Фото: надано авторкою Анна Черноус
Коли колядка ставала популярною, її автора забували
Кажуть, ще й Христос не народився, а українці вже колядували. Чи справді наші колядки є настільки давніми?
Було кілька хвиль появи колядок. Найперші виникли, коли християнство ще не було поширеним на наших землях. Ці твори пов’язані переважно з величальними обходами, які робили взимку, у дні зимового сонцестояння. Цей солярний цикл завжди був обіграний у народній уяві певними обрядами, піснями. Узимку, власне, це колядки, потім щедрівки. У цих піснях йшлося про величання господарів, про те, як був створений світ, про предків. Далі з’явилися твори, які науковці частіше називають колядами, пов’язані безпосередньо з Різдвом Христовим. У них йдеться про народження Христа, про обставини його народження, про події з його життя. Ці коляди часто писали освічені люди. Пісні швидко поширювалися, ставали популярними, а їхнього автора забували або він був невідомий. Коляди цього періоду відрізняються багатою мелодикою, часто їх співають на кілька голосів. Тексти більш поетичні, досконалі. Це, зокрема, дуже відомі «Нова радість стала», «Небо і земля» — коляди з Почаївського богогласника кінця XVIII століття. Твори пройшли апробацію часом, сподобалися людям і до нас дійшли як народні. Як кажуть, відбувся процес фольклоризації.
Є пізніші колядки, автори яких відомі. Наприклад, «Бог ся рождає» чи «Во Вифлеємі нині новина» написав галичанин Остап Нижанківський. І їх теж нині сприймаємо як фольклор.
Фото: EPA/UPG Люди колядують в метро в Києві.
У СБУ нагадали, як радянська влада репресувала Стуса та інших митців за різдвяні колядки
Чи виконують досі колядки з дохристиянських часів?
У багатьох селах вони збереглися. Але дуже часто їх уже виконують не на Різдво, а на Щедрий вечір, навіть на Водохреща. Певне, тому, що для нас Різдво — велике християнське свято, в яке треба співати про Христа, а все решта можна залишити на пізніше.
Дуже часто ці твори адресні, співані, наприклад, для господаря, для господині, для парубка, для дівчини. Якщо це колядка чи щедрівка, присвячена господарю, то там співається про те, що в нього повні комори пшениці, багато худоби, на полі все родить, що до його світлиці приходять найкращі гості: сонце, місяць, зірки. Тобто який він хороший господар, як у нього все добре ведеться і дай, Боже, щоб так було і наступного року. Якщо це господиня, то в неї навишито, наткано, багато дітей і всі роботящі, гарні, успішні, а вона у свого чоловіка, як красне сонечко. Якщо співається про парубків, то про їхню силу, добру вдачу, а про дівчат — що вони дуже гарні, працьовиті, їм бажають швидше одружитися, бо ж вінцем жіночого щастя вважали заміжжя.
А колядки про створення світу, так звані космогонічні колядки, відображають уявлення наших предків, як творився світ. Наприклад, як два голуби світ створили або як птаха на морі дістала піщинку — і з неї виросли гори. Ми не можемо сказати, коли точно [такі колядки] виникли, але вони дуже давні. І це щастя, що дійшли до наших днів, бо не кожен народ може похвалитися такими скарбами.
Фото: ukrainer.net Колядування на Різдво в селі Криворівня на Гуцульщині.
Які народи мають схожі звичаї, пов’язані з різдвяними піснями?
Такі традиції є в інших європейських народів, зрештою, в усіх слов’янських народів. Є в поляків, у білорусів, у болгар. У народів Балтії є схожі пісні з обходами. Далі на захід — в Англії, Франції — поширені Christmas carols, або різдвяні гімни, які із середньовіччя дійшли до наших часів, і зараз їх виконують у різних обробках. Але такі дуже-дуже давні коляди з аграрними мотивами найбільше поширені у слов’янських народів. І мені видається, що в українців їх збереглося найбільше.
А що в Росії? Не пригадую, щоб навіть у часи найбільшого засилля їхньої культури лунали російські колядки. Натомість натрапляла на відео з «Вєчєр тєбє добрий, дарагой хазяїн» на мотив «Добрий вечір тобі, пане господарю»…
Ну так, красти вони люблять і вміють. І найбільше крадуть в українців. Зрештою, що таке Росія? Що це за утворення? Кого ми називаємо російським народом? Це ж величезна територія, на якій колись було, зараз уже залишково, дуже багато народностей. Вони мали різні мови, вірування і спосіб життя. Хтось був мисливцем, хтось сіяв, хтось був кочівником. Очевидно, кожен мав щось своє. Але якщо в народу забрати мову, традиції, пісні, то від нього нічого не залишиться. Тому й так мало знаємо, що там за люди живуть і хто вони — ці народи без минулого. Щодо європейської частини Росії, то відомо, що там були обряди з обходом дворів, з величанням господарів. Але вони були менш поширені й гірше збереглися. З їхніми постійними завоюваннями, денаціоналізаційною політикою було б дивно, якби щось могло дожити до наших часів.
Фото: EPA/UPG Колядування під час різдвяної служби ПЦУ в Києво-Печерській лаврі.
