені Леніна, від повоєнних часів це був кінотеатр «Україна», де перед початком кіносеансів можна було у фоє послухати концерт джазової музики. Від часів Незалежності це був Галицький центр кіномистецтва, 2007 року кінотеатр остаточно ліквідували і розібрали глядацький зал з вулиці Нижанківського. Нині в приміщенні колишнього кінотеатру «Україна» магазин жіночої косметики – гіпермаркер краси EVA.
Готель Жоржа на початку XX століття
На початку ХІХ століття на місці сучасного готелю «Жорж» на площі Міцкевича, 1 розміщувався найкращий у Галичині ресторан «Під трьома гаками», власник якого, виходець із Баварії Жорж Гофман, вирішив його кардинально перебудувати і відкрив тут готель De Russie. Своїм клієнтам Гофман пропонував не лише комфортабельні номери і вишукану їжу, але й гуляння, концерти, феєрверки. У готельному саду біля річки Полтви стояли оздоблені павільйони і альтанка у вигляді античного храму. Тут також було споруджено театральний зал, де відбувалися вистави, карнавали і експозиції творів мистецтва.
Справи у Гофманів ішли непогано, про це свідчить рішення родини в кінці ХІХ століття побудувати за проєктом відомої віденської спілки архітекторів розкішний красень-готель у неоренесансному стилі. Новий готель «Жорж», а точніше «Жоржа», відкрився 1901 року. З чотирьох боків будинок оздоблений алегоріями чотирьох континентів: Європи, Азії, Америки і Африки, про Австралію чомусь забули. Це був готель суперкласу, який відповідав сьогоднішньому п’ятизірковому: тут більше аніж сто років тому цілодобово були гаряча і холодна вода, ванни, телефони, центральне опалення і електричний ліфт.
Партер будинку займали численні модні магазини і перукарські салони. В готелі «Жоржа» двічі зупинявся Оноре де Бальзак, тут бували композитори Ференц Ліст і Моріс Равель, письменники Етель-Ліліан Войнич і Алєксєй Толстой, австрійський імператор Франц Йосиф I і польський диктатор Юзеф Пілсудський.
Але найбільш екзотичною є історія про перебування в готелі 1905 року шаха Ірану Музаффера Еддіна. Спочатку цього найвищого гостя граф Потоцький хотів запросити до свого палацу, але почет шаха виявився настільки численним, що ледве розмістився у 76 найкращих номерах «Жоржа». Три дні іранські гості куштували найекзотичніші страви, причому, як писали тодішні львівські газети, порції шаха були у п’ять разів більші, аніж у всіх інших, аби він міг, як слід, розкуштувати вишукані смаколики. Три дні направду королівського побуту у готелі обійшлися у 48 тисяч крон, це ціна тогочасного десятиквартирного будинку у Львові.
Аби уникнути сплати цієї астрономічної суми, шах захотів зіграти на честолюбстві власника готелю і запропонував йому іранський орден, але європейський прагматизм львів’янина на таку пропозицію не пристав, і власник заявив, що в разі несплати рахунку, він виведе свою дружину й дітей перед ясні очі монарха просити справедливості. Після дуже жорсткого торгу господарські служби Музаффера сплатили 44 тисячі крон, тобто на 4 тисячі менше, ніж завинили, після чого шах Ірану власним потягом відбув до Відня.
У приміщенні готелю «Жоржа», власником якого у міжвоєнний час до 1939 року був Боровський, розміщувались Наукова книгарня і магазин галантереї Мотилевського. За часів СРСР від 1940 року готель одержав назву «Львів», а у 1945-1995 роках називався «Інтурист». Ще років із двадцять тому в «Жоржі» працювала доволі демократична кав’ярня з порівняно низькими цінами, але відтоді там працює елітарний заклад.
У Львові до Другої світової війни були такі розкішні й величні будівлі, що, читаючи спогади про них, навіть важко повірити, що все це існувало насправді. Таким був сецесійний пасаж Миколяша, збудований найкращими тогочасними львівськими архітекторами – українцем Іваном Левинським і поляком Арнольдом Захаревичем 1901 року. Ця вулиця під скляним дахом тягнулася з брами на самому початку вулиці Коперника аж до теперішньої вулиці Вороного біля готелю «Жоржа». При вході стояв фонтан із мармуровою фігурою оголеної німфи, 120-метровий пасаж накривала ажурна скляна конструкція. Пасаж освітлювався ілюмінацією в будь-яку пору дня і опалювався взимку. Світлові декоративні панно і вітражі справляли на відвідувачів незабутні враження.
