Добрий старий Фройд, наче шило з мішка, вилазить з недоброго старого маразматика Трампа. Напевно незабаром він видасть указ, що Крим за площею дорівнює штату Техас, а це вся територія України і ще на додачу майже 100 тисяч квадратних кілометрів. Тобто, якщо Трамп каже, що Україні про Крим, як і про НАТО, треба навіки забути, то треба забути про всю Україну та ще й на зайві 100 тисяч км кв. можна прихопити сюди, наприклад, Сувальський коридор. Ось приховані потаємні глибинні мрії великого «миротворця», який насправді має такі ж самі шанси покласти край війні між Росією та Україною, як він поклав край неіснуючій війні між Азербайджаном і Албанією.
А щодо його мрії потрапити до раю, то вже ж його чудовий друг Vladimir казав, що до раю потрапить саме він, мученик Путін, а Трамп разом зі своїми американцями «просто здохне, навіть не встигнувши розкаятись», що ж тут незрозуміло, тим більше, що рабів, які стеляться червоною доріжкою перед світовими злочинцями, до раю не пускають.
Це все, звісно, пусті словесні маніпуляції, утім не менш пустопорожні і головно вкрай цинічні маніпуляції з вуст світових лідерів та провідних аналітиків звучать сьогодні чи не з кожної праски. Це заяви про «завершення війни в Україні», про «укладення мирної угоди», про «гарантії безпеки», про «введення миротворчих контингентів» etc.
Ще кінця цієї війни навіть і близько не видно, а вони вже то щось вводять, то виводять, то гарантують, то забирають свої слова назад. Американці точно не будуть вводити своїх «миротворчих» військ до України, бо, напевно думають, навіщо ризикувати, якщо їх від Європи та її проблем відділяє такий «великий і гарний океан». Німці теж не будуть вводити військ, бо на них лежить історичне прокляття комплексу провини перед Росією. Те, що вони у Другу світову війну окупували 100% території України і вбили близько десяти мільйонів українців, а в Росії окупували лише 3% території і вбили в сотні разів менше мирних росіян, аніж українців, то це нічого, провина у них чомусь тільки перед росіянами. Отож німецький миротворчий контингент на території України викличе негарні історичні асоціації, тому його тут не буде. Поляки не пояснюють, з якої причини не вводитимуть своїх військ в Україну, утім ясно дають зрозуміти, що таки не введуть. Британці, французи, балтійці, скандинави, наче не проти цього, але конкретно нічого не обіцяють. А навіть якщо хтось з європейських країн і введе свої війська на українську територію, то вони будуть стояти лише десь на Заході України, а найсміливіші може навіть на правобережжі Дніпра, але не далі, бо десь там ближче до лінії зіткнення їх можуть і вбити, то чого туди лізти?
Введення військ – це лише частина обіцяних «гарантій безпеки», і напевно, аби показати наскільки базікання наших союзників про ці гарантії є сміхотворними, Росія каже, що й вона, як постійний член Ради Безпеки ООН, разом із Китаєм повинна давати ці гарантії безпеки Україні на майбутнє і вводити «миротворчий контингент». А чому б і ні ? Ось, наприклад, добре було б ввести російських «миротворців» по двісті тисяч особового складу в Київську, Полтавську, Житомирську і т. д. області, а угорські війська могли б увійти на Закарпаття і частково також в Чернігівську область, адже у них вже є гарний досвід «миротворчої діяльності» в Корюківці. Білоруські війська можна ввести на Волинь і Полісся, а новосфомовані військові контингенти з польських фермерів, тих, які кликали Путіна, можна ввести у Львівську область.
Якщо це явне «марення сивої кобили Лаврова», який власне і запропонував для України такі «гарантії безпеки» від Росії, то чи не менші марення і нісенітниці про можливий «мир в Україні» вигадують наші щирі союзники, вигадують через своє патологічне боягузтво перед Росією, свою абсолютну неспроможність і небажання реально, а не на словах допомогти Україні у боротьбі з болотним монстром.