Як українська співанка на три ноти заполонила світ
Щодо історії нашого «Щедрика». Розумію, що його всесвітній славі посприяли обставини: Леонтович написав чудову обробку, потім твір у прекрасному виконанні почули в Сполучених Штатах — і пішло-поїхало. Та все ж мусило бути щось таке, за що його полюбили…
Думаю, секрет популярності «Щедрика» не тільки в генії Миколи Леонтовича, а й у специфіці нашого давнього фольклору. Сама поспівка «Щедрик, щедрик, щедрівочка» надзвичайно давня, у різних варіантах поширена в Україні. Вона одноголосна, досить простесенька, на три ноти. Але в ній є якийсь моторчик, є зерно, з якого проросла слава цього твору. Леонтович почув у «Щедрику» те, що спонукало його написати обробку, яка облетіла весь світ. Мене студенти запитують: «Чому ж популярний фольклор, він же часто такий примітивний?». А я кажу: «Колесо — це примітивно чи геніально?». Так само з тими поспівками і зі «Щедриком». Вони мають у собі якусь таку силу, що спонукає нас до творчості.
У мережу виклали перший запис «Щедрика» Миколи Леонтовича
Усі хочуть на Різдво до Львова, на Галичину, в Карпати, бо тут збереглися традиції, тут колядують. А якщо говорити про решту України? Очевидно, там теж були багаті різдвяні традиції. Дався взнаки вплив тривалого російського панування?
Усе там було. І ще й багато збереглося. Але біда в тім, що носіїв фольклору знищували. У першій половині XX століття повимирали від Голодомору і старші, які мали передати традиції, і діти, які мали б їх перейняти. А ті, що залишилися, намагалися просто вижити. Звичайно, радянська система, а перед тим панування Російської імперії, політика русифікації, м’яко кажучи, не сприяли збереженню традицій. Але це не означає, що фольклору там не було. Насправді був і є, доступні сучасні архіви фольклору Слобожанщини, Полтавщини, ці записи зробили і в кінці XX століття, і навіть ще у 2000-х роках. Фольклористи знаходили літніх жінок, які їм і розповідали, і співали. Зараз люди почали більше цікавитися своїм корінням, і я сподіваюся, вони повернуть собі своє.
Ви їздите в експедиції, записуєте колядки. Чи охоче люди діляться з вами тим, що знають?
Переважно досліджую етнографічні райони Опілля, Надсяння і Велике Підгір’я. Буквально місяць тому їздила на Лемківщину — це українські землі, які зараз у складі Польщі. Дуже допомагає, що є інтернет і соцмережі. Бо коли я починала їздити в експедиції, років 20 тому, не було такого зв’язку, не було контакту з громадами. Приїхала автобусом у село й ходиш питаєш, шукаєш. А зараз набагато простіше, кожен народний дім, кожне село має свою сторінку в соцмережах. Можна їм написати, розповісти про свою діяльність, домовитися і приїхати. І людям подобається, коли їх записують, їм лишаються ці записи в сільських архівах.
Фото: надано авторкою Анна Черноус записує колядку
Був такий випадок. В одній з перших поїздок я записала старшу пані. Через 15 років до мене звернулася її онука й попросила поділитися записами, бо бабці вже нема. А вона пам’ятала, що колись бабця казала, що до неї приїжджали зі Львова й записували пісні. Я ці записи віддала родині. І це було так щемко: люди отримали цінний родинний скарб — голос своєї мами, бабці. Тільки коли її не стало, вони оцінили, наскільки це важливо. Зараз я всі свої записи намагаюся продублювати і залишити тим людям, яких записую, або принаймні в їхніх громадах.
Колядки з Бахмута
Видається, кожне покоління старається залишити свій слід, свідчення своєї епохи в колядках. Наприклад, «Сумний Святий вечір» — про радянські репресії. І зовсім нова колядка «Там во Бахмуті» — про сучасну війну…
Так працює фольклор, він — дзеркало нашого буття. Найважливіші, найгостріші, наймасштабніші події відображені в народній творчості. Якщо говоримо про суспільно-історичні події, то це і звільнення від панщини, репресії, війни, перемоги. А якщо про родинне життя, то це народження, весілля, смерть. Ми маємо коляди стрілецькі, повстанські, воєнні. «Сумний Святий вечір» уже пройшов випробування часом. «Там во Бахмуті» — дуже гарний, свіжий авторський твір. Є чимало інших нових пісень на різдвяну тематику, але, думаю, вони ще не стали справді колядками. От мине сотня років, і якщо вони житимуть, тоді це точно колядки.
У чому сила й магія наших колядок? Чому ми їх так любимо? Чому вони не зникли, а продовжують жити й звучати і на фронті, і в тилу, і вдома, і на чужині?
Як науковець я сказала б, що вони живуть, тому що живе подія. Різдво ми святкуємо і будемо святкувати завжди. І тому пісні, пов’язані з цим святом, живуть. Але окрім того, вони мають дуже позитивну силу, вони прекрасні й сповнені надії. Саме Різдво, Новонароджений Ісус несуть нам світло надії. І хочеться святкувати, хочеться співати, хочеться цим наповнюватися. Це та маленька радість у нашому такому нині нерадісному житті, яку треба берегти, нести далі, передавати дітям.
Фото: EPA/UPG Військовослужбовці ЗСУ колядують у бомбосховищі в Гуляйполі Запорізької області, 25 грудня 2023 року.
Чи щось може нам завадити колядувати?
Ніхто й ніщо ззовні не може нам завадити. Хіба ми самі. Маємо пам’ятати про те, ким ми є, зберігати наші традиції і виховувати дітей так, щоб вони теж розуміли, що це наша цінність.
І ми її нікому не віддамо.
Фото: EPA/UPG
Леся Федів, журналістка
