За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Оксана тримає плакат із надписом на акції щодо полонених та безвісти зниклих. Оксана Шевченко
26-річний Юрій народився у Сатанові Хмельницької області. Через життєві обставини в дитинстві сестра Оксана його шукала 17 років і знайшла. На початку повномасштабного вторгнення чоловік пішов захищати країну. Служив на Київщині, на Куп'янському напрямку, на Харківщині та на Сумщині. Зник безвісти 17 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання на Курському напрямку.
Про це Суспільне Хмельницький розповіла двоюрідна сестра Оксана Шевченко.
За її словами, свого брата Юру вона чекала майже з того дня, як він народився — 15 березня 1999 року в селищі Сатанів. Їй тоді було дев’ятнадцять.
"Він був такий маленький, пухкенький, з блакитними очима. Я тоді навіть просила маму: "Забери його до нас, щоб жив у нашій сім’ї". Мабуть, десь у серці відчувала, що ми надовго розлучимося".
Оксана на акції у Хмельницькому “Поверніть героїв з полону. Знайдіть безвісти зниклих”, липень 2025 року. Оксана Шевченко
Через пів року після його народження поїхала на заробітки, зазначила Оксана. А за той час мама Юрія з татом розійшлися.
"Коли я повернулася додому, брата вже не було. Ніхто не сказав, куди вони поїхали. Так почалися мої сімнадцять років пошуку".
Шукала його скрізь — питала, писала, дізнавалася через знайомих. І коли майже втратила надію, ми знайшлися, пригадала Оксана.
"Це сталося після смерті його батька, мого дядька. Коли ми побачилися, то було відчуття, що ми й не розлучалися — ніби все життя поруч були. Юра виріс добрим і світлим хлопцем".
За словами сестри, навчався у Лісоводському професійному аграрному ліцеї, після якого пішов служити в Національну гвардію. Потім працював на Сатанівському плодоовочевому заводі різноробочим.
"Любив знімати відео для TikTok — навіть позивний у нього був "Тіктокер". Але за цією веселістю стояла велика душа — чуйна, справедлива, завжди готова допомогти".
Рідні чекають на повернення військового та виходять на акції у середмістя Хмельницького, червень 2025 року. Оксана Шевченко
Його командири відзначали, що він неконфліктний, дисциплінований і відповідальний. 2 березня 2022 року Юрій добровільно став до лав захисників після початку повномасштабної війни.
"Йому тоді було лише 23. Пам’ятаю його слова: "Сестричко, хто як не я піду захищати тебе".
Спочатку він був у Дубно, на Рівненщині, потім на Київщині, де допомагав ставити пантонні мости після звільнення регіону. Потім були Куп’янський напрямок, Харківщина, Сумщина. Там, у 21-й окремій механізованій бригаді, він проходив навчання. А вже 29 листопада 2024 року їх відправили на Курську область. 17 грудня 2024 року, у Суджанському районі, біля населеного пункту Дар’їно, він зник безвісти під час виконання бойового завдання.
"Я пам’ятаю той наш останній дзвінок. Він сказав: "Сестричко, нас відправляють на Курськ". Я намагалася не показувати страху, сміялася, підбадьорювала його. А він додав: "Я знаю, що крім тебе мене ніхто не буде шукати". Останнє повідомлення від нього прийшло 4 грудня о 19:30 — коротке, як подих: "Я живий". І більше — жодного зв’язку".
Оксана на мирному зібрані у столиці стоїть з свого брата. Оксана Шевченко
Після цього почалося моє нове життя — життя пошуку. Я зверталася до командирів, писала у всі інстанції, шукала побратимів. Один сказав, що Юра "200", але я не могла в це повірити, бо він не бачив його на власні очі.
"Я продовжую шукати по крихтах — через знайомих, через волонтерів, через тих, хто хоч щось чув".
Ми, родини зниклих бійців, об’єдналися. Разом їздимо на акції, до Координаційного штабу, пишемо звернення до Стамбула, Ватикану, СБУ, Нацполіції — куди тільки можна. Ми не дозволяємо, щоб про наших рідних забували.
"Шукала Юру сімнадцять років. І знайду знову. Не маю права здатися — бо він не здавався. Бо він захищав нас, щоб ми жили у вільній Україні. Хочу сказати всім, хто теж чекає своїх рідних: поки у серці живе хоча б 1% віри — ми не маємо права опускати руки. Наші воїни відчувають нас, і вони знають, що ми боремося за них, як вони — за нас".
Надписи на долонях “Курськ. 17.12.2024 Чекаю брата”. Оксана Шевченко
