Фото: Макс Требухов Під час дискусії
Що не так з українською освітою?
Фундаментально, базова освіта в Україні непогана, вважає заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький. Як людина, котра мігрувала в Україну і діти котрої вчилися за кордоном, каже він, має з чим порівнювати: базові знання, які дає українська освіта, сприяють розвитку ерудиції, світогляду, ініціативності, комунікативності тощо.
Проблема вищої освіти в тому, що суспільство переважно не вимагає від неї нічого, крім диплома, вважає Винницький. Людина очікує не виховання відповідальності й суб’єктності, а «папірця», каже він.
«76 % випускників шкіл ідуть у вищу освіту. Чому? Бо мама сказала, що треба… Є суспільний запит на “дипломчик”», — додає заступник міністра.
На думку ректора Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка Володимира Бугрова, так сталося тому, що Міністерство освіти свого часу перейняло радянську систему, назвало навчальні заклади по-новому, але не оптимізувало й не реформувало їх. Тож технікуми стали інститутами, інститути — академіями, академії — університетами, а здобувачі профтехнічної чи середньої спеціальної освіти опинилися серед студентів вишів.
«Ми зі самого початку відпустили систему, тоді як треба було різати її. І насправді міністерство завжди мало інструмент — дотримання ліцензійних вимог. Навіть не треба було законодавчих норм — суто контроль у сфері освіти, передбачений чинним законодавством. Усе це можна і слід було робити. Але потребувало політичної волі», — зазначає Бугров.
Такий попит на вищу освіту, каже ректор Києво-Могилянської академії Сергій Квіт, можна пояснити ще й тим, що люди не можуть знайти гідну роботу з хорошою зарплатою на ринку праці, тож просто вирішують іти в університет, хоча не всім це необхідно.
Фото: Макс Требухов
«За відчуттями, 90 % студентів хочуть просто щось порішати, навчатися дистанційно, вступати без ЗНО, вийти без іспитів. Просто отримати папірець. 10 %, які мають запит на якісну освіту, голосують ногами — ідуть до кращих університетів, на кращі програми, розуміючи, де вони будуть працювати, маючи стратегію свого розвитку», — окреслив приблизний запит суспільства до вищої освіти голова Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак.
Саме тому, вважає він, реформа вищої освіти має бути швидкою та радикальною. Як і середньої, підкреслює колишня міністерка освіти Лілія Гриневич. Проблеми починаються вже в середній освіті, вважає вона: значна кількість дітей не вміє вдумливо читати й не має базових знань з математики, про що свідчать дані міжнародного дослідження успішності учнів PISA, у якому Україна взяла участь у 2022 році.
«2022 року з читацької грамотності ми опустилися з 25 %, які не досягають базового рівня й не вміють читати з розумінням, до 42 %. У нас діти не вміють зосереджено прочитати і зрозуміти інформацію. З математики теж драматично впали — до 46 %», — розповідає колишня міністерка.
Це означає, що через три – п’ять років на Україну чекає «справжня освітня катастрофа».
«І коли ми будемо в поствоєнному періоді (а ми в ньому обов’язково будемо), матимемо низку класичних викликів, які переживали всі країни, що воювали. І серед цих викликів — маргіналізація частини населення. Коли люди, тим більше після такої хвилі насильства, починають щось здобувати не головою, не освітою, професією (оскільки просто не мали можливості здобути її в той час), а насиллям», — каже Лілія Гриневич.
Фото: Макс Требухов Лілія Гриневич, ексміністерка освіти і науки
Ось чому платники податків повинні вкладатися в, можливо, неефективну, на їхню думку, освіту й тиснути на Верховну Раду, аби покращити її якість й оптимізувати, бо зсередини міняти систему дуже важко, наголошує Гриневич. При цьому вона підтримує ініціативи Михайла Винницького, називає його «найрадикальнішим заступником міністра з вищої освіти», якому часом доводиться терпіти за це буквально цькування від колег.
Що пропонує реформа й чи можна провести її швидко?
Реформа освіти триває вже десятий рік. Часом вона пришвидшується, часом гальмує, і це залежить від того, чи панує згода між міністром освіти й головою профільного комітету, зауважує заступник очільника МОН Михайло Винницький. Та й сама система, що складається з 1,1 млн студентів і 110 тисяч викладачів, нерідко чинить спротив через депутатів й органи місцевої влади.
Реформа в баченні Міністерства освіти має на меті:
● Скоротити кількість навчальних закладів, оптимізувати їх до мінімум 10 тисяч студентів
«Якщо навчальний заклад маленький, немає конкуренції, тому що мало студентів, мало викладачів, мало вибору. Відповідно, ми маємо дійти до модернізації нашої мережі з мінімальною кількістю студентів 10 тисяч. Чи це підходить для всіх закладів? Очевидно, ні. Консерваторія з 10 тисячами студентів не має жодного сенсу. Приєднувати консерваторію до Університету Шевченка теж жодного сенсу. Маленькі заклади будуть, але систему треба укрупнювати», — кажуть у МОН.
