Олімпійська чемпіонка і рекордсменка світу у стрибках у висоту Ярослава Магучіх підбила підсумки сезону, в якому зіштовхнулася з травмами, примхами природи і бронзовою підпискою Токіо. Українська легкоатлетка змушена була поберегти себе на деяких стартах, але коли суперниці беруть два метра і вище, це її тільки розпалює і мотивує на нові перемоги.
Відео дня
У розмові з OBOZ.UA Ярослава згадала чемпіонат світу-2025, де вона посіла третє місце, зливу у Швейцарії, а також розповіла, чи не боялась, що контент про постійні обстріли України в Instagram може відлякати частину її аудиторії і що змусило її єдиний раз спуститися в укриття в Дніпрі.
– Доводилось чути думку, зокрема і в розмові з президенткою ФЛАУ Ольгою Саладухою, що після настільки насиченого попереднього сезону – “золота” Олімпіади і світового рекорду, можливо, десь треба було трохи відпочити або дати собі якесь послаблення?
– Насправді, як спортсменка, я – максималістка, тому, звичайно, хотілось показати результати у всіх змаганнях і не зупинятися, тому що, чесно, я не сильно бачу зараз в цьому сенс. Адже ми не маємо права – ми виступаємо, підіймаємо наш прапор. І це дуже відповідально виступати на кожному старті, показувати, що Україна є, Україна живе, і ми змагаємося за нашу країну. Тому це дуже важливо.
Так, звичайно, сезон 2025-го не такий вдалий, як бу 2024 рік. Не все вдалося виконати, не все, що планувала, зробила, але, все одно, є медалі головних чемпіонатів, тому це дуже круто.
– У 2024-му ви змінювали розбіг і відповідно саму техніку стрибка. Наскільки зараз задоволені?
– Зараз вже почався новий цикл тренувань, нова підготовка і тому поки що мені подобається, але, звичайно, ще потрібен час, щоб все це напрацювати і щоб це заграло в голові новими фарбами, скажімо так. Щоб воно вже було так активно, щоб я насолоджувалася цим, тому що потрібно трошки часу.
– Цього сезону ви зіштовхнулись із пошкодженнями, а уболівальникам довелось понервувати, коли ви виходили у сектор із перебинтованою ногою.
– Так, насправді у 2025-му мене трішечки вибили травми – і зі стопою у зимовому сезоні час зайняв, тому знадобився час, щоб відновитися і підготуватися до чемпіонату світу в приміщенні. А потім – розтягнення задньої поверхності стегна. Звичайно, це все дало про себе знати, але я не дуже люблю говорити про це. Хочу це пережити і все – відпустити і забути як страшний сон. А потім все спочатку – з новими силами, з новим здоров’ям. Зараз все добре, і це круто.
– Цей сезон був подекуди трохи естрімальним через примхи погоди. Наприклад, на етапі “Діамантової ліги” у Швейцарії, а потім і на чемпіонаті світу в Токіо ви стрибали під час зливи і приземлялися у справжні калюжі.
– Так, але це такі змагання, які запам’ятаються надовго. І всі дівчата знаходяться в однакових умовах. Але, звичайно, запам’ятаються, коли ти стрибаєш в яму, а це вже не мат, а басейн. Тут навіть більше не бігати і стрибати по калюжах, а ось це приземлення, коли повністю занурюєшся у воду і відчуваєш, що ти вся мокра. Але нічого, потім назавжди запам’ятовується, як ти сидіш, як грієшся, що роблять дівчата. Тобто це такі найбільш пам’ятні змагання.
– Можливо, Швейцарія вам просто дала таку розминку перед чемпіонатом світу, щоб ви встигли підготуватися до Токіо.
– Можливо, можливо (посміхається). Але в Швейцарії я все ж таки економила сили, оскільки тоді ще була травма, після якої я відновлювалася. Ми тоді майже не ризикували далі стрибати, маю на увазі останню спробу, тому що треба було відновитися до чемпіонату світу.
А в Токіо було просто весело насправді. Я потім писала у своїй стрічці Інстаграм, що Токіо тримає мене на бронзовій підписці. І багато хто мені написав, мовляв, сподіваємось, що наступного разу у тебе буде апгрейт на золоту (сміється). Але це дійсно так, тому що в мене Токіо у 2021-му була олімпійська бронза і от 2025 року світова “бронза”. Але це теж медалі, які треба поважати.
