Якщо існують європейські міста, які колись переживали свій «золотий вік», то «золотий вік» Львова можна датувати кінцем XVI – початком XVII століття. Власне у цей період італійці, німці, англійці, шотландці, греки, як стверджував бургомістр і хроніст Львова Бартоломей Зиморович, «неначе на золотій вудці через вогонь, скелі й море» прагнуть до богоспасенного міста Львова і вважають за велику честь стати його громадянами. Надавши документи про те, що вони є дітьми «чесних і шляхетних батьків», європейці за порукою двох шановних патриціїв Львова чемно й смиренно очікують надання львівського громадянства.
Натомість львівські юнаки, які їдуть на науку до університетів Рима, Падуї, Парижа, пробувши чотири-п’ять років у Європі, як стверджував історик Владислав Лозинський, всі як один повертаються до рідного Львова «без жодної туги за принадами чужоземного світу». Чим же Львів був таким надзвичайно привабливим і для самих львів’ян, і для європейців з-поза його меж? Якщо шукати найкоротшу відповідь на це запитання, то це буде – торгівля. Торгівля дає містові багатство, а з цього багатства випливає розвиток архітектури, науки, освіти, благочинності, зрештою моди і всіх тогочасних європейських трендів і віянь. У такому місті хотілося оселитися назавжди, працювати і насолоджуватися життям.
Схильність львів’ян до розкоші, пишного вбрання, найрізноманітніших прикрас зросла у другій половині XVI століття і досягла свого піку під кінець століття. Це був час небувалого напливу капіталу до Львова як центру торгівлі усієї Східної Європи. Львів, непомірно збагатившись на торгівлі, розростався великими й гарними кам’яницями і храмами, решта ж грошей, як твердили львівські лихварі, витрачалася на закупівлю заморських – і східних, і західних – предметів розкоші й комфорту. Усе старосвітське життя міста, як польське, так і українське, опанувала європейська мода.
І взагалі Львів упродовж майже усієї своєї історії був великим торгівельним центром і певний час найвідомішим у Європі східноєвропейським містом. На французькій географічній мапі 1492 року з усієї Східної Європи позначено лише одне місто – Leopolis. Своїй винятковій торгівельній місії Львів завдячує географічному розташуванню як найоптимальнішого пункту перетину шляхів зі Сходу на Захід і у зворотному напрямкові. З найдавніших часів серед львів’ян плекалися неабиякі купецькі таланти. Майже кожен містянин Львова був уродженим геніальним купцем.
Однак наприкінці XV століття талан відвернувся від львівських купців. Турецька імперія посилила свою експансію на Захід, підкоривши Крим і Балкани. 1453 року пав Константинополь. Торгівельні шляхи перервалися. Цілі покоління купців Львова зазнали катастрофи. Львівський архієпископ у листі до короля фактично оплакував тогочасне становище міста: «Містяни з багатіїв зробилися жебраками. Люди, ще вчора заможні, навіть патриції, сьогодні простягають долоню за хлібом або чекають на смерть у шпиталях». Довершила удар долі найстрашніша пожежа Львова 1527 року. Вона знищила практично усе місто.
Але львів’яни не з тих, хто занепадає духом. У нових умовах Львів поступово знову повертає собі купецьку славу. До турецької експансії наші купці через генуезькі та венеційські колонії над Чорним і Азовським морями постачали всю Європу червоною, чорною ікрою та рідкісною лососевою рибою. Втративши ці джерела прибутку, львів’яни почали самотужки у власних річках та ставках вирощувати рибу, яка (хто би міг подумати!) стає одним з основних предметів львівського експорту до Європи. Був навіть створений окремий рибальський цех. Риба – свіжа, солена, сушена – стала маркою Львова. До кінця XVI століття Львів не лише повертає собі свою колишню торгівельну могутність, а й переживає епоху свого чи не найбільшого розквіту, який сміливо можна назвати «золотим віком».
