За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Дмитро “Дикий” долучився до війська у 18 років, травень 2025, Хмельницький. Суспільне Хмельницький
Хмельничанин Дмитро на позивний "Дикий" — військовослужбовець 14 окремого полку безпілотних авіаційних комплексів СБС. У вересні 2024 року під час бойового завдання на Донеччині отримав поранення та втратив дві нижні кінцівки. Чоловік зараз проходить реабілітацію та вчиться ходити за допомогою двох протезів. Через дві ампутації вище колін Дмитро не припинив службу в Збройних силах.
Про це Суспільному розповів Дмитро "Дикий".
Дмитро після того, як російські війська вторглися в Україну в 2014 році, разом з однодумцями почав допомагати війську. З 17 років намагався переконати командирів добробатів, аби ті взяли його на фронт.
"Але так, як вони мене добре знали, то вони мене зморозили. Сказали: "Буде тобі 18, то приходь". Мої погляди сформувало в першу чергу вивчення історії України. Я захоплювався цим питанням. Не тільки історією України, а і Європи, і світової. Тоді я зрозумів, що історія, в певній мірі, циклічна. А коли побачив, що на мою країну нападають, а я 14-річний хлопець тоді був, то що я міг зробити? Я долучився до волонтерського руху".
Дмитро під час служби в ДУК “Правий сектор”, вересень 2019, Донецька область. Дмитро “Дикий”
У 2019 році, як тільки йому виповнилося 18 років, Дмитро долучився до Добровольчого українського корпусу "Правий сектор".
"Мені подзвонили хлопці і сказали: "Якщо хочеш на фронт, маєш три дні". Типу, щоб вирішити хочу чи не хочу і зібрати речі. Тоді я вирушив вперше в Донецьку область. Родині сказав тоді, що їду на волонтерську базу. На третій раз, коли я вже зібрався підписувати контракт зі Збройними силами України, мої ДУКівські побратими з іншого підрозділу сказали: "Братан, у нас зараз трохи гаряче порівняно з іншими. Якщо хочеш, можемо попросити, щоб тебе до нас перевели, але вдома краще скажи що і як, бо ризик загинути буде більший". Після цього я розповів родині, що і як. Хоч і не вдалось тоді приїхати на той двіж, я все ж поїхав на схід, але вже до своєї добровольчої групи".
Дмитро під час служби в ССО, грудень 2021, Луганська область. Дмитро “Дикий”
У січні 2020 року Дмитро долучився до одного з підрозділів Сил спеціальних операцій. Виконув бойові завдання в Донецькій, Харківській та Сумській областях.
"Десь за місяць до нашої заміни розпочалось повномасштабне вторгнення. Доки мої побратими групами працювали на передовій, я ж перші дні зустрів, як кулеметник на "Хамері" , в охороні групи БпАк . Через певний час повернувся в одну з наших груп та продовжив працювати з ними".
Дмитро на міжнародних навчаннях для бійців ССО, вересень 2021, Естонія. Дмитро “Дикий”
Перше поранення Дмитро отримав в 2022 році на Сумщині. Після відновлення чоловік повернувся в свій підрозділ. А в вересні 2023 року, перевівся до 14 полку СБС та став оператором FPV-дронів.
"Сили спецоперації — це був класний досвід, класне здобуття навичок, класна команда. Але коли почалася епоха дронів, FPV-дронів особливо, я загорівся цією тематикою і мене забирали, просили перевестися мої побратими з різних організацій. Це були побратими з фанатських рухів Київщини. От вони мене запросили до себе в полк. І разом з новосформованою групою ми вирушили на Лиманський напрямок.
Дмитро під час служби в ССО разом з побратимами, травень 2022, Харківщина. Дмитро “Дикий”"Там я трохи попрацював з FPV-дронами, а згодом ми перейшли на трохи важчі дрони. Доволі така потужна річ, ми скидали протитанкові міни, великі боєприпаси, по 8,5, та 10 кілограмів. Робота ця насправді захоплювала. Особливо коли ти маєш з чим порівняти, коли потрібно було раніше на собі тягнути, до прикладу, автоматичний гранатомет на позицію, а після — корегувати роботу побратимів з нього. У роботі ж з FPV та іншими ударними дронами, ти можеш дістати противника там, де би не дістав раніше, при цьому витративши менше сил і часу".
Тренування під час служби в СБС, липень 2024, Донецька область. Дмитро “Дикий”
У вересні 2024 року Дмитро отримав поранення поблизу населеного пункту Терни Донецької області та втратив дві нижні кінцівки.
Ми працювали доволі непоганий відрізок часу. Це було і мінування, і прикриття нашої піхоти. Фактично весь час ми працювали вночі. На вересень 2024 мій екіпаж "Bullterror" був хто у відпустці, а хто на курсах, тож я працював з новосформованим екіпажем. Хлопці швидко включилися у роботу і буквально за кілька тижнів прийшлось виїхати працювати. Ми тоді були на КСП, дивилися стріми, як ворог масовано штурмує хлопців з 67 бригади. Тоді була дуже погана погода для польотів, але ми вирішили, що треба виїхати й попрацювати. Ми тоді підірвали три бліндажі з ворожими штурмовими групами. І на четвертий — ворог вичислив звідки ми працюємо. Ми якраз з побратимом вийшли замінити батареї, бомби причепити і отримали тягла від них. Ну, а там вже зразу почався процес порятунку власного життя.
Тоді, розповів військовослужбовець, йому допоміг досвід з попередньої служби, зокрема якісне та постійне навчання такмеду.
