Канадського, швейцарського та українського економіста Богдана Гаврилишина називали “одним із найвпливовіших українців у світі”. Список його наукових звань, досягнень та нагород більш ніж значний – перелічення їх займе багато часу, тому досить сказати, що Богдан Дмитрович був членом Римського клубу, заслуженим діячем науки та техніки України, членом Національної академії наук України. Гаврилишин суто мирним – науковим способом змінив долю кількох світових держав, розвиток яких завдяки йому пішов іншим, більш успішним шляхом. 21 жовтня 2016 року указом президента України Богдан Гаврилишин “за видатний особистий внесок у підвищення міжнародного авторитету української держави, багаторічну плідну наукову та благодійну діяльність” був нагороджений орденом Свободи, найвищою відзнакою України, яку можуть отримати іноземці, – вчений був громадянином Канади. Богдана Дмитровича знали і буквально обожнювали в усьому світі, а він, проживши велику частину свого життя за кордоном, коли знайомився, завжди представлявся: “Богдан Гаврилишин, українець”.
Відео дня
У гонитві за освітою
Богдан Дмитрович Гаврилишин народився 19 жовтня 1928 року в невеликому містечку Коропець, що на той час був на території Польщі, а нині належить до Монастириського району Тернопільської області. У 1930 році сім’я переїхала у власний будинок, який збудував батько на купленій ним ділянці землі розміром 10 гектарів, ця будова збереглася до нашого часу. У початковій школі Богдан навчався у Жизномирі, після закінчення вступив до польської гімназії в Бучачі. Після встановленням на Західній Україні влади більшовиків гімназія перетворилася на середню школу, і Богдан у гонитві за освітою змушений був переходити з однієї гімназії в іншу, провчившись спочатку три роки у Чорткові, а потім у Дрогобичі.
Служив в УПА… цілий день
Під час Другої світової війни всю родину Гаврилишина, і Богдана також, було вивезено до Німеччини. Цієї долі вдалося уникнути лише його матері. Причому сам він потрапив на очі фашистам, коли з другом ходив вагонами поїздів, які перевозили українців до Німеччини, і агітував їх тікати і приєднуватися до УПА. Тривала така агітаторська діяльність лише кілька годин, після чого молодих людей упіймали, але згодом Богдан Дмитрович жартував, що служив в Українській повстанській армії… цілий день.
“Перший лісоруб, який вступив до університету”
Після падіння Берліна Гаврилишин потрапив у табір для переміщених осіб, а через півтора року зважився кардинально змінити своє життя – перетнути Атлантичний океан і оселитися в Канаді, куди перебиралися тоді багато українців, які розуміють, що на батьківщині не порозуміються з радянською владою. На новому місці Богдан спочатку міг розраховувати тільки на важку фізичну працю, тому працював лісорубом, а вечорами вів навчальні курси, які організував для таких самих, як він сам, емігрантів. На них вивчали передовсім англійську мову. Через кілька років Гаврилишин вступив до Університету Торонто, де отримав спочатку ступінь бакалавра, а згодом і магістра. Те, що лісоруб вступив до університету, так вразило громадськість міста, що про цей випадок – як про перший в історії Торонто – написали в місцевих газетах.
Директор Міжнародного інституту управлінського розвитку
Закінчивши університет та отримавши диплом інженера, Гаврилишин протягом шести років працював за фахом у Канаді. Розуміючи, що здатний на більше, він переїхав до Швейцарії, де отримав ступінь доктора філософії в галузі економіки. Богдан Дмитрович відповів згодою на запрошення попрацювати у Міжнародному інституті управлінського розвитку і протягом 18 років – з 1968 до 1986 року – очолював його. Сьогодні цей навчальний заклад, що перебазувався із Женеви до Лозанни, вважається одним із найпрестижніших бізнес-шкіл у світі. 1990-го Гаврилишин організував Міжнародний інститут менеджменту в Києві. 2016 року – незадовго до смерті вченого, що трапилася 24 жовтня – до його 90-річчя за ініціативою інституту було виведено сорт соняшнику “Богдан Гаврилишин”.
