Стало відомо, чому на зустрічі у Вашингтоні не було президента Польщі. Коли з Білого дому зателефонували у Варшаву, президент та найкращий історик серед боксерів Кароль Навроцкі почав розповідати Трампу про те, як Польща неодноразово самотужки рятувала Європу від катастрофи і тепер готова зробити це знову, про те, як Яґеллони заклали ідею єдності європейських народів та Сполучених штатів Європи, а тому Польща стала матір’ю-засновницею Європейського Союзу, про те, як поляки врятували Європу від османізації та ісламізації, про те, що підсумки Другої світової війни були несправедливі щодо Польщі, а поляки, як найбільш постраждалий народ, на рівні з євреями (а може навіть і більше), мають право на виняткову роль у списку народів-переможців, про те, що на Волині було вбито 100 тисяч поляків (а може навіть і 500 тисяч), про те, що Польща це Христос Європи, а Ісус Христос народився у Польщі. Начебто американський президент перестав слухати Навроцького ще тоді, коли той розповідав про Болеслава I Хороброго, а тому, коли польський президент закінчив свою історичну «лекцію», Трамп уже встиг поспілкуватись з президентом Фінляндії Александром Стуббом та запросити його відвідати Вашингтон разом з іншими лідерами Європи.
А якщо серйозно, то я абсолютно не здивований, що Польща не брала участь у зустрічі лідерів Європи з Трампом. Тому що Польща поступово самоізолюється, маргіналізується, втрачає статус лідера Центрально-Східної Європи та лідера східного блоку Європейського Союзу, так званої «нової Європи». Це наразі абсолютно не очевидно, адже на даний момент Польща зберігає чи не найкращі показники економічного зростання серед країн-членів ЄС та зберігає сильні позиції в структурах Спільноти. Проте це радше інерційний спадок 2010-х років, і через кілька років позиції Польщі в Європейському Союзі ослабнуть, особливо після 2030 року. За умови, якщо Польща не змінить своїх пріоритетів та внутрішньополітичного вектора розвитку.
У Польщі виросло покоління, яке забуло, якою була їхня країна до вступу до Європейського Союзу. Вони думають, що добробут та сталий економічний розвиток це само собою зрозумілий факт і так було завжди. Абсолютно ні, і членство в ЄС не є гарантією незворотних змін. Найгірший цьому приклад – Угорщина та Словаччина. Я пригадую, як у дитинстві до моєї бабці приїздила її подружка полька, з якою вони у далекі совєцькі часи разом працювали у лікарні. Коли почався протестний рух «Солідарності» вона переїхала на постійне проживання до Польщі. Після парламентських виборів 1989 року вона регулярно приїздила разом з чоловіком на старому «Трабанті» на Львівщину, щоб затоваритись. Вони купували усе, що могли відшукати у бідному асортименті товарів у магазинах щойно проголошеної незалежної, але злиденної України, оскільки у тодішній Польщі не було навіть цього. Будучи малою дитиною, я тоді цього не розумів і сприймав часті візити пані Юзі просто як яскравий спогад з дитинства. Це перший раз, коли мені доводилось почути польську мову, яку я абсолютно не розумів.
У 2005 році я вперше відвідав Польщу. Це був перший рік після вступу Польщі до Європейського Союзу, і в польських медіа досі було багато розмов про зміни та надії на краще життя. Я тоді вперше купив свою першу Gazeta Wyborcza та Tygodnik Powszechny. Польське суспільство вже тоді «хворіло на історію», проте маніпулювали нею та намагались отримати з цього політичний капітал переважно маргінальні кресові середовища.
Хоча довкола ще було видно чимало ознак бідності та багато проявів совка, проте навіть це залишало значно кращі враження від аналогічних проблем в Україні. Навіть тоді хотілось, щоб у нас було хоча б так, як у поляків. У наступні роки я регулярно бував у Польщі і щоразу було помітно, як вона перевтілюється. Щоразу кращі дороги, щоразу нові величезні рітейлери та підприємства на об’їзних великих міст, стрімка розбудова офісних центрів, відновлення та реставрація історичної спадщини, міста ставали щораз вищими, більш яскравими, глянцевими. Країна змінювалась на очах і дуже стрімко, що дозволило їй стати лідером східного блоку Європейського Союзу. Усе те, що так добре описано у книзі Лешека Бальцеровича «800 днів: коротка історія великих змін» та колективній праці Андерса Аслунда та Сімеона Дянкова «Велике переродження. Уроки перемоги капіталізму над комунізмом».
Саме Польща була тією очевидною країною, з якої хотілось брати приклад. Надалі у своїй професійній діяльності, коли потрібно було шукати case study та добрі практики у місцевому самоврядуванні, виборчому процесі, діяльності політичних інститутів, демократії участі, євроінтеграції, збереженні історичної спадщини, політиці пам’яті тощо, я в першу чергу йшов дивитись на польський досвід. Польща була державою, яку не лише хотілось наслідувати, але повторити шлях її успіху для України. Польща стала «адвокатом» України на євроінтеграційному шляху, як у 1990-х Німеччина стала локомотивом для Польщі. Проте після 2015 року і з кожним наступним роком для цього було щоразу менше підстав. Стало зрозуміло, що Польща сягнула своєї стелі і далі вона увійшла у тривалий турбулентний процес проблем росту, який триває дотепер. І є підстави стверджувати, що вона може піти на манівці.
Поляки повірили у свій успіх і вирішили, що економічний розвиток, який триває з 2010-х років, є гарантований та незворотний, незалежно від внутрішньополітичних процесів. З 2015 року у Польщі триває своя польсько-польська війна, а тому їй ніколи до російсько-української війни. Двопартійне протистояння «Право та справедливість» та «Громадянська платформа» не лише окреслило розкол по лінії південний-схід проти північний-захід, периферійної сільської місцевості проти великих міст, євроскептиків (ізоляціоністів) та єврооптимістів, правих та консерваторів проти лівоцентристів та лібералів, а також інститут президента проти уряду З адвоката України у Європі вона трансформується у прокурора на шляху України до Європейського Союзу і ближче до 2030 року з високою ймовірністю стане чи не найбільшою перешкодою на євроінтеграційному шляху, а також стане лідером країн-членів ЄС «євроскептичного поясу». Основне гасло прометеїзму «За нашу і вашу свободу», щораз більше трансформується у гасло «Лише за нашу свободу». Польща перестала бути колективним гравцем і стала надто еґоцентричною, деґрадуючи у сторону європейських ізгоїв – Угорщини та Словаччини. І ближче до 2030 року з лідера Центрально-Східної Європи може стати лідером ізгоїв Європейського Союзу.
Оригінал