Уже в процесі написання цього тексту вирішив подати тут два уривки з моєї художньої книжки «Львів – місто кохання», які, сконцентровано вміщуючи описи Львова різними європейськими та азійськими мандрівниками, здається, якнайкраще змальовують торгівельну могутність нашого міста власне в часи його «золотого віку».
***
Лист Мартина Ґрюневеґа зі Львова до свого друга Паоло Мікеліні у Флоренцію
Милий друже Паоло. Воля Господа занесла мене до тієї загадкової країни, про яку ми з тобою часто бесідували під час нашого навчання. Те, що я побачив у Південній, чи як ще її називають, Червоній Русі, перевершило всі мої сподівання. Головне місто цього краю Львів лежить у такому місці, неначе це альтана посеред раю, а щойно переступивши браму міста, натрапиш на стільки дивовижних речей, що деінде треба було б подорожувати сто миль, щоб таке побачити. Тут широкі поля, гори й долини, пагорби й верхи, чагарники й ліс. Відразу за міською брамою все це не тільки можна оглядати, а й сягнути рукою.
Не знаю міста у всьому королівстві, яке було б багатше на садки. Тут ростуть горіхи і сливи завбільшки з куряче яйце. Їх пакують у великі діжки і вивозять аж до Москви. Виноград із тутешніх садів не тільки носять кошиками на ринок, а й роблять вино до погребів по 50-60 бочок з одного преса. Завдяки умінню й пильності виноробів їхнє вино міцніє рік у рік, так що деякі вина приймають за привезені, а не місцеві. Кипариси і розмарин тут побачиш не лише у вазонах, а й на ділянках. Гарні каштани, дині, артишоки та деякі інші іноземні рослини тут не дивина. І вони не лише квітують, а й дають плоди. Запашні нагідки, найкращі фіалки та інші свіжі квіти можна знайти тут у будь-який час цілий рік. І городи тутешні мешканці мають не тільки для пожитку, а й для забави – у садах є гарні альтанки, ставки, навіть майданчики для кеглів.
Уся худоба, що її женуть з Поділля і Молдавії до Італії, проходить через це місто. А тутешніх щупаків їдять навіть у Відні, хоч там під сімома мостами протікає багатий на рибу Дунай. Ти знаєш, що я об’їхав пів Європи, побував у найславетніших містах світу, але в жодному не бачив стільки хліба, який тут щодня приносять на ринок, і майже кожен чужинець знайде таке печиво, як і у своїй країні: хліб, струцлі, тістечка, чи як ще їх назвати. Тут величезна кількість пива і меду, не тільки місцевого, а й привезеного. А вино їм постачають також із Молдавії, Угорщини, Греції. Інколи на ринку можна побачити у стосах більше тисячі бочок вина – там його склад, найбільший в усій Європі!
У цьому місті, як і у Венеції, є звичним зустріти на ринку людей з усіх країн світу в своєму вбранні: угорців у їхніх малих магерках, козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків у білих чалмах. Ці всі у довгому одязі, а німці, італійці, іспанці – у короткому. Кожен, якою б мовою не говорив, знайде тут і свою мову. Місто віддалене на понад сто миль від моря, утім коли побачиш, як на ринку при бочках малмазії вирує натовп критян, турків, греків, італійців, зодягнених ще по-корабельному, видається неначе порт тут одразу за брамою міста. Львів має три торгівельні дні – щосереди, щоп’ятниці і щонеділі. Але насправді торг тут щодня, бо щоденно прибувають крамарі з усієї Русі, Поділля, з Молдавії і Волощини. Отже щодня знайдеш тут різні товари, які тільки можна собі уявити.
Загалом Львів – гарно муроване місто, на усіх вулицях багато кам’яниць, прикрашених різьбою і малюванням. Навколо Ринку перед будинками є хідник, гладко викладений тесаними каменями. Він такий широкий, що чотири особи можуть іти разом або дві пари назустріч одна одній. Тротуар на декілька сходинок піднято, що не допускає туди возів і коней.