Один із засновників економічного форуму в Давосі
Богдан Гаврилишин брав участь у створенні Світового економічного форуму в Давосі. Як голова Міжнародного інституту менеджменту, він заснував Європейський форум менеджменту, який і став платформою для переговорів світових лідерів. Втім, і сам Гаврилишин брав безпосередню участь в історичних подіях в різних країнах світу – насамперед Австралії та Аргентині. В Австралії він став посередником у переговорах між урядом, представниками бізнесу та лідерами профспілок, після досягнення консенсусу в яких у країні розпочалося економічне піднесення.
В Аргентині за часів правління військової хунти Богдана Дмитровича запросили читати лекції для командування всіх родів військ, у яких він розповідав про ефективні системи управління економікою. Військові, які погано розбиралися в цьому питанні, прислухалися до його доводів та порад – за кілька місяців у країні було оголошено вибори, а самого Гаврилишина запросили до Аргентини як почесного гостя. “В аеропорту Буенос-Айреса мене зустріли на машині прямо біля трапа літака, – згадував він згодом, – провівши повз прикордонний та паспортний контроль. Там же, у ВІП-залі, у мене взяли інтерв’ю, і вже за двадцять хвилин я почув його по радіо. Скрізь продавалися газети із заголовками “Приїжджає Гаврилишин”, а за два дні до мого перебування в країні вийшло 16 (!) статей про мою діяльність в Аргентині”.
Спорядження першої української експедиції до Антарктиди
Загалом за своє життя Гаврилишин відвідав 90 (!) країн – так, жартував він, доля здійснила його юнацьку мрію про подорожі. Найбільш яскраві враження у нього залишилися від перебування в Індії, Японії, Ірані, Бразилії, Чилі та Венесуелі, але як удома він почувався лише в Канаді, Швейцарії та Україні. А ось в Антарктиді, яка завжди хвилювала уяву Гаврилишина, йому побувати не вдалося. Але вона все одно була присутня в його житті, хоч і зовсім в іншій іпостасі. Саме Богдан Дмитрович, який очолював у 90-х роках Фонд “Відродження”, зміг знайти гроші на першу українську експедицію на антарктичну станцію “Академік Вернадський”, яку Велика Британія передала нашій країні за символічну суму в один фунт стерлінгів.
Радник президентів та прем’єр-міністрів
Під час перебудови Гаврилишин повернувся в Україну і працював на громадських засадах – він мріяв бачити її сильною та багатою і розумів, що в цей час може багато для цього зробити.
Зі здобуттям Україною незалежності Богдан Дмитрович прагнув принести максимальну користь Батьківщині. Він був радником з економічних питань кількох президентів та прем’єр-міністрів, але, за його словами, вони далеко не завжди дослуховувалися, хоча, зробивши це, могли б уникнути багатьох проблем.
Леоніда Кравчука Гаврилишин характеризував як хорошого політика, якого він поважав, але зазначав, що в економіці той розбирався погано – Богдан Дмитрович від руки написав йому десять правил ринкової економіки, якими радив керуватися, ухвалюючи важливі рішення. За словами Гаврилишина, єдиною людиною в українській владі, яка чесно зізналася, що нічого не тямить в економічних процесах і просила навчити розбиратися в них, був Віктор Янукович. Але таке самокритичне ставлення до себе він зберігав доти, доки не обійняв посаду президента. Після цього, за словами економіста, “він перетворився на хвору людину”, яка не дослухалася ні до чиєї думки.
Пластун із 80-річним стажем
У “Пласт” Богдан Гаврилишин вступив у 10-річному віці – його привів до цієї організації старший брат Михайло. Як згадував згодом Богдан Дмитрович, це сталося влітку 1937 року, коли брат, приїхавши до Львова, привіз йому форму, рюкзак та необхідне спорядження, а потім, умовивши маму, яка не була в захваті від такої ідеї, на місяць відвіз його до табору. У 1945 році в Берліні в таборі переміщених осіб Гаврилишин, пам’ятаючи про своє пластунське дитинство, приєднався до куреня “Лісові чорти”. Пластуном Богдан Дмитрович вважав себе до кінця своїх днів і говорив, що, якби свого часу не потрапив до цієї організації, його життя склалося б зовсім інакше.