Особливо зараз треба поважати кожну медалі і навіть, коли її немає, тому що спортсмени готуються, витрачають свою енергію, ментальне здоров’я. Але ми тренуємося, показуємо результати і не маємо права на те, щоб здатися і сказати, що сьогодні я не вийду на старт.
– Не рідкість, що в постолімпійський сезон результати дещо падають, а цьогоріч у тому ж фіналі “Діамантової ліги” в Цюріху ціла група спортсменок подолала два метри.
– Насправді це дуже круто, коли і Юлія Левченко подолала два метра, і Морган Лейк стрибнула свій особистий рекорд. Це було дуже круто! Але насправді найголовніше, що це було запальне шоу для глядачів, для шанувальників, тому що за цим було цікаво спостерігати.
І коли мене питають, чи цікаво, коли хтось стрибає 2 метри або вище, адже ти ж можеш не виграти? А я кажу, що звичайно цікаво, це ж тільки підігріває інтерес і дає додаткову мотивацію, силу, відвагу. Знаєте, заграє щось всередині, що треба так стрибати. Заохочує.
– Ви знаходились вдома в Дніпрі під час одного з останніх обстрілів міста і викладали про це на своїй сторінці в Instagram. І взагалі регулярно розповідаєте про те, що відбувається в Україні, і даєте зрозуміти світові, що втомлюватись від війни ще зарано. Як реагують на то все?
– Насправді в мене вже такий аккаунт, який зберіг тільки тих шанувальників, які підтримують Україну. Тому що на початку повномасштабного вторгнення, звичайно, було багато людей, які писали, навіщо ти це виставляєш, навіщо якісь протиріччя, що це неправильно, або що заборонено виставляти, наприклад, збори на дрони або на автівку для військових.
Але зараз в мене залишилася більш лояльна аудиторія в Інстаграмі, і я цьому дуже радію, тому що це вже свої люди. І насправді ми, спортсмени, намагаємось нагадати всім, що ми продовжуємо воювати, ми продовжуємо виборювати нагороди, і тому не час, щоб це не показувати.
Навпаки треба кричати про це, особливо коли вже майже чотири роки триває повномасштабне вторгнення, чотири роки, як ми воюємо, чотири роки, як сім’ї розлучені, як багато людей знаходяться в окупації, багато людей перебувають в полоні. Тобто, це дуже важко. І ми повинні нагадувати всьому світу, що це все ще не закінчилося.
– Ви не боялися, що це вплине на ваш імідж і зменшиться аудиторія? Адже не всі готові бачити і чути жорстоку правду про події в Україні.
– Мене це не лякало. І не лякало те, що зазвичай, згідно політики Iнстаграму, потім потрапляєш в якийсь бан або ще щось. Мене це не лякає, я хочу це показувати. І я бачу фідбек від іноземців, які це бачать, вони шоковані. Тобто, я бачу цю зворотню реакцію і, вважаю, що я роблю правильну справу.
– Який у вас є особистий ритуал безпеки, коли ви вдома? Адже Дніпро все ближче до лінії фронту. Хоча і до Києва теж досить швидко долітають ракети і “шахеди”.
– Так, я думаю, що зараз в Україні взагалі немає безпечного місця. Тобто, всі міста обстрілюють, всі ми живемо в стресових умовах. Навіть коли ти знаходишся в іншому місті, то, звичайно, душею і серцем дуже хвилюєшся за інші міста.
Коли я в Дніпрі, то скажу чесно, шо тільки один раз спускалася в укриття. Тоді і в новинах повідомляли, що летить, летить, і було декілька вибухів. І все це недалеко. Тоді я спускалася з котом на паркінг. Спочатку хотіла просто в гардеробній побути, а потім все ж таки побачила новину, що треба спускатися. А ще в мене шостий поверх, не дай Бог, ще прилетить.
Але знаєте, я так кажу: тут вже ніде не сховаєшся, якщо доля, не дай Бог, така. Але, думаю, що українці звикають до всього, і це видно по нам. Наприклад, зранку відбувся якийсь обстріл у Києві, зруйновані будинки, зруйновані бізнеси людей, але через пів години все це виноситься, все прибирається, і люди з новими силами продовжують життя. Поматюкалися трішки, і пішли в новий день.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та Viber. Не ведіться на фейки!