І всі ці балачки про «гарантії», які настануть після укладення якоїсь міфічної «мирної угоди», якої ніколи між Україною і Росією не буде і бути не може, оце смакування наперед шкури невбитого ведмедя, якого вони бояться не лише вбити, а проти нього навіть і пальцем поворухнути, показують всю ницість і нікчемність тої сплячої красуні Європи, яка вже наче прокинулась, утім вставати зі свого ліжка не бажає. Може якось так на дурнячка вдасться пропетляти?
Та ви ж маєте економічну потугу у тридцять, а то й у сорок разів більшу від тієї нещасної Рашки, маєте сотні літаків уже п’ятого покоління, маєте найновіші технології, маєте сукупну армію, яка навіть зараз, без потенційних резервістів (а їх лише у маленькій Фінляндії 900 тисяч), значно переважає російську, а разом з українською армією це була б абсолютно нездоланна військова сила. Та ні, це небезпечно, адже в болотної імперії є ядерна зброя, а її фюрер так між іншим попередив, що в Європі країни маленькі, але з великою густотою населення, а його васал бульбофюрер вже відверто залякував, от ми як вдаримо атомною бомбою, то зразу загине 300 тисяч, а може й мільйон населення в Європі. То ми вам тільки так трохи допоможемо, а найбільше балачками про «гарантії безпеки» на майбутнє.
Не люблю повторюватись, але у світлі останніх подій годі втриматися від того образу перехожого, на якого на вулиці напав бандит із ножем. «Перехожий кличе на допомогу поліціянта, а той каже, – я тобі допоможу, але вже наступного разу, коли він на тебе вдруге нападе. – Так він же зараз б’є мене ножем, – верещить перехожий, – наступного разу може вже й не бути, а ти, негіднику, тридцять років тому видурив у мене зброю для захисту, якою я мав би зараз давати відсіч бандитові, обіцяючи, що захистиш мене у разі його нападу. – Ну, сорі, – каже поліціянт, – ну так сі стало, вибач, але зараз тобі допомогти реально не можу, от коли він на тебе ще раз нападе, отоді я йому як зациндолю межи очі, так, що йому мало не здасться. – Так яка ж різниця, зараз чи потім, –стогне перехожий, – зараз мені набагато важливіше, бо він мене вбиває, а ти, я бачу, просто боягуз, обдурив мене давніше, не допомагаєш зараз, і напевно не допоможеш у майбутньому, якщо зараз боїшся. – А ти домовся з ним, – каже поліціянт. – Що, з бандитом? – Ну а що, домовляйся з бандитом. – Ти, поліціянте, при своєму розумі? – Так розумієш, він тебе зараз б’є ножем, а в нього на поясі висить пістолет, якщо він його витягне, нам усім буде непереливки. – Так ти ж маєш такий самий пістолет. – Ну і що, я боюся його застосовувати. – То дай мені. – Ти що, перехожий, з глузду з’їхав, мені можна цей пістолет мати, для постраху, а тобі зась. – Ну то дай хоча б такий самий ніж, який має цей бандюга. – Ой ні, ножа теж тобі не дам, ось тримай лише патичок і ним відбивайся, але я ще раз кажу – домовляйся з ним, а як домовишся, то я тоді дам тобі надійні гарантії безпеки. – Що, як і тридцять років тому? – Ну, не знаю, як вийде, може так, а може й ні, ну, ми подивимось, що буде, може це буде, а може цього й не буде. Попереду цікаві часи!!!».
І знову Україна, як і 1994 року, може опинитися в дурнях. Аби цього не сталося, єдиний вихід для неї – і надалі мужній героїчний спротив болотній імперії, застосування по її території дальнобійної зброї і максимальне викачування усіма можливими способами зі сплячої красуні Європи і від старого мишигене з того боку «великого і гарного океану» усього, що тільки можливо.
