У понеділок, 3 березня, відбулася пресконференція, присвячена підбиттю підсумків міжсезонної підготовки київського «Динамо» і планам команди на другу половину поточного сезону. Одним з учасників заходу був головний тренер «біло-синіх» Олександр Шовковський.
Олександр Шовковський. Фото — О. Попов
— Як можете підбити підсумки зимових підготовчих зборів?
— Перш за все, вітаю вболівальників із початком другої частини сезону. Футбол повернувся в Україну. Повернувся в непростий час, у той час, коли ми боремося за наше життя. Тому хотів би подякувати нашим Захисникам і Захисницям за те, що завдяки їм ми маємо можливість виходити на поле і дарувати емоції вболівальникам. Але ж багато вболівальників «Динамо» зараз захищають Україну від ворога…
Що стосується зборів, то це невід’ємна частина нашого життя, одна з непростих. Це той період, коли закладається фундамент майбутнього, який, сподіваємось, допоможе нам вдало пройти цю дистанцію і виконати завдання, яке перед нами стоїть. Але не все буває просто. Збори тривалістю в півтора місяця — це однозначно непросто. У нас свого часу склалося розуміння про ефективність зборів. Вони мають тривати десь два тижні. Так було до війни. Але життя вносить свої корективи і треба працювати далі.
Крім того, ми вперше проводили офіційні матчі в січні. Це теж непросто, це був виклик для нас. До цих матчів треба було підготуватися, але спеціально до них ми не готувалися.
Загалом, команда пройшла відрізок підготовчих зборів непогано. А підбивати підсумки будемо після закінчення сезону. Зараз проміжний час, і сказати щось про підсумки складно. Тим більше, що перші тури другої половини чемпіонату України принесли багато несподіваних результатів. Тож підсумки підбивати рано. Але збори ми пройшли досить нормально, без травм. За винятком ситуації з вірусом, 6−7 наших гравців ним перехворіли, а деякі хлопці — з певними ускладненнями. Але ми пройшли і через це.
— Втрата очок у матчі з «Ворсклою» вплинула на психологічний стан команди?
— Одна зі складових частин футболу — це те, що гравці повинні в кожному матчі незалежно від обставин показувати свій максимум. У матчі з «Ворсклою», на жаль, за деякими критеріями ми недопрацювали. І ми, звичайно, були цим незадоволені. Ми ретельно розібрали цю гру, акцентували увагу хлопців на всіх моментах, які того вимагали. Сезон не закінчився, готуємося далі.
— Чи були у вашій кар’єрі ситуації, коли ви приймали нестандартне рішення на футбольному полі, якому вас не вчили?
— Це було дуже-дуже-дуже давно, я вже й не пам’ятаю. Але один із найскладніших моментів у моїй кар’єрі, стався у виїзному матчі Ліги Європи з «Ріу Аве». На розминці перед матчем я відчув дискомфорт у литковому м’язі. Треба було ухвалювати рішення, чи брати відповідальність на себе і спробувати зіграти, або ж ще на розминці сказати, що не можу зіграти. У підсумку, я відразу сказав, що є проблема, і до виходу на поле почав готуватися Рибка. У роздягальні я прийняв остаточне рішення не грати. Це був непростий вибір, повірте мені. Але час показав, що я прийняв правильне рішення. Бурда і Кравець отримали в тому матчі пошкодження, були вимушені заміни. Якби я вийшов на поле, то гарантовано була б ще одна вимушена заміна, і не знаю, як би команда догравала матч, у якому, до речі, ми перемогли.
Думати, що може трапитися все що завгодно, але тільки не з нами, — це велика помилка. Характерна для молодих гравців. Треба реально дивитися на речі й іноді приймати непрості рішення.
— За часів ковіду в збірній України якось сталося так, що майже всі воротарі були травмовані або захворіли І тоді вас, уже одного з тренерів збірної, включили в заявку на гру. Готові були тоді вийти на поле?
— Це було не моє рішення. Команді потрібен був другий воротар. Я завжди підтримую себе у формі. На той момент я досить активно виконував вправи на біговій доріжці. Був, у принципі, готовий. Після одного з тренувань, мене запитали, чи можливо включити мене в заявку. Я дав свою згоду, а коли вранці ми отримали відповідь, що заперечень для такого рішення немає, мене і включили в заявку.
