19 серпня 2025 р. 40 0
Зображення ілюстративне.
На півдні Прилук у мікрорайоні Рокитний розташована вулиця, що народилася у повоєнний час 1950 року. Тоді їй дали ідеологічне ім’я на честь річниці Жовтневої революції, більшовицького перевороту 1917-го. Минуло понад півстоліття, і в 2015 році у межах декомунізації вона отримала іншу, справжню вагу. Наразі це вулиця Пилипа Орлика, людини, яка ще на початку XVIII століття мислила категоріями сучасної європейської держави. Хто ж він, Пилип Орлик, досліджуємо спільно з директоркою Прилуцького краєзнавчого музею Тетяною Зоць.
Народжений 11 жовтня 1672 року в шляхетській чесько-литовській родині він з малку увібрав і католицьку традицію батька Степана, і православне коріння матері Ірини Малаховської. Освіта спершу при місцевих школах, за деякими відомостями у Віденській єзуїтській академії, а згодом Києво-могилянська академія – один із провідних на той час освітніх центрів Східної Європи.
Саме у цих стінах яскраво проявився поетичний хист Орлика. Його перші твори були присвячені видатним постатям того часу. Зокрема, панегірик на честь гетьмана Івана Мазепи, вірш для ніжинського полковника Івана Обидовського, а також поезія на честь Данила Апостола.
У цих рядках автор поєднував літературний талант із громадською позицією. Орлик постає перед нами як освічена людина європейського рівня. Він знав кілька мов, мав велику бібліотеку та спілкувався з активними діячами свого часу.
Це допомогло йому мислити широко, а тісні зв’язки з оточенням Івана Мазепи відкрили шлях до великої політики.
Тетяна Зоць, директорка краєзнавчого музею: «Орлик мав службу у Генеральній військовій канцелярії і на посаді старшого військового канцеляриста. Таке високе призначення стало можливим не лише внаслідок підтримки впливових покровителів, але саме і завдяки природній обдарованості Орлика, його кмітливому розуму і наполегливій праці в навчанні. Ми добре знаємо, як він володів іноземними мовами. Він знав польську, латинську, німецьку, французьку, давньогрецьку. У його бібліотеці була велика кількість літератури іноземними мовами. Більше того, потрібно сказати, що вже у 35-річному віці, у 1707 році, Пилип Орлик обійняв посаду генерального писаря.
Однак ще раніше, коли він перебував в ранзі регента генеральної військової канцелярії, його вже Іван Мазепа поінформував про свої далекоглядні дипломатичні листування і далекоглядні плани. Тому, відповідно, Пилип Орлик орієнтувався в політичних баченнях Івана Мазепи. Саме в цей момент Пилип Орлик присягає на вірність Івану Мазепі. І, зокрема, починаються ось ці дипломатичні перемовини із шведським королем. Варто сказати, що Пилип Орлик ніколи і жодного разу не зрадив до кінця свого життя присязі Івану Мазепі».
Повсякчас вони були пліч-о-пліч, разом вели дипломатичні переговори, розробляли плани державного устрою, шукали союзників для України, діяли єдиним фронтом, аби відстояти козацьку автономію і уберегти народ від повного підпорядкування Москві.
Тетяна Зоць: «У жовтні 1708 року Іван Мазепа і, зокрема, Пилип Орлик виходять із Батурина, це наша Чернігівщина, на зустріч із шведським королем Карлом ХІІ. А уже у червні 1709 року відбувається знана Полтавська битва. Добре ми володіємо інформацією про хід подій цієї Полтавської битви, і ось після поразки у ній Мазепа і Пилип Орлик емігрують за кордон. Вони перебувають на території Молдавського князівства і, знову ж таки, згодом Іван Мазепа помирає. І хід історичних подій говорить про те, що саме Пилипу Орлику було запропоновано стати наступним гетьманом України».
Політичний ядро козацької держави переходить до Орлика. 5 квітня 1710 року на раді в Бендерах його обирають гетьманом війська Запорізького.
Тетяна Зоць: «На тій же раді в Бендерах у 1710 році між Пилипом Орликом та козацькою старшиною було укладено угоду, яка регулювала не тільки відносини між ними, але й констатуювала внутрішній устрій гетьманської держави. Вона дістала назву «Пакти Конституції, законів та вольностей війська Запорізького», або ми знаємо як Конституція Пилипа Орлика. Вони складалися із 16 пунктів і регулювали ці відносини. До речі, в них говорилися про найважливіші речі, за якими ми і сьогодні відстоюємо суверенітет».
Паралельно Орлик активно займався дипломатією. Аби здобути підтримку для України, він вів переговори з європейськими державами. Зимою-весною 1711 року гетьман проводив боротьбу за відновлення української державності. Разом із союзниками-військами він діяв на правобережжі. Закликав до об’єднання лівобережну Україну. Але через поразки та відступ союзників його плани частково зірвалися.
Важливо знати, що у тій боротьбі діяли і уродженці нашого краю.
Тетяна Зоць: «Поряд з Орликом залишається прилуцький полковник Дмитро Горленко, про якого ми добре знаємо, який був прилуцьким полковником знаним протягом 15 років, який у жовтні 1711 року очолює посольство до Стамбулу для ратифікації положень Прутського договору. Це демонструє те, наскільки Пилип Орлик довіряв Дмитру Горленку і наскільки важливий був Дмитро Горленко серед власне ось цієї військової старшини, козацької старшини і взагалі уряду в еміграції.
А у листопаді 1712 року, коли Османська імперія знову оголосила війну Росії, частина військ Пилипа Орлика, знову ж таки, на чолі з прилуцьким полковником Горленком, знову рушила відвоювати на цей раз уже у Польщі правобережну Україну.
Тобто сама сутність політичної події, історичної канви Пилипа Орлика тісно переплетена і з Прилуччиною, і з Чернігівщиною і, зокрема, з нашим прилуцьким полковником Дмитром Горленком».
Поразка коаліційних планів і перерозподіл сил у Європі штовхають Орлика у довгу еміграцію. Він працював поза Батьківщиною, але для Батьківщини. Листувався з європейськими монархами, представляв українські інтереси на міжнародних переговорах, брав участь у конгресах і шукав підтримки у Франції та інших держав.
Незважаючи на переслідування царськими агентами, Орлик ніколи не залишав прагнення відстояти права України. 26 травня 1742 року Пилип Орлик помер в Ясах. У нужді, далеко від дому, але не скорений у своїй меті.
І ось ми повертаємось на тиху вулицю у мікрорайоні Рокитний. Колись названа на честь радянської дати, вона сьогодні носить ім’я людини, яка випередила Європу своїм державницьким мисленням. Тепер сама топоніміка Прилук оповідає про наш вибір. Вибір – бути сильними.
