12 травня відзначається Всесвітній день медичної сестри. Хоча фактично святу вже більше ста років, офіційно воно було засновано тільки в 1971 році.
День медичної сестри відзначається з моменту об’єднання сестер милосердя з 141 країни в професійну громадську організацію – міжнародну раду медичних сестер.
Вперше служба сестер милосердя була організована під час Кримської війни англійкою Флоренс Найнтінгейл (12.05.1820 – 13.8.1910). Всесвітній день медичних сестер за рішенням Міжнародної організації Червоного хреста є саме в її честь, в день її народження – 12 травня. Тоді й сформувався стійкий стереотип: медсестра – це санітарка, яка виносить з поля бою поранених або стоїть біля операційного столу.
Сьогодні MYNIZHYN поговорив із медсестрою амбулаторого ендоскопічного відділення Ніжинської міської лікарні – Наталією Волгіною.
На фото: медсестра Наталія Волгіна. Фото з архіву
– Скільки Ви років у медицині?
– Працювати медсестрою я почала ще в минулому сторіччі. (Посміхається – авт.). Маю 33 роки медичного стажу, гарне число, бо Біблійне.
Не можу сказати, що з дитинства мріяла пов’язати своє життя з медициною, але так вже сталося і тепер зрозуміла, що на краще.
31 рік був присвячений дитячій ортопедії та травматології. Дуже вдячна моїм першим вчителям, колегам, легендарним людям: Кокотюхі Любові Трохимивні та Тютюнник Лідії Олексіївні, дитячій хірургічній медсестрі та дитячому хірургу – ортопеду. Вони мене навчили професії, навчили бути сміливою і напевне завдяки їм я полюбила свою роботу.
Окрема згадка про 10 важливих років роботи з Гриновецьким Миколою Мар’яновичем.
Всі його знали, як завідуючого травматологічним відділенням міської лікарні, а я його знала, як прекрасного дитячого ортопеда-травматолога.
Кожен день роботи з ним – це справжній майстер клас з накладання гіпсових пов’язок, лікування ран, діагностики вродженої ортопедичної патології у дітей.
Серед працюючих травматологів багато його учнів і я маю надію, що вони користуються його досвідом, яким він завжди щедро ділився.
А 2 роки тому посаду медсестри дитячого ортопеда- травматолога скоротили і я опинилася на роздоріжжі.
Звичайно дуже засмутилась, були думки залишити медицину.
І от який я бачу сон: збираюсь на якусь урочисту подію і заходжу до крамниці, аби купити одяг. Поряд висять гарний, але не новий костюм і нова дуже приваблива сукня, таких ніколи не було в моїй шафі.
Вгадайте, що я вибрала?
А через тиждень мені запропонували посаду медсестри ендоскопічного кабінету.
Я ще той “Каліграф Каліграфович”
– Розкажіть про специфіку роботи медсестри у вашому відділенні? Тобто яку діагностику можуть пройти люди у даному відділенні і яка Ваша в цьому роль?
Спочатку нова робота мене ошелешила, я тільки в загальних рисах уявляла собі проведення ендоскопічних досліджень.
А саме: гастродуоденоскопії- лікувально діагностичнаої процедури, яка дає змогу оцінити стан та пролікувати стравохід, шлунок та дванадцятипалу кишку та колоноскопії -це також лікувально- діагностична процедура, яка дозволяє обстежити і пролікувати всю товсту кишку.
Але я люблю навчатися, тож наполегливо взялась за діло! А справ у медсестри ендоскопічного кабінету немало, повірте!
По-перше – дороговартісне обладнання, яке потребує шанобливого ставлення.
Довелось потоваришувати з японською технікою. В мої обов’язки входить щоденне приготування спеціальних розчинів для дезінфекції та стерилізації ендоскопічного обладнання, якісна обробка ендоскопів після кожного використання.
По-друге – асистувати лікарю при проведенні процедур, операцій, збирання матеріалу на гістологічне дослідження.
По- третє – підтримувати належний санітарний стан кабінетів.
І нарешті четверте – найскладніше і моє найулюбленіше: психологічна підтримка пацієнтів.
Як театр починається з вішалки, так наш кабінет починається з холу.
Ми з лікарем підготували стенди з доступною інформацією про роботу нашого кабінету, про послуги, які ми надаєм, про підготовку до всіх обстежень, про те як поводитись після них.
До речі, в мої обов’язки входить також чітке роз’яснення підготовки до обстеження кишківника. Справа в тому, що від якості підготовки (а це 3 дня дієти і двоетапний прийом спец розчину), залежить 50 відсотків успіху проведення колоноскопії.
Пацієнти поки чекають своєї черги, читають не «страшилки» з інтернету про ковтання зонду і не розповідь сусіда про “товстелезну кишку, яку неможливо проковтнути, а правдиву інформацію, яка так і названа нами ” Допоможи собі сам”.
Я намагаюсь частіше вибігати в хол і підбадьорювати людей, бо ж у страху очі великі, та й під час самої процедури ми з лікарем завжди підтримуємо пацієнта.
Ще в мої обов’язки входить ведення документації, а я ще той “Каліграф Каліграфович”!