Я ще міг би багато чого тобі розповідати, але хочу завершити, як на мене, поціновувача жіночої краси, лише одним реченням із книжки турецького мандрівника Евлії Челебі, яку я тут придбав у книжковій крамниці: «У сприятливому кліматі тутешніх місць дівчата такі гарні, що, побачивши їх, одягнених у шовковий розмаїтий одяг, сонцеликих, з очима козулі, газелі, сарни, втрачаєш голову». Якщо доля тебе занесе у це богоспасенне місто, то завітай до мене, я мешкаю неподалік Домініканського монастиря на вулиці Вірменській у кам’яниці Петра Грегоровича.
І на цьому завершую, нехай Господь оберігає тебе.
Твій вірний друг Мартин Ґрюневеґ.
Писано Року Божого 1593, дня 29 березня у Львові
***
Лист Антоніо Пандульфі зі Львова до свого друга Паоло Мікеліні у Флоренцію
Милий друже мого дитинства, Паоло. Як і обіцяв, одразу ознайомлю тебе зі станом торгівлі у Львові. Комусь іншому, може б і не відкрив цих премудрощів, але від тебе в мене немає секретів, бо для такого друга, як ти, мені насправді дуже приємно зробити щось корисне. Отож, торгівля вином у Львові нині надзвичайно прибутковий бізнес. Мій напарник, грек із Криту Костянтин Корнякт, на цьому заробив такий маєток, що збудував розкішний палац на площі Ринок і вежу Успенської церкви на вулиці Руській – найкращі і найбагатші споруди у Львові, які, я певен, простоять століття та дивуватимуть багато поколінь наших нащадків.
Ганебний і нікчемний метал золото робить справжнісінькі дива, завдяки йому постають шедеври в усіх галузях мистецтва і архітектури. Щойно у Львові з’явилися гроші, зароблені на торгівлі, як сюди одразу ринули архітектори-заробітчани з нашої славетної батьківщини. Щоправда, більшість наших земляків флорентійців ще раніше осіли у столиці Речі Посполитої Кракові, а до Львова рушили комаски – вихідці з Північної Італії та Південної Швейцарії. Дещо пізніше до міста Лева почали навідуватися знані архітектори Паоло деї Домінічі Романус із Рима, П’єтро ді Барбона з Падуї, Петрус Італюс з Лугано, Франциск Фурлан із Венеції, Перегрінус з Болоньї, Мартіно з Парми. Наші земляки захопилися духом слов’янсько-візантійського Сходу, творчо порозумілися з місцевими майстрами і почали вибудовувати такі шедеври, що аж дух забиває…
Але я, здається, забалакався, отож до головного. Зараз вино прибуває до Львова з багатьох куточків Землі: з Італії, Іспанії, Болгарії, Греції, Єгипту і навіть із Канарських островів, але грецьке вино – товар номер один. Навантажені грецьким вином купецькі галеони везуть товар із Криту на північ до Константинополя, центру усієї східної морської торгівлі, а відтак кораблі прямують до портів на Дунаї: Кілії, Ізмаїла чи Рені. Тут товар затримується на десять днів, перевіряється якість вина, ведуться розрахунки, йдуть перемовини про транспорт. Звідти вже суходолом товар переправляється через Молдавію від Сучави до Хотина, а далі до Кам’янця-Подільського, Галича, Глинян і нарешті до місця призначення – Львова.
Уяви собі, нині у Львові успішно торгують грецькою малмазією понад двісті купців! А з італійців першим почав торгувати грецьким вином у Львові Баптиста де Альборі з передмістя Стамбула Галати, куди турки переселили наших співвітчизників після загарбання Кафи у Криму. Останніми роками успішні торгівельні операції вели італійці з острова Хіос – Томас де Альберті та його племінник Адріан Ґарґа, а також Ґалуаґо де Кампіс. Але, здається, останнім часом, після Корнякта, найбільше фортуна посміхається євреєві Юсефу Насі: він щороку закуповує на Криті не менше тисячі куф вина і успішно їх продає.