● Суб’єктивізувати студента і викладача
«Відповідальність за власні рішення виховується саме на рівні студента. Це означає, що система має будуватися на його виборі. На конкуренції викладачів між собою за студента. На конкуренції закладів між собою за ресурс інтелектуальний (викладач плюс студент і плюс аспірант)», — пояснює заступник міністра.
Це створює конкуренцію предметів у навчальному закладі, коли немає структурованої програми і траєкторія студента залежить від його вибору. Формується ринок предметів.
● Поділити університети на ті, що «формують особистість», і ті, що орієнтуються на ринок праці
Друга частина була головною претензією бізнесмена Ігоря Ліскі до системи освіти, яка сьогодні не враховує потреб бізнесу.
«У мене працюють шість тисяч людей. Я не найбільший бізнес, але минулого року заплатив 700 мільйонів гривень податків. Знаю, що велика частина цих податків пішла на утримання неефективних університетів. Мене хоч би спитали, кого ми вам випустимо? От зараз я хочу побудувати завод з виробництва скла. Хто мені дасть цих спеціалістів? Їх немає жодного. І Україна ніколи не буде мати такого заводу, якщо я знову не привезу людей з Азербайджану», — підкреслив бізнесмен.
Це підтвердив і ректор Києво-Могилянської академії Сергій Квіт. Працедавці сьогодні не замовляють фахівців і не беруть участі у створенні й розвитку освітніх програм.
● Ґрунтовно реформувати магістратуру
Вона більше не може бути просто п’ятим-шостим роком навчання, це окремий рівень вищої освіти.
● Аспірантура має перестати бути профанацією
Ситуації, коли аспіранти роблять за професорів усі доробки, мають зникнути. Михайло Винницький пропонує відмовитися від ступеня кандидата наук і ввести доктора філософії, що сутнісно змінить підхід до підготовки науковця.
«І це все дуже гарно, філософськи звучить і непогано втілюється через різного роду принципи, у тому числі європейські, деякі законодавчі речі», — зазначає заступник міністра освіти, а потім реальність ошпарює — до аспірантури бажають вступити 140 тисяч людей (замість традиційних п’яти тисяч до війни), а ще 100 тисяч — до магістратури.
Чого хочуть від реформи ректори
Керівник Могилянки Сергій Квіт виступає за повну автономізацію вузів, передусім фінансову.
Фото: Макс Требухов Ігор Ліскі (ліворуч) і Сергій Квіт
«Ключовою ідеєю закону про вищу освіту була всебічна університетська автономія: академічна, фінансова, організаційна. Академічної ми добилися — усі наші університети мають такі самі права, як американські, канадські чи австралійські. Але університети не можуть капіталізувати свої здобутки, тому що держава продовжує контролювати їхнє фінансове життя.
…За західною аналогією, національний інтерес держави має полягати в тому, щоб були якісні випускники, результати якісних досліджень, які змінювали б економіку, суспільство, а не в тому, щоб проконтролювати, який стіл купує університет і за скільки», — каже Квіт.
В. о. ректора Національного авіаційного університету Ксенія Семенова вважає, що засобом від свавілля ректорів можуть стати дієві наглядові ради.
«Щоб не вигадувати велосипед, існує корпоративна форма управління, коли є баланс гілок влади. Коли наглядова рада може ухвалювати рішення. Це не друзі ректора, які просто його політично підсилюють. Це люди, перед якими ти нервуєш, коли доповідаєш на наглядовій раді з якогось питання. Отакий вигляд це має в корпоративному секторі. І так це може бути в університетах», — зазначає Семенова.
За її словами, Міністерство освіти і науки готує експериментальну постанову про корпоративну систему управління. Однак у бюджетних установах така форма існувати не може.
Ректор Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка Володимир Бугров вважає, що реформувати все й одразу неправильно.
«Тут має бути, як у легкій атлетиці — бігова команда. Є спринт, є середні дистанції, є довгі дистанції, марафон. І в нормальній команді є всі чотири типи бігунів. Не побіжить спринтер марафону — це не його. Не побіжить марафонець спринту, хоча на тренуванні бігає.
Але тут повинні бути одночасно всі треки. Чому? Тому що ми погналися за ІТ-популярністю й ледь не загубили математику. Ми погналися за економікою. А ви подивіться, у якому університеті є окремий геологічний факультет? Знайдете аж один — він на межі балансування, але ми його утримуємо…
Що ми можемо робити? Ми можемо спланувати короткі треки за допомогою бізнесу. У нас є [спільні навчальні програми] з GlobalLogic, Genesis чи Luxoft. Ми можемо спланувати середні треки, на ту саму магістратуру, тому в нас на базі колишньої президентської академії є програма з деокупації. Замовили — працюємо. Можемо планувати довгі треки — бакалаврат зі школярами. Можемо планувати марафон. Іншого варіанта немає», — каже Володимир Бугров.
Система освіти, за словами голови профільного парламентського комітету Сергія Бабака, дуже інертна. Серйозні зміни, запроваджені першим складом міністерства (у команді Володимира Зеленського), далися взнаки лише через два роки. А ковід і війна значною мірою знівелювали їх, як, наприклад, формулу фінансування закладів, яка зробила б «якісніші університети багатшими».
