12 травня 2025 р. 41 0
Прилуки зустріли травень у цвітінні каштанів і тихому шелесті сакур. Саме цей місяць прикрашає особливу неділю – день, коли згадують найдорожчих – матерів. Та вже чотири роки українські жінки зустрічають це свято із невимовним болем у серці.
Бо триває війна. На передовій – нескорені захисники. Вони тримають небо над рідними домівками. Воїни мають свою історію, свою долю та родину. Але життя кожного героя тихо в тилу оберігає вона – мати, котра не спить ночами і молиться без упину.
Не всім судилося вийти із пекла боїв. Прилуцька громада втратила 113 своїх синів. Рідного голосу більше не почує мати кожного з них. На плечах цих жінок скорботна і незламна гордість. В очах біль втрати. 12 травня 75 матерів загиблих героїв об’єдналися в залі Прилуцької міської ради. Цього дня берегині роду отримували вдячність від усієї громади.
Хвилиною мовчання вшанували кожну і кожного, хто втратив життя у бою з ворогом. Відлік метроному супроводжують материнські сльози. Ці жінки виховували синів із любов’ю та турботою, вели за руку у доросле життя. З-під їх теплого крила злетіли сміливі, гідні чоловіки, котрі встали на захист рідної держави. Так син Тетяни Івченко Євген чи не з перших днів Великої війни боронив рубежі України. Майже два роки він мужньо ніс службу. Та 29 січня 2024 року син пані Тетяни втратив життя у бою з ворогом.
Ледь стримуючи сльози пані Тетяна каже, Євген загинув у 36 років. За життя її син дуже любив і поважав свою матір. Щоразу вітав її з цим святом. А сьогодні за свого хороброго захисника жінка отримує подяку від Прилуцької міської ради.
Усі ці жінки різні за віком, характером, долями. Але їх об’єднує спільне материнське горе. Такий же щемливий біль у серці переживає і пані Надія. Її син Вадим Макуха загинув, коли йому було 46.
Пані Надія – одна з тих сильних жінок, котрі відчувають невгамовну скорботу. Вже кілька років рана на її серці не вгасає. Кровоточить, як у перші дні після чорної звістки про загибель сина. Але Надія не втрачає гідності, натомість пишається своїм героєм. Саме за таку материнську мужність Надія Макуха отримала знак пошани від Прилуцької міської ради.
Очі цих матерів пам’ятають перші здобутки синів. Назавжди в їхніх думках залишаться і останні дзвінки з фронту. Ще з 2014 року на варті рідної країни стояв син Галини Семенченко. А з початком повномасштабної війни Денис Семенченко, котрий взяв до рук зброю, каже, що не може додому.
За плечима пані Галини десятки років материнської турботи і та хвилина, яка розділила життя навпіл. Її сину ще б жити і жити. Та клята війна розпорядилася інакше.
У день матері Галина отримує вітання, та вже не від свого захисника.
Матері загиблих героїв сьогодні – це міць Прилуцької громади. Бо саме ці жінки віддали за наш спокій найцінніше – своїх синів. Добровольцем на фронт пішов Олег Богдан. 39 було чоловікові, коли він востаннє повернувся до рідного міста. Але, на жаль, на щиті. Уже три роки загибель сина оплакує мати Надія.
Сльоза важча за будь-які слова скотилася з обличчя пані Надії. Бо тепер лише в спогадах вона може говорити про свого синочка. За подвиг захисника Олега Богдана мама отримала вдячність від міської ради.
Вони залишилися сильними. Матері загиблих героїв щодня живуть із болем, якого не зітре час. Та, попри все, тримаються, підтримують інших і зберігають пам’ять про своїх синів.
А громада поруч. Вона схиляє голови в пошані та простягає руку допомоги. Бо ці сини – сини всієї Прилуччини.