– Чи буває Вам страшно? Приміром за пацієнта, за те, як все пройде, яку патологію можна виявити на процедурі і як її озвучити пацієнту, тощо.
– Чи буває мені страшно перед процедурою? Ні, ніколи! Я завжди впевнена, що Сергій Анатолійович – лікар ендоскопіст, зробить все, що може і навіть більше для здоров’я пацієнта.Реклама:
У нас це називається зробити генеральне прибирання, тобто видаляємо всі поліпи, навіть розміром в 1,5 мм., а їх інколи буває до двух десятків.
Засмучуюсь, це буває, коли виявляємо злоякісну пухлину, а страху ні, ніколи не було.
Діставали навіть частину пластмасової ручки.
– Розкажіть якийсь цікавий випадок з Вашої роботи, що найбільше запам’яталося?
– Майже кожного дня трапляються цікаві випадки.
Можу розказувати довго. Тим більше ми надаємо ще й ургентну допомогу.
Поясню – це видалення сторонніх тіл стравоходу та інших ділянок. Найчастіше – це рибні кісточки, які потрібно негайно дістати.
Ще нас викликають на кишковошлункові кровотечі. Тому іноді працюємо і вдень і вночі і у вихідні дні теж.
Запам’яталось, як діставали рибну кістку у жінки, яка приїхала з району до хірурга лікувати підшлункову, а він спочатку направив до нас, пройти гастроскопію.
Пацієнтка вже потім згадала, що їла коропа тиждень тому і навіть не зрозуміла, що проковтнула кісточку та ще й досить велику. За тиждень зволікання стороннє тіло утворило дві виразки стравоходу, наче вросло в слизову. Бідна жінка вирішила, що болить підшлункова. Лікар маючи неабиякий досвід в подібних операціях, майстерно витягнув кістку, а жінка аж розчулилась від полегшення і вдячності, виразки були проліковані.
Сергію Анатолійовичу доводилось також діставати і шматки сала або ж капусти, навіть частину пластмасової ручки!
Фото додаю.
Читайте також: Колоноскопія у Ніжині: де та як її пройти, коли «забити тривогу» і чому це важливо – розмова з ніжинським лікарем Сергієм Євтухом
– Чи розділила війна роботу медиків на «до» та «після». Щоб Ви сказали з власного досвіду?
Так, війна змінила моє життя. Перший місяць після повномасштабного вторгнення я працювала в травматологічному відділенні.
Звісно, там працюють першокласні спеціалісти, але поранених було так багато, що моя допомога не була зайвою.
– А що Вас надихає у вашій професії?
Що мене надихає в професії? Люди!
Бабуся 1927 року – наша найдоросліша пацієнтка, вона хоч і старенька, але мужньо трималася. Дідусь – справжній козак, 1932 року народження. Я запитала у нього : “Як так жити, аби бути таким як ви: веселим, життєрадісним та без серйозних захворювань?
Він відповів, що треба завжди працювати, знаходити роботу до душі і по силі.
А ще мене надихає наша команда! Я не без задоволення спостерігаю за злагодженою роботою моїх любих анестезіологів, справжніх профі.
А Сергій Анатолійович – наш лікар ендоскопіст він, якщо коротко охарактерізувати, майстер своєї справи. Буде потреба, завітайте, самі побачите і можливо відчуєте на собі, його віртуозну роботу!
– Вас часто турбують пацієнти в неробочий час?
– За 31 рік роботи з дітками я потоваришувала з великою кількістю їх та їхніх батьків.
Були малюки з рідкими орфанними захворюваннями. (Орфанними, називають вроджені або набуті хвороби, які зустрічаються рідше, ніж 1 випадок на 2000 населення країни – авт.)
Їх взагалі спостерігали з народження і до 18 років. Багаторічне спілкування продовжується і дотепер: телефонують, вітають зі святами, консультуються за медичними питаннями, підтримуємо один одного.
Тож, якщо турбують пацієнти в неробочий час – мені це не заважає, завжди рада допомогти хоча б порадою якщо її у мене запитують .
Книжки – моя слабкість
– Очевидно, що професія медика є стресовою. Як Ви сп равляєтесь із цим та що Вам у цьому допомагає? Тобто що любите чим живете поза межами роботи?
– Надихаюсь музикою, різною, люблю оперу, театр. Книжки – моя слабкість, не електронні, а звичайні паперові, щоб чути шурхіт сторінок, і відчувати запах друкарської фарби.
Влітку люблю рибалити. Обожнюю свою собаку – він справжній друг і найкращий антидепресант. А головне моє натхнення це рідні і близькі мені люди.
Своєму синочку я завжди кажу, що щаслива та людина, яка з радістю поспішає з дому на роботу і з таким же піднесеним настроєм повертається назад.
Закінчуючи розмову скажу так: мої любі колеги- медичні сестри, повірте, що в 50 років професійне життя відкриває друге дихання, розвертає вас на 90 градусів, а може зробити кульбіт, але точно не закінчується, я тепер це знаю, напевне!
Фото з архіву медсестри
Раніше ми писали: У Ніжині оновили денний стаціонар поліклініки: що змінилося Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: Telegram
Viber
Facebook
Instagram
Youtube