"Одразу після вибуху я затиснув артерії. Я бачив одну ногу біля себе, вона там валялася відірвана. Перша думка: "Чорт, що знову по ногах?". Друга — мені здавалося, що теж валяється, а вона на сухожиллях висіла в мене. І я такий поняв, що, ну, приїхали, короче, треба щось робити. Покликав побратимів, вони прибігли. В нас тоді було двоє поранених. Я тоді одразу направив одного хлопця до побратима, а другого залишив біля себе. І ми вже почали процес надання допомоги".
Дмитро після ампутації двох нижніх кінцівок у реанімації в лікарні імені Мечнікова, вересень 2024, Дніпро. Дмитро “Дикий”
За словами Дмитра, надавали домогу за алгоритмом M.A.R.C.H. Це універсальний протокол для надання першої допомоги в бойових умовах. Він визначає послідовність дій, які можуть зберегти життя пораненого до моменту його евакуації. У нього були масивні кровотечі з двох ніг і відкритий перелом лівої руки. Дмитру наклали три турнікети.
Чоловік розповів, швидкі та злагоджені дії побратимів та добре спланована евакуація допомогли транспортувати Дмитра до медзакладу до двох годин.
"Я був у свідомості до прибуття на стабілізаційний пункт, далі встиг лише попросити знеболення та відключився. Прокинувся я вже в Дніпрі в реанімації лікарні імені Мечникова. Тоді вже було розуміння, що ніг немає. Але тоді я пам'ятав, що під час евакуації в мене були коліна і я сподівався, що вони будуть. І коли прокинувся, то сказав: "Та біс з тими ногами, головне, що коліна є". На жаль, медсестра, що прийшла згодом сказала: "Братан, а колін нема, їх ампутували через пошкодження". Тоді я, звісно, доволі сильно засмутився, але, що поробиш. За час війни, після втрати багатьох побратимів, близьких друзів, після того, як ти бачиш, як гинуть різні військовослужбовці, то ти думаєш, що нічого тут поганого немає. Ампутація — це не найгірше".
Після стабілізації стану та операцій в лікарнях Дніпра та Києва, Дмитро розпочав лікування та реабілітацію в столиці. Далі — процес протезування.
"Працював з однією з київських протезних установ, але, на жаль, зіткнувся з великою кількістю проблем. Були неякісні протези, хибна інформація щодо фінансування протезів, вартість лише мого фінансового внеску змінювалась тричі, від 400 тисяч гривень до 1 мільйону 200 тисяч тривень, ігнорування будь-яких прохань про корегування протезів.
Дмитро в реабілітаційному центрі “Титанові” знайомиться з мікроелектронними колінними вузлами C-leg 4, червень 2025 , Київ. Дмитро “Дикий”"В квітні 2025 змінив протезну організацію та долучився до центру протезування та реабілітації "Титанові". Отримав спершу механічні протези та розпочав активну реабілітацію. Згодом пройшов державну комісію щодо виділення коштів на протезування та, спільно з "Титановими" та "Bionix group", замовили з Німеччини електричні колінні вузли, на яких зараз проходжу реабілітацію".
Дмитро під час спортивний змагань “Spartan race”, квітень 2025, Київ. Дмитро “Дикий”
Дмитро після двох ампутацій під час реабілітації брав участь у спортивних змаганнях та соціальних заходах. Він підтримує та морально допомагає іншим ветеранам, які теж отримали складні поранення.
“Я дуже не люблю категорію людей, я їх називаю “плакальники”. Це люди, які телефонують мені і починають плакатися: "Ой, Боже, який ти бідний, нещасний”, – це просто треш. Мені телефонувала одна жінка і каже: “Ти розумієш, це таке страшне поранення, це кінець життя, це все”. Я лежу в реанімації, кажу: "Жіночко, забудьте мій номер, щастя вам і здоров'я". А на мій день народження, це був жовтень, я вже трохи стабілізований, в мене вже культі були зашиті і я відпросився в місто. От ми сиділи в одному ресторанчику, святкували. Подзвонили родичі, почали плакатися. Я кажу: "Шановні, у вас руки й ноги на місці, а ви плачете, а сиджу, п'ю безалкогольне пиво, їм м'ясо і в мене все просто окей. Загалом, я сприймаю це все, як боксерський поєдинок з життям. Життя мені дало плюху і сказало: "Ти або здаєшся і це все, або починаєш давати відповідь, починаєш ставати на ноги, реабілітуватися і все тоді буде чітко".
Дмитро з другом в реабілітаційному центрі “Титанові”, червень 2025, Київ. Дмитро “Дикий”
За словами Дмитра, він з дружиною розуміли з якими ризиками та небезпекою зіштовхуються бійці, адже вони у стосунках за часів його служби в ООС. Тому втрата кінцівок не стала чимось жахливим для подружжя.
"Я вже не один рік був в зоні бойових дій, дружина ж волонтерила та допомагала з пошуком наших військовополонених. Ми чітко знали, що таке війна. Є такий непоганий метод в плануванні військових операцій, називається "що якщо…". І от ми проговорювали: "Що якщо я втрачу руку?, "Що якщо втрачу ногу". Різні аспекти розглядали, було розуміння, що життя не закінчено, є протези, є реабілітація, тому не страшно. При першому поранені я повідомив сам дружині, що я "300". Сказав, що трохи посікло ноги та й усе. Рани були трохи серйозніші, але все ж, вона їх побачила вже згодом. На жаль, про друге поранення їй сказали побратими поки я був в реанімації, тож вдруге таке не проканало".
Дмитро з дружиною, червень 2025, Київ. Дмитро “Дикий”
