За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Житель Шепетівки Вадим розминає ногу після ампутації через поранення на війні, 2025. Суспільне Хмельницький"Командир дав наказ мене відтягнути, медик наклав турнікет на одну, на другу ногу. Осколок зайшов ще в праву ногу, в черевику кров просто хлюпала. Змайструвавши носилки, мене хлопці понесли, весь час дрони висіли над нами тоді".
У "Макара" були також уражені черевна і грудна клітини. Наразі він на реабілітації в одному з медзакладів Хмельниччини готується до протезування, розповіла лікарка Олена Ковтунік.
"Основний наш фокус — підготовка кукси, формування правильної кукси, зниження її набряку, також профілактика контрактури та, відповідно, зміцнення м’язів".
Зараз 46-річний "Макар" — десантник-штурмовик. Чоловік каже, що раніше не служив.
"Я був колись, скажімо так, дуже поганою людиною. Я відбував не один раз покарання за різні кримінальні правопорушення, як зараз це трактується, і коли перебільшило 20 років, я вже не рахував скільки років".
Колишній ув’язнений проходить реабілітацію після втрати ноги через поранення на війні, 2025. Суспільне Хмельницький
У 2022 Вадим відбував покарання в виправній колонії на Волині.
"Злочинний світ — він не має національностей, абсолютно. Мені раніше не було різниці, який у мене паспорт — український, колумбійський чи марокканський. Мені було без різниці, хто я за національністю, українець я чи хто. Коли відбулася Буча, Ірпінь, Маріуполь…. Воно виходило за рамки всього людського".
Тоді чоловік вирішив стати на захист України.
"У той час дуже багато хто з хлопців засуджених хотів іти на війну. Представники адміністрації тоді брали заяви. Певно, з усієї колонії, там чоловік 600 було. Відсотків 90 хотіли долучитися до лав ЗСУ".
Долучитися до війська "Макар" зміг улітку 2024. Пройшов, як і хотів, відбір до 71-ї окремої єгерської бригади десантно-штурмових військ ЗСУ. Дорогою на навчання, згадує, всі мовчали.
"Кожен зі своїми думками, як воно буде, що воно буде. Чи не буде воно так, як під час Другої світової: штрафні батальйони, таке інше".
Те, що буде інакше зрозумів, коли отримав форму і почав навчатися.
"Ми стояли, до нас підійшла жіночка з чоловіком літнього віку, вони пожали нам руки, просто взяли за руки і сказали: "Дякуємо, що ви є, якби не ви, то не було б нас". А я розумію, що я тільки вчуся, мені немає за що дякувати. Тоді я був впевнений, що я щось у житті зробив правильно, і я зараз на своєму місці".
46-річний військовослужбовець Вадим пересувається у лікарні на візку, 2025. Суспільне Хмельницький
Чоловік згадує перший штурм.
"Тоді пройшов штурм дуже вдало, без жодної втрати. Мабуть, я кричав під Харковом так, що ведмеді з кабанами втекли на Волинь десь у ліси, я кричав так, але мене ніхто не чув, всі пацани так злагоджено працювали".
За два тижні "Макар" приміряє тренувальний протез, коли вдягне постійний, каже, продовжить службу.
"Я розумію, якщо з цією ногою я не піду на штурм. Навіть якщо я зможу підносити міну чи снаряд, я готовий підносити, допомагати артилеристам. Якщо зможу хоч маленьку принести користь, я в будь-якому випадку до них повернусь".