«Сьогодні ти вносиш невеличкі законопроєкти, які самі по собі нікого особливо не турбують, але якщо потім через рік оцей десяток складеш докупи, виявиться, що це вже незворотна зміна. Бо інакше не виходить, на жаль. Тому що якраз суспільство такого запиту (на швидкі й радикальні зміни. — Ред.) не має. От ми з притомними частинками робимо крочки,.. «закончики», от як сьогодні (6 червня Верховна Рада проголосувала 11 освітніх законодавчих актів. — Ред.), це частинка пазла. Бо якщо її накласти на закон, який ми приймали рік тому, і парочку постанов, які окремо йшли Кабміном, то це насправді вже незворотна реформа», — зауважує Сергій Бабак.
При цьому всі учасники дискусії погоджуються, що реформа освіти — комплексна проблема і відповідальність за неї лежить і на суспільстві, і на бізнесі, і на політиках.
«Забудьте про свої реформи, які тягнуться 10 чи 15 років, — закликає бізнесмен Ігор Ліскі. — Ми маємо відповідати на виклики сьогодні, бо не залишиться цієї країни. Або не буде людей, які нам потрібні. Вони просто поїдуть і ніколи не повернуться».
Вища освіта під час війни
Уряди всіх країн під час Другої світової війни намагалися продовжувати освітній процес, наскільки це було можливо, акцентує ректор Могилянки Сергій Квіт. Це важливо не тільки для підготовки кадрів — так створюємо перспективу для повернення родин, які виїхали за кордон. Якщо не буде освітньої системи, молоді люди просто не пов’язуватимуть своє майбутнє з Україною.
Фото: Макс Требухов
За словами ректора, у Києво-Могилянській академії майже нічого в сенсі статистики вступної кампанії не змінилося — вона така сама, як і до війни.
«Під час повномасштабної війни ми відкрили два нові факультети — наук про здоров’я та школу професійно-природної освіти. Ми в процесі створення медичного факультету. Це буде державно-приватне партнерство. Тобто створили такий великий проєкт Kyiv-Mohyla Global Academy. Міжнародна співпраця зростає. Але я хочу сказати, що наш університет залишається у своїй ніші. Ми пишаємося нашою спільнотою. Спільнота — це головне. Не факультети, а спільнота. Це те, що найпривабливіше для абітурієнтів і їхніх родин, для їхніх батьків. Вони йдуть свідомо», — зазначає Квіт.
У Національному авіаційному університеті нова команда лише пів року, а обов’язки ректорки Ксенія Семенова почала виконували два місяці тому, утім у виші вже є ряд помітних змін.
Фото: Макс Требухов Ксенія Семенова
«Він змінює ставлення до студентів, стає студентоорієнтованим. Це коли ти ставишся до них як до дорослих людей, не як до дітей. Проявляється це в абсолютно конкретних речах. У нас більше немає проректора з навчально-виховної роботи. Ми взяли на цю посаду HR-директора, яка раніше працювала в державних і приватних компаніях. Вона зараз розробляє стратегії розвитку людського капіталу, це стосується і персоналу, і студентів. Студентів це стосується в частині кар’єрного офісу — наприклад, коли ти в цивілізований спосіб можеш отримати максимально доступну інформацію про те, куди тобі йти на стажування, на дуальну освіту, куди йти працювати», — розповідає в. о. ректора.
Змінюють підхід до вивчення англійської мови, її тепер буде більше і викладатимуть за рівнем знань. Також студенти починають працювати з другого-третього курсу за спеціальністю.
Відповідно НАУ змінює й адаптує навчальні програми та склад викладачів.
«Ми не можемо змінити всі кількасот навчальних програм університету. НАУ — це 15 тисяч студентів, 3 тисячі викладачів, 10 факультетів, яких завгодно. Крім технічних, у нас є гуманітарні факультети. Ми вибираємо дві-три навчальні програми, які будемо вважати еталонними, і для кожної в нас буде головний партнер, разом з яким ми будемо цю програму перебудовувати. Ідея в тому, що студент обирає не між тим, вступати йому в КПІ чи в НАУ, а між тим, вступати йому в КПІ чи в «Боїнг-Україна», наприклад. Отакий вигляд це матиме для нього», — каже керівниця НАУ.
Фото: Макс Требухов Володимир Бугров
«Україна, попри всі негаразди, критичні зауваження, які кожен тут може викласти пачками, — це місце можливостей, якщо ти хочеш розвиватися. Так, у нас немає такого обладнання, немає такого доступу до мереж (як за кордоном. — Ред.), але це інколи стимулює якраз той пошук», — вважає ректор КНУ Володимир Бугров і додає, що на базі університету готують олімпіадні команди з хімії, математики, біології, астрофізики.
Зараз Університет Шевченка шукає кошти, щоб відкрити Biotech MedScience Hub, що зосередиться на комп’ютерній хімії, винаході ліків зокрема. Тож, резюмує ректор, за бажання можливості навчатися й розвиватися в Україні є.
Валентина Мерещук, випускова редакторка