— Але ви відчували, що за потреби могли б вийти і зіграти?
— Усім нам здається, що, ось, вийшов був, стрибнув би, пробіг би. (Посміхається). Але ми ніколи не піднімемося до рівня своїх очікувань, а завжди опустимося до рівня своїх можливостей, своєї готовності. Завжди треба правильно розставляти межі своїх можливостей. Тоді ми будемо сприймати інформацію правильно. Але момент був цікавий. Я тоді згадав усі відчуття, які є у гравців, коли вони готуються до матчу.
— Під час зборів на перегляді в «Динамо» було одразу два центральні захисники — Слюбик і Окон. Це свідчить про те, що ця позиція — одна з найпроблемніших у команді?
— Ви зробили висновок, і хочете, щоб я його підтвердив… Ми дивимося всіх футболістів. Але в нас була можливість узяти на перегляд тільки двох. Було більше кандидатів, але їхати на перегляд вони не захотіли. А Окона і Слюбика не виявилося в «Динамо» тому що, те, що вони хотіли, ми не могли їм дати.
— Збереження в команді Бражка допоможе в боротьбі за чемпіонство? І в якому він зараз психологічному стані?
— Кожен із гравців хоче виступати в одному з найсильніших чемпіонатів, і це нормально. АПЛ, на мій погляд, таким чемпіонатом є. З іншого боку, у нас є свої завдання і, безумовно, ми хочемо, щоб кожен гравець ріс, ставав кращою версією самого себе. Але відпускати футболіста в будь-яку команду, або в таку, яка ставить за мету залишитися в АПЛ, — це, напевно, не той розвиток, якого ми бажаємо своїм гравцям.
Бражко зазнав доволі непростої травми в шостому матчі Ліги Європи. І його відновлення було ускладненим. Тому ми навіть не розраховували на нього у двох останніх матчах Ліги Європи. — давали йому можливість спокійно відновитися. Але під час процесу відновлення відбуваються досить цікаві речі. Є відчуття страху, коли починаєш тренуватися, побоюєшся, щоб те, що сталося, не сталося знову. Вмикається і психологія: гравець ставить собі запитання, чому це сталося саме з ним. Є й образа на людину, яка завдала травми. Через усе це треба пройти.
Бражко один із лідерів нашої команди. Але за жодним лідером, за жодним із гравців не закріплено місце в складі: грати будуть ті, хто на сьогоднішній момент має кращий вигляд.
Ми постійно спілкуємося з усіма хлопцями, намагаємося донести до них, що свої амбіції й бажання виходити в стартовому складі треба підкріплювати й обґрунтовано доводити в тренувальному процесі.
Що стосується моменту з голом у наші ворота в матчі з «Ворсклою», то спочатку здалося, що в тому конкретному епізоді Бражко догравав із тим суперником, який нам забив. Але коли ми розбирали цей епізод, то з’ясувалося, що Бражку складно було добігти, там мала бути підстраховка з боку іншого гравця.
— Чи буває таке, що гравці вашої команди телефонують вам і просять якоїсь поради?
— Я так розумію, що вони десь бояться мене або щось у цьому роді. Але я кожному кажу: ми виконуємо одну роботу, вирішуємо одне завдання. У нас робота різна, але завдання одне на всіх. І щоб його вирішити, треба спілкуватися якомога частіше. Якщо щось незрозуміло, є якісь моменти, я завжди буду відкритий і буду радий, якщо мої поради допоможуть.
— З нового сезону буде нове правило: у воротаря буде не більше 8 секунд на те, щоб ввести м’яч. Інакше — кутовий. Ваша думка як колишнього воротаря про таке нововведення?
— Іноді в матчах чемпіонату України, коли воротар суперника брав м’яч у руки, я принципово ставав біля четвертого арбітра і починав відлік: один, два, три, чотири, п’ять… І поступово підвищував голос. Іноді в цьому рахунку я доходив до 15-ти, 16-ти.
