Ніжинці та гості міста, які йдуть вулицею Гоголівською, що в самому центрі міста, зазвичай бачать майстриню, яка продає різний крам: яскраве намисто, в’язані носочки, а також українські вишиті сорочки. Вишиванка – це результати витвору її рук.
Анна Коросько, ніжинка, пенсіонерка, яка 43 роки пропрацювала вчителем і зараз продовжує сіяти вічне, добре, мудре у серцях багатьох людей, бо у свою творчість вкладає не лише різнокольорові нитки хрестиком, а й молитви за мир, за Україну.
MYNIZHYN також завітав на Гоголівську, аби ближче познайомитись з майстринею. Вона розповіла нам, що вишиває хрестиком ще з дитинства і це вміння передала їй у спадок мама, яка також була вишивальницею.
Родом вона з Івано – Франківщини, колись переїхала у Ніжин разом з чоловіком. Так і залишилися тут.
А ще, не зважаючи на свій поважний вік (майстриня скромно не призналася нам про це), пані Анна ходить пішки по 10-14 кілометрів в день та має вдома свою грядку.
Раніше ми писали: Традиція, відроджена в руках майстрині: мистецтво виготовлення воскових вінків від Любові Потапенко
На фото Анна Коросько демонструє свій крам
“Просто треба любити свій край,любитии людей, Україну”
– Розкажіть, коли Ви почали займатися вишвкою? Що надихнуло Вас на це?
– Та я весь час вишиваю, з самого дитинства. Мама мене вчила вишивати, бо сама теж була майстринею. Тобто скільки себе пам’ятаю, все життя займаюся цим.
Коли вчилась у школі – вишивала, була студенткою вишивала.
Пам’ятаю, коли я вже була вчителем і викладала українську мову, подумала: а давай я зроблю щось таке гарне, щось своє. Вишила тоді Шевченка, Заповіт Кобзаря і зробила в кабінеті такий творчий куточок Шевченка.
А що мене не надихає?… Просто треба любити свій край, людей, Україну. Зацікавлювати до цього і молодих людей, аби вони вишивали. Бо треба, щоб якась робота, віддушина, радість людям приносила.
– А де ви берете ідеї для нових робіт? Робите самі все чи хтось допомагає?
– Все сама складаю, все беру з голови, бо вже стільки років вишиваю…Роблю вишиванки сама, помічників у мене немає (Посміхається – авт.).
Робота над однією вишитою сорочкою займає біля двох тижнів. Все залежить від того, як буду завантажена й іншими домашніми справами. Бо маю вдома ще й невеличку грядку – там теж є чим зайянтися. (Посміхається – авт.).
– А яким технікам вишивання Ви надаєте перевагу?
– Здебільшого вишиваю хрестиком, ручна робота. Закуповую нитки, беру завжди натуральне полотно, льон. Бо воно ж хімія – шкідлива, тим більше в повітрі її і так вистачає. То колись було модно нейлон та капрон, а зараз люди надають перевагу натуральній тканині.Реклама:
На фото майстриня демонструє витвір своїх рук – вишиту сорочку
– Чи можете виділити у вашій роботі те, чим пишаєтесь найбільше і чи бувало у вас «творче вигорання»?
– В мене вдома є такі роботи: рушники, косметичка, яку я вишила на 1300 річчя Чернігова. На жаль сьогодні це все не взяла з собою.
Творчого вигорання не буває. Навпаки, я намагаюсь цим заспокоїти душу, побачити щось красиве і відобразити це на полотні.
Колись іще до великої війни, мене часто запрошували у різні школи, я розказувала дітям про вишиванки, показувала свої роботи. Також у дитсадках зустрічалася з дітками та розповідала їм про вишиваночки.
А зараз часи змінилися, адже головне – аби був мир на нашій землі та спокій, аби війна закінчилася нашою Перемогою. Оце – головне.
– До речі, чи зіткнулися ви з якимись труднощами у своїй творчості через війну? Приміром, не було де купити ниток чи продавати вироби, тощо?
– Ні. В мене все вдома є. Все заготовлено наперед. Вистачить на все життя. Просто зараз часі складні, немає грошей у людей. Серед покупців немає бажаного ажіотажу, бо немає спокою на душі, на душі не весело… Така обстановка зараз день і ніч…хлопчиків наших хоронять, дуже гірко це все..
Але сподіваємось, що все буде добре і наш народ вистоїть.
– Ви, як майстриня зі стажем, що порадите людям, які не вважають себе здатними до креативу? Або хочуть почати та не наважаються?
– Не треба боятися труднощів: хрестик за хрестиком і вишивати. Починати з чогось простенького, а тоді далі і далі. І все вийде. І з’явиться натхнення. Головне – почати.
А ще майстриня розповіла, що кожен день ходить пішки по 10-14 кілометрів за день.
Вона впевнена, що не треба сидіти на місці і поки є можливість, треба йти.
До автобусної зупинки, каже, йде хвилин 30-40 майже кожного дня, аби дістатися на Гоголівську.
А насамкінець, по доброті душевній, пані Анна не відпустила наших журналістів без своїх творчих подарунків. Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Як повідомляв MYNIZHYN, дівчата з Чернігівщини зняли кліп на пісню про хустку (Відео) Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: Telegram
Viber
Facebook
Instagram
Youtube