Пасаж Миколяша на вулиці Коперника, знищений бомбардуванням 1939 року
А скільки тут було розкішних модних та ювелірних магазинів, найпопулярнішим з яких був «Чар Елеганції», скільки перукарень, фотосалонів, кав’ярень, найвишуканіша з них «Кришталевий палац». В пасажі Миколяша розміщувалися представництва «Сітроена», «Юніверсал пікчерз корпорейшн», кінотеатри «Пасаж» і «Люкс». На жаль, на самому початку Другої світової війни пасаж знищила німецька авіабомба. У міжвоєнному Львові було ще декілька розкішних торгових пасажів: Андреоллі, Гауссмана, Феллерів, Ґрюнерів, Германів. А зараз хіба що давні світлини нагадують нам про той Львів, якого вже нема.
Загалом центральна частина міста Львова від середини XX століття змінилася мало, вона найменше постраждала від руйнувань Другої світової війни і її майже не зачепили повоєнні радянські забудови. Та все ж деякі зміни за цей час відбулися.
Так довжелезний будинок Головного державного фінансового управління, збудований ще в кінці XVIII – першій половині XIX століття в стилі казенного австрійського класицизму, який тягнувся від костелу Єзуїтів (Гарнізонний храм Святих Петра і Павла) до Національного музею, був зруйнований німецькими бомбардуваннями під час Другої світової, і до 1947 року його розібрали.
Неіснуючий нині будинок Головного державного фінансового управління на проспекті Свободи
Також західна сторона вулиці Театральної від Національного музею до театру імені Марії Заньковецької, на місці теперішнього вернісажу, до Другої світової війни була забудована – там стояла споруда філії Управління фінансів, яка складалася з двох будинків у стилі класицизму, і теж була знищена бомбардуваннями під час війни.
На місці двох будинків другої половини XIX століття у стилі історизму на проспекті Свободи № 6/8 1964 року звели новий конструктивістський будинок, де ще у перші роки Незалежності працювало популярне кафе «Червона шапочка», потім ресторан «Сало», зараз тут заклад «City-BUFFET».
Два будинки праворуч – неіснуючі нині, на їхньому місці за адресою проспект Свободи 6-8 будівля Червоної шапочки 1964 року
Впритул до мурів Бернардинського монастиря з боку площі Митної стояла зведена 1884 року у стилі історизму будівля міської пожежної команди. Зі спорудженням нової будівлі пожежної команди 1901 року на вулиці Підвальній, 6 стару будівлю розібрали до початку 1930-х років.
Будівля міської пожежної команди біля мурів Бернардинського монастиря, розібрана на початку 1930-х років
Між південною стороною Домініканського собору і житловим будинком, що прилягає до подвір’я Успенської церкви на Підвальній, там, де нині невеличкий сквер, від середньовічних часів і до початку XX століття розташовувались аж дві вулиці: Зацерковна і Криве Коло. На світлині початку минулого століття – один із будинків цієї забудови, розібраний наприкінці 1920-х років.
Неіснуючий нині будинок біля Королівського арсеналу на Підвальній, розібраний в кінці 1920-х років
Від початку вулиці Дорошенка до будинку №6, де довгий час у радянський період були торгівельні ятки, а декілька місяців тому звели нову будівлю, стояли два житлові будинки, вочевидь у стилі чиншового історизму, зруйновані під час війни. Між будинками №№ 1 і 7, де тепер трамвайна і автобусна зупинки, теж стояв будинок, зруйнований під час Другої світової. Частина вулиці Банківської між будинком № 4 і будинком № 13 вулиці Дорошенка до Другої світової війни теж була забудована, зокрема там стояла будівля синагоги.
На місці сучасного готелю RIUS, де до його зведення впродовж усього радянського періоду був скверик на розі вулиць Наливайка і Гнатюка, до Другої світової війни був суцільний квартал житлових будинків.
На вулиці Вороного між вулицями Ковжуна і Руданського на місці сучасного спортивного майданчика до Другої світової війни була забудова.
На місці Палацу мистецтв на вулиці Коперника, 7, спорудженого 1996 року, стояв двоповерховий будинок у стилі історизму.
На місці розібраного у 90-х роках минулого століття двоповерхового будинку у стилі історизму (вулиця Валова, 15) 2005 року завершили нову будівлю фірми «Консоль».
На місці зруйнованого під час війни будинку № 32 на проспекті Шевченка від повоєнних часів був пустир, 2005 року тут звели будівлю «Кредобанку», нині це банк «Кредит Дніпро».
На розі вулиць Франка і Шухевича до Другої світової війни стояв будинок, який мав адресу Кубалі (Шухевича) №1. На розі вулиць Франка і Ігоря Білозіра до війни теж стояв будинок, який найімовірніше мав адресу Пілсудського (Франка) №10.
