У більшості розвинених країн світу найстабільнішим джерелом наповнення місцевих бюджетів є податок на нерухомість. Завдяки йому фінансуються школи, дороги, громадський транспорт і навіть лікарні. У США, наприклад, він становить до 70% доходів місцевих громад, у Польщі – понад 40%. А що ж в Україні? Тут податок на нерухомість досі лишається незначним джерелом надходжень – часто навіть меншим, ніж штрафи за паркування. Але чому так сталося?
Квартири «на крові» та нереформований спадок СРСР
Після розвалу Радянського Союзу у власність без реального викупу часто переходили квартири, які раніше належали партійній номенклатурі, спецслужбам, силовикам. Так звані «визволителі» – спадкоємці комуністичної системи – осіли в центрі Львова, Києва, Одеси. Ці метри приватизувалися за копійки або й безкоштовно. А вже в 2000-х ці квартири стали об’єктом спекуляції.
Паралельно виникла нова хвиля – бізнесмени і політики скуповували нерухомість не для життя, а «про всяк випадок». У Києві досі можна знайти цілі під’їзди, де власники квартир мешкають у Лондоні чи москві, а їхні нерухомі метри не приносять громаді ні копійки.
Коли система заохочує несправедливість
Власник елітного пентхаусу в Києві чи 800 м² в Конча-Заспі платить за рік майже стільки ж, скільки пенсіонер у селі за свою хату з горищем. У 2024 році ставка податку на нерухомість для фізосіб – до 1,5% від мінімальної зарплати за 1 м2 понад 60 м². Але ця формула не враховує ринкову вартість, не розрізняє житло в Пустомитах і на Хрещатику.
Це створює вікно для тіньового ринку: нерухомість не декларується, реєстри не актуальні, частина будівель навіть не введені в експлуатацію і, відповідно, не оподатковуються.
Чому в Європі це працює краще
У Франції, Німеччині, Швеції адміністратором податку на нерухомість є саме громада, а не податкова служба. Адже місцева влада краще знає, хто де і в чому живе. Вона зацікавлена в справедливому обліку і прозорості. Наприклад, у Німеччині громада оновлює кадастрові карти, знає, хто скільки платить, і може ефективно боротися з ухиленням.
Це зменшує корупцію, збільшує доходи і дозволяє цілеспрямовано інвестувати в інфраструктуру.
Що дає справедлива реформа?
- Збільшення доходів громад – податок з дорогої нерухомості може стати головним джерелом бюджету для ремонту шкіл, доріг і водогонів.
- Чесність і соціальна справедливість – власник 300 м² у центрі міста має платити більше, ніж власник хати на 70 м² в селі.
- Вичищення «руки москви» – більшість дорогого житла в Києві досі належить колишнім «регіоналам», людям з російським громадянством чи бізнес-зв’язками. Справедливий податок змушує або платити, або позбуватися такого активу.
- Оновлення реєстрів – реформа змусить вивести «тіньову нерухомість» на світло.
- Боротьба з порожніми квартирами – масове скуповування житла «під подушку» стане менш привабливим. А це зменшить «неринковість» цін.
Міфи, які варто розвіяти
Це обдирає пенсіонерів? Ні. Ідея не в тому, щоб оподатковувати бабусю в селі, а щоб змусити платити тих, хто має палаци та десятки квартир, що здаються в оренду або стоять порожні.
Це зашкодить середньому класу? Ні. Якщо ставка буде справедливою і прогресивною, то основне навантаження ляже на власників дорогих активів, а не звичайні родини.
Справедлива реформа оподаткування нерухомості – це не про податки. Це про справедливість, прозорість і майбутнє українських громад.
Якщо ми хочемо вільну, незалежну і ефективну Україну – з громадами, які мають ресурси розвиватися – ми не можемо далі ігнорувати цей інструмент. Бо податок на розкіш – це також про національну безпеку.
