Останнім часом у соцмережах усе частіше з’являються дописи про загадкове «пророцтво святого Малахія», яке нібито передбачає прихід останнього Папи і кінець світу. Дехто пов’язує його з Папою Франциском, інші – шукають у латинських девізах підтвердження своїх апокаліптичних настроїв. То що це за текст? Звідки він взявся? І чи справді ми на порозі «кінця часів» чи просто чергової середньовічної містифікації? Давайте розберемося.
«У часі крайнього переслідування Святої Римської Церкви сидітиме Петро Римлянин», – так починається останній фрагмент таємничого списку, який уже кілька століть тривожить уяву апокаліптично налаштованих християн, змовників і авторів YouTube-каналів із дивними назвами. Це – «Пророцтво святого Малахія», документ, який приписують ірландському святому XII століття. У ньому 112 латинських девізів, які нібито пророкують кожного Папу Римського, від 1143 року аж до кінця часів.
Звучить інтригуюче? Так. Чи варто вірити? Радше ні.
Хто такий святий Малахій? Святий Малахій (Malachy of Armagh) – реальна історична постать: ірландський архиєпископ, реформатор Церкви, сучасник святого Бернарда з Клерво. Але ось парадокс: жодного натяку на це пророцтво в його часи не існувало. Його не згадував ні сам Бернард, ні будь-хто з численних церковних хроністів. Воно з’явилося раптово – через понад 400 років після смерті Малахія, у 1595 році, коли його опублікував бенедиктинець Арнольд де Віоньон у книзі «Lignum Vitae».
Як з’явилося пророцтво? Тут починається цікаве. У 1590-х роках у Римі відбувався Конклав, на якому обирали нового Папу. Один із фаворитів був кардинал, якого підтримували іспанці. Його противники (ймовірно, з італійської партії) могли вигадати цей список, щоб надати перевагу іншому кандидату, який «дивовижно» відповідав одному з девізів.
Збіг? Не думаю. Радше приклад політичних технологій XVI століття.
Що містив текст пророцтва? Це були 111 коротких латинських фраз (типу «Pastor angelicus», «De medietate lunae», «Flos florum»), кожна з яких нібито описує одного Папу. А 112-й, загадковий «Петро Римлянин» прийде в часи останнього переслідування і стане останнім пастирем перед «Страшним судом». І ось уже 400 років у кожному поколінні з’являються люди, які впевнені: «Це точно зараз!»
А що ж із Папою Франциском? Після зречення Бенедикта XVI у 2013 році конспірологічні кола заворушилися: невже Франциск і є той самий Петро Римлянин? Адже він:
• з іншого континенту;
• реформатор;
• перший єзуїт;
• і часто згадує про «Церкву бідних».
Але у пророцтві не йдеться ані про Аргентину, ані про Франциска, і, між іншим, він не Петро й не з Рима.
Чому історики вважають цей текст фальшивкою?
Це блискучий приклад того, як містика і політика можуть зійтися в одному документі, який живе століттями.
Що з цього варто винести? Цей текст – не біблійне пророцтво і не схвалений Церквою документ. Він таки має історичну цінність – як приклад політичної пропаганди доби Ренесансу. Але вважати його реальним передбаченням майбутнього – це як брати «Нострадамуса» за путівник для сучасності.
І як підсумок: пророцтво святого Малахія – це не так погляд у майбутнє, як дзеркало минулого, де зустрічаються страхи, надії й політичні ігри. А ще гарний привід згадати: не все, що написано латинською, – священне, і не все загадкове – справжнє.
Оригінал