І гуртова ціна малмазії зростає: лише рік тому одна куфа тут коштувала 85 золотих, а нині вже 115 золотих. Проте місцеві купці не нарікають, бо мають добрі прибутки: один гарнець мускателю тут продають за 24 гроші, а одна кварта коштує 10 грошів. Хочу тебе повідомити, що Львів має такі купецькі привілеї, яких не має, напевно, жодне місто Європи. Вже років із двісті місто користується так званим правом загального складу. Це означає, що іноземні купці, які привозять із Греції мускатні вина й малмазію, впродовж чотирьох тижнів не мають права знімати ці вина з возів, а за цей час кожен львів’янин може їх купувати на Площі Ринок. Щойно за чотири тижні їх можна опускати в пивниці, опечатавши раєцькою печаткою. Це правило також поширюється і на інші товари, що їх місцеві купці купують за цінами, які фактично самі ж і диктують. Те, що ти не допродав, можна везти далі, але це вже стає невигідним, і всі намагаються позбутися товару у Львові за будь-якими цінами. Обійти Львів іншою дорогою жодним чином не можна, тому приїжджі купці віддаються на поталу місцевим.
Львівські купці, здебільшого вірмени й поляки, везуть перекуплене вино далі на Захід через Ярослав і Краків до Сілезії, Чехії, Моравії, Словаччини і аж до німецьких міст, а українці – на Схід до Поділля й Києва. Ти, Паоло, знаєш мене як педанта, тому не можу не поінформувати тебе про інші вигідні види торгівлі у Львові. Віск – це золотий товар міста, його представницька марка у Європі. Львів’яни настільки цінують престиж цього товару, що за його фальшування тут навіть можуть засудити до страти. Львівський віск везуть в усі закутки Європи, його добре знають навіть в Іспанії та Англії. Нещодавно наш земляк із Падуї Джуліо Аттаванті уклав оборудку з місцевим купцем вірменином Бернатом Бернатовичем, закупивши три з половиною тисячі каменів воску на суму шістдесят вісім тисяч золотих!
Дуже прибутковою є у Львові і торгівля хутром. Представник венеційського купця Арґера Антоніо Пероні вивозить звідси величезну кількість російського хутра до Константинополя та Італії. Минулоріч львівський купець Ярош Ведельський вивіз зі Львова лише білячих шкірок понад тридцять тисяч. Соболине хутро переправляється через місто величезними партіями, та навіть місцеве хутро вовка, рисі й лисиці продають у Європі досить дорого.
Та особисто я порадив би тобі зайнятися торгівлею малмазією, бо за всіма ознаками – це, безперечно, найвигідніший бізнес на найближчі роки. Грецька малмазія впевнено витісняє з ринку навіть італійські та іспанські вина, не кажучи вже про угорські, молдавські чи німецькі. На цьому закінчую, маю надію незабаром обійняти тебе, мій старий друже Паоло, і бажаю тобі усіх гараздів у твоїй справі.
Щиро твій Антоніо Пандульфі
Писано Року Божого 1593, дня 14 квітня у Львові
***
Утім історія, як ми всі добре знаємо, доволі примхлива пані, і за часами добрими ідуть часи геть не добрі. Наприкінці XVII століття і особливо на початку XVIII Львів знову занепадає. Облоги, війни, розвал польської держави і вимоги нової історичної епохи надовго ставлять Львів у розряд міст незначних і маловпливових. Однак прекрасні й величні архітектурні пам’ятки міста постійно нагадували львів’янам про торгівельну і економічну могутність міста, тому Львів ще не раз у своїй історії підносився як визначне місто України і Східної Європи.