Тому для підвищення якості гри таке нововведення — це правильне рішення. Я підтримую його.
— Після продажу Бущана можна сказати, що Нещерет став номером один. Що б ви йому порадили як колишній воротар, щоб він не прогнувся під вантажем спадщини Бущана?
— А чому він має прогинатися?
— Занадто довго Бущан був першим воротарем, а тут відразу відповідальність за результати…
— Гравець насамперед повинен думати про якість своєї гри і прагнути якомога краще грати. Хто буде грати — рішення тренера. У ситуації з воротарем — це рішення ще й за участю тренера воротарів. Нещерет готовий був грати ще рік-півтора тому. Моменти, які були в нього в деяких матчах — це випадковість. У тренувальному процесі, у розумінні гри він Бущану ні в чому не поступався. Але на боці Георгія був досвід.
— Шапаренко зараз виходить на заміну. Що з ним? Коли ми побачимо його в стартовому складі?
— Повторюся: нікому з гравців не гарантоване місце в стартовому складі. Це перше і головне. Друге: у Шапаренка був непростий період у листопаді та грудні, коли він переніс хворобу, і йому довелося пити антибіотики. Кінець першої половини сезону ми проводили без нього. Коли ми почали готуватися на зборах, стан у нього був не найкращий. Хоч у матчі з «Галатасараєм» Шапаренко і був у стартовому складі, але ми бачили, що він не на своєму рівні, який може показати. Це все — наслідок хвороби. У матчі з РФШ він не грав, через перебір карток, а потім він знову захворів, перебував із температурою під 39. Відновлення в нього було досить складним. Він втратив три кілограми ваги. Лише наприкінці зборів почав набирати ту форму, в якій усі ми його звикли бачити. Але йому ще потрібен час. Він поступово наближається до свого втраченого рівня. Упевнений, що в нього буде більше ігрового часу. Але будемо дивитися, в якому стані він перебуває.
— Питання про логістику єврокубкового сезону. Чи згодні ви з тим, що рішення грати в Гамбурзі — було не дуже вдалим? Чи була на цю тему розмова в клубі? І де планує команда грати свої домашні єврокубкові матчі наступного сезону?
— Розмова була. Розмова щодо наших невдалих виступів у Лізі Європи. Причини, наслідки… Одна з причин, на яку ми не будемо списувати наш виступ, але вона є, — це логістика.
А що стосується наступного сезону, то в нас є напрямок, кілька варіантів, які опрацьовуються, але ще рано про це говорити.
— Хто з ваших колег в УПЛ імпонує вам у плані побудови гри, тактики?
— Я намагаюся слухати й читати всіх тренерів. І не тільки з УПЛ. Виокремлювати нікого не буду. Але є досить цікаві речі, які я для себе підкреслюю. Я не беру якийсь шаблон, людина має постійно вчитися. Вчитися у спілкуванні з іншими людьми, з колегами, з підопічними. Я не закрита людина, я людина, яка постійно прагне вдосконалюватися. Це сучасний погляд на розвиток.
До всіх колег я ставлюся з великою повагою. Ми всі розвиваємо український футбол.
— У цій частині сезону більшість матчів у чемпіонаті України ви проведете на виїзді. Чи вплине це на тренувальний процес і шанси «Динамо» в боротьбі за чемпіонство?
— Нам не треба за дві доби кудись виїжджати. Виїжджаємо за добу. Тож на тренувальний процес це не впливатиме. А як це вплине на наші шанси, ніхто не зможе сказати. Але цілі в нас найвищі, ми до них ідемо, ми це озвучили з самого початку сезону, постійно повторюємо, говоримо гравцям. Прагнемо, щоб виконуючи завдання, вони вдосконалювалися. Як кожен окремо, так і як частина команди.
— Як оціните роботу молодих гравців на зборах?
