Львовом їздять гарні мікроавтобуси, які забезпечують вантажні перевезення. На них можна прочитати рекламу сайту: gruz_taxi.lviv.ua. Ви запитаєте, чому «груз», а не «вантаж»? А патамуша патамуша.
Відома всім українцям, загалом завдяки популярному борошну, торгова марка «Хуторок» до свого 20-річчя презентує продукцію з картинами Тараса Шевченка на упаковці, коли кожен покупець, окрім якісного борошна, крупи та інших харчових продуктів, «принесе додому частинку історії української культури», як сказано в рекламі. Чудова ідея популяризації української культури і якість продукції насправді висока, але чому «Хуторок»?
Відразу у пам’яті виринає якась російська пісня, не пам’ятаю, хто її співає, але там, здається, є слова: «хоть на чуток заглянуть на хуторок». З приводу цього «хуторка» можна легко вивести просте математичне рівняння. Російською «ветер» – зменшувальна форма «ветерок», «хутор» – зменшувальна форма «хуторок». Українською «вітер» – зменшувальна форма «вітерець», а не «вітерок», то чому ж тоді «хутір» повинен мати зменшувальну форму «хуторок», а не «хутірець»? Відповідь та ж сама, що й у першому випадку з вантажним таксі.
Як каже нам ChatGPT, «в українській класиці частіше вживається форма «хутір» або «хутірець», але «хуторок» теж трапляється — особливо в творах ХІХ століття». Утім посилання на колоніальну літературу чи на словники, зокрема так званий «білодідівський» Тлумачний словник української мови і похідні від нього більш сучасні словники не завше правомірні, бо це загалом спадщина так званого «постишевського» правопису 1933 року, коли була завершена, а точніше знищена українізація української мови, започаткована харківським чи «скрипниківським» правописом 1928 року. Ця тема занадто велика, а якщо дуже коротко, то ми зараз вживаємо багато слів, вважаючи їх питомо українськими, хоча насправді вони є результатом зросійщення нашої мови внаслідок «благотворного впливу великої російської мови на мову братнього українського народу», як сказано у словниках совкового періоду.
Для завершення історії з «хуторком» процитуємо з цього приводу той самий ШІ: «В сучасній нормативній українській мові перевага надається формам: хутір, хутірець. Форма «хуторок» сприймається як діалектна, стилістично знижена, або така, що має російський вплив».
Кацапщина в’їлась в нашу свідомість доволі потужно. Пригадую, це було вже досить давно, але запам’яталося чітко: на сайті кондитерської фірми «Світоч» була вказана її адреса у Львові – вулиця Ткацька, але чомусь в англомовному варіанті було написано російською – Tkatkaya, навіть не Ткацкая, а Ткаткая.
Також одне дуже поважне львівське видавництво у своїй електронній адресі доволі довгий час мало слово kniga, зрештою схаменулися і переправили на knyga, утім якщо вже бути послідовними українізаторами, то мало би бути knyha. Те саме і з популярним синоптичним сайтом «Синоптик», електронна адреса якого sinoptik.ua. За новим правописом український звук «И» транслітерується англійською літерою «Y». Наприклад, Київ, Миколаїв, Кривий Ріг ми пишемо англійською Kyiv, Mykolaiv, Kryvyi Rih. То чому має бути sinoptik.ua, а не synoptyk.ua? Питання риторичне.
У часі вимкнення світла ми слухаємо єдину в Україні радіостанцію формату talk/news «Радіо НВ» – суперове радіо високого рівня. Але що ж це за загадкові літери НВ в його назві чи здебільшого латинкою NV? А це «Новое Время», а ми всі чомусь думали, що найпопулярніше в Україні українське інформаційне радіо повинно мати українську, а не російську назву? Дарма так думали.
На телеканалі Прямий є програма «Час пік». Чому «Час пік», а не «Година пік», цілком зрозуміло, бо це калька з російської. Те саме й з програмою «Громадянська оборона» на телеканалі ICTV. До повномасштабного вторгнення ця програма про російські інформаційні фейки виходила російською мовою і мала назву «Гражданская оборона». Зрозуміло, що після 24.02.2022 жодних російських програм на українському телебаченні не повинно було бути в принципі, і ця програма почала виходити українською мовою з калькованою назвою «Громадянська оборона», коли правильно українською має бути «Цивільна оборона». Можливі посилання на те, що це нова оригінальна назва, а не просто переклад з російської українською, здається, не витримує критики, і ось чому.
Мені згадалися «громадянські літаки» в новинах Української служби ВВС з десяток років тому. Великі «грамотії» перекладали з російської «гражданские самолёты» і тупо скалькували «громадянські літаки», замість «цивільні літаки». Також згадався «громадянський шлюб» («гражданский брак»), замість «цивільний шлюб». У цьому стосунку пригадується ще один прикол із новин Українського радіо – «міністерство утворення». Це ж треба бути «грамотієм» – перекласти з російської «министерство образования» як «міністерство утворення», замість «міністерство освіти», і прочитати це для мільйонів слухачів в ефір. Що «утворюється» в цьому міністерстві, хто його знає, утім тут рівень журналістики просто «зашкальний».
Не відкриємо якоїсь особливої таємниці, якщо скажемо, що 99% українських журналістів наших центральних ЗМІ «па жизні рускаязичьниє». Ну добре, не будемо вже аж такими категоричними – не 99%, а 97%. Вони пишуть свої інформаційні повідомлення чи публіцистичні тексти на «опщєпанятнам», потім кидають на перекладач у комп’ютері, після цього не перевіряють, а якщо й перевіряють, то української мови до пуття не знають, тому й виходять такі дива. Ось, наприклад, найсвіжіший коментар допитливого читача щодо останнього суботнього редакційного тексту на Українській Правді від 28 лютого 2026 року: «Автор пише свої опуси «на язиці», ну а УП вже перекладає, як уміє».
І на завершення за традицією бонус. Молода чиновниця Львівської міськради листувалася зі своєю колегою з Харківської міськради, і ось отримує від неї електронного листа, який починається словами: «Добрий день, Березня». Дівчина собі думає, який до біса березень, коли надворі зима? А виявляється львів’янку звуть Марта, ось і весь прикол.
Ми ще досі вживаємо сотні, якщо не тисячі калькованих з російської мови слів і висловів, не замислюючись над тим і не відчуваючи, наскільки це гидко і часто-густо просто смішно. Коли ми це подолаємо? Напевно колись подолаємо, але не за нашого з вами покоління.