— Є велика різниця між тим, щоб грати в «Динамо U-19» і грати в першій команді. Зовсім інші швидкості, часу на прийняття рішення менше, простору менше. І цей період адаптації у всіх проходить по-різному. Ми намагаємося залучати молодих хлопців, деякі з них з нами тренуються, але для отримання ігрової практики у них є юнацька команда. Двері в першу команду ні для кого не зачинені. Для нас важливо, щоб у клубі постійно був розвиток і гравці відчували, що вони є, що вони стукають у першу команду і їх запрошують. Це велике завдання, яке стоїть і перед тренерським штабом юнацької команди, і перед нами: роздивитись потенціал гравця і правильно проаналізувати його можливості, щоб не припуститися помилки, коли ухвалюватиметься рішення щодо його майбутнього.
— Як вдавалося вирішувати завдання відновлення в умовах єврокубкової логістики?
У нас був вибір: або відновлення, або підготовка. Ми йшли на тому багажі, який у команди був. Логістику по ходу сезону ми змінили: почали розбивати нашу подорож на дві доби. За три доби виїжджали з Києва потягом, за дві доби були в Любліні, обідали, тренувалися, відновлювалися, відпочивали, лягали спати. Вранці літаком вилітали до місця проведення матчу. Там обід, відпочинок, теорія, передматчеве тренування, відпочинок, масажі, підготовка до матчу.
Якщо раніше ми могли одразу після матчу вилетіти до Києва, то в нинішній ситуації на наступний день рано вранці вилітали до Любліна. Цей момент був дуже складним, тому що після матчів сон у гравців не найякісніший, заснути важко, навантаження великі. Після пізніх матчів гравці засинають о 4−5 ранку, а о 8−9 — уже підйом. У Любліні в нас був обід, відпочинок, тренування, вечеря, автобус, поїзд на Київ. Приїжджали додому й одразу на базу. Там обід, відпочинок, тренування і наступного дня вже гра в чемпіонаті. Говорити про якусь підготовку в таких умовах складно. Більше відновлення. Тому й великою була ротація. Одним складом ми б просто не витягнули.
— Чи згодні ви з твердженням Лобановського, що травма відбувається тоді, коли футболіст не готовий фізично?
— Не завжди. Так, у мене є думка, до якої я дійшов на підставі ситуацій, які були в мене. Іноді гравці приймають на футбольному полі рішення, які не відображають реальну картину подій. Можна піти в психологію, піти далі, але дуже часто травма трапляється тоді, коли у гравців є певні сумніви і певні проблеми в житті, якісь моменти, які накладають відбиток на його психологічний стан. Це моя особиста думка.
Свою першу травму я отримав у 2000-му році. У 1999-му році була та помилка в матчі зі Словенією. З боку преси, уболівальників тоді на мене чинився досить серйозний тиск. Психологічний стан у мене був неідеальний. Отримав складну травму плеча. Відновлення тривало півроку. Потім — повний розрив зв’язок коліна, вибув на 4 місяці. Потім вивих плеча — відновлення півроку. Коли більш-менш усе стабілізувалося, почала грати з 2003 року і пішла зовсім історія. Були й інші схожі моменти.
— Чи готові ви на якісь незвичайні вчинки в разі завоювання чемпіонства?
— Ми працюємо і йдемо до мети не заради того, щоб щось потім зробити. Ти маєш чимось жертвувати, правильно розставляти пріоритети в підготовці, пріоритети в спілкуванні, розуміти межі своїх можливостей і робити все правильно. І не перетягувати на себе ковдру: не потрібно робити зайву роботу за когось, бо не встигнеш зробити те, що маєш.
Повірте, ми готові працювати і робити все, щоб виконати поставлене перед нами завдання.
— З огляду на скорочення відриву від «Шахтаря», чи відчуваєте ви посилення тиску?
— Востаннє тиск міряв на зборах. (Посміхається). Кожен, сидячи в кріслі головного тренера, відчуває тиск. Тим паче, у київському «Динамо», яке завжди грає на перемогу в кожному матчі кожного турніру. Але тиск тиском, а треба розуміти, за рахунок чого ми можемо вирішити те чи інше завдання, за рахунок чого ми можемо обіграти того чи іншого суперника. Тому до кожного матчу ми підходимо як до чемпіонського. Іноді щось іде не за планом, так буває у футболі. На жаль. Тому, напевно, це спорт номер один у світі.
Олександр ПОПОВ із КВЦ «Парковий»
