Ніжинська викладачка Тетяна Раструба – про дитяче хорове мистецтво
Сьогоднішня
гостя рубрики #Обличчя_громади_Ніжина – талановита викладачка, учні якої
зачаровують своїм співом. Про хорове мистецтво, особливості навчання дітей і шлях
у професії нам розповіла Тетяна Раструба – керівниця хорів «Спалах» і «Сяйво»
Ніжинської музичної школи, доцентка кафедри вокально-хорової майстерності
Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.
Яким був Ваш
шлях у музиці?
Для мене, тоді
третьокласниці Борзнянської школи, він розпочався з відвідин нашого класу викладачами
музичної школи. Вони розповідали про свій заклад, перевіряли наш музичний слух,
ми простукували ритм… Мені це все настільки сподобалося, що я потайки від
батьків записалася до музичної школи і почала відвідувати заняття. Батьки дізналися
про моє навчання лише через місяць, коли я принесла їм квитанцію про оплату. Родина
у мене була взагалі не музикальна, інструмента, звісно, вдома не було. Я пів
року вчилася грати на маминій нозі, уявляючи перед собою клавіатуру фортепіано
і натискаючи її пальчиками. І лише після мого першого виступу на сцені викладачі,
дізнавшись від батьків про таку ситуацію, прямо-таки наполегливо рекомендували їм
купити мені інструмент.
Уже класу із 7-го
на питання «Ким ти хочеш стати?» відповідала: «Учителькою музики». Я тоді ще не
знала, у якому форматі це буде, але чітко знала, чим хочу займатися у житті.
Далі були 4 роки навчання на диригентсько-хоровому відділі Чернігівського
музичного училища імені Левка Ревуцького, де я співала спочатку в жіночому хорі
Миколи Митрофановича Борща, а згодом – у мішаному хорі під орудою Людомира
Боднарука.
Наступний етап –
навчання у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя на музично-педагогічному
факультеті. Я грала в оркестрі, співала під керівництвом Людмили Костенко і
Людмили Шумської у хорі «Світич» – одному з кращих студентських хорів України. Отримавши
диплом, залишилася працювати в університеті, довгий час (20 років) була хормейстеркою
хору «Світич», на сьогодні викладаю на кафедрі вокально-хорової майстерності. Але
отриманих знань мені було замало, і я вступила до Академії керівних кадрів культури
і мистецтв у Києві. Цей тривалий багатоетапний шлях навчання дав мені можливість
вивчати методику визначних майстрів хорового диригування.
Далі були
аспірантура і захист у 2019 році кандидатської дисертації з теми особистісно
орієнтованого навчання. Це наукове дослідження сприяло переоцінці ставлення до
учнів і розумінню того, що потрібно змінювати методику їх навчання. Індивідуальний
підхід і пошук стали основними у моїй методиці навчання хорового співу.
А завдяки роботі
у трьох навчальних закладах Ніжина – університеті, коледжі культури і мистецтв,
музичній школі – я здобула унікальний
досвід викладання хорових дисциплін моїм учням віком від 8 років і старшим за
60.
Чи маєте якесь
захоплення?
Я маю хобі з
дитинства – колекціоную нотні збірки. І перше, що я роблю після приїзду до
інших міст, – іду до книгарні у пошуку потрібних мені видань. Вже маю велику
бібліотеку, яка допомагає у роботі, хоча, звісно, більшість творів треба адаптувати під свій колектив і
аранжувати.
Диригент – це …
Володар звуку. Одного
разу я працювала над злагодженістю партії басів у маленькому приміщенні університету.
Звук – явище фізичне. І в якийсь момент я відчула, що тримаю його у руках. Це
відчули і студенти. Такий стан не можна передати словами, і це вершина
майстерності, якщо тобі вдається цього досягти.
Ви більше хормейстерка,
музикантка чи науковиця?
Домінує, звісно,
хорове мистецтво. Але відколи я занурилася у науку і почала писати наукові праці (а у моєму доробку їх
більше 50), то вже не можу просто дивитися на світ, не аналізуючи його. У мене
вже навіть змінився спосіб мислення, і на сьогодні наукова робота для мене вже
стала життєвою потребою.
Із 2003 року
працюю у Ніжинському виші як викладачка і хормейстерка хору «Світич». І мої
знання у цій сфері формувалися саме на практичному досвіді моїх колежанок-викладачок
Людмили Шумської і Людмили Костенко. Мені пощастило навчатися у них не лише мистецтва
диригування – я вивчила всі аспекти роботи з хором: менеджерство, планування,
навчання. Цього матеріалу у підручниках просто немає…. А загалом у хормейстера
мають бути знання з музичної літератури, музичного стилю, гармонії, сольфеджіо,
вокалу, психології, педагогіки, менеджменту та багато іншого.
Зараз я ще й
керівниця двох хорів Ніжинської музичної школи:
«Спалах», який очолила в 2023 році, і «Сяйво», яким до цього тривалий
час керував Сергій Олександрович Голуб, заслужений працівник культури. І я відповідаю
за всі етапи їх роботи: від інтерпретації творів до організації дійства, яке
відбувається на сцені. Кожен звук, рух і погляд вихованців під час виступу –
кропітка і важка робота хормейстера. Я пропускаю крізь себе кожну дитину, яка
приходить до мене на заняття, аналізую її потреби, психологічний стан. На
щастя, мені вдається швидко знаходити спільну мову з дітками, і моє завдання на перших заняттях – закохати їх
у себе як педагога. Переконана, що особистість викладача має величезне значення
у процесі формування юних музикантів.
А який Ваш
найбільший страх у цій роботі?
Найбільший мій «страх»
з’являється після закінчення занять, коли всі дітки біжать до мене, щоб обійняти. Тож я в цей
момент маю за щось міцно схопитися, аби не впасти під цим натиском. І це
радість та насолода від роботи.
Які моменти у
Вашій роботі приносять радість?
Я вважаю, що
кожна дитина креативна й особлива, треба лише це в ній побачити та розвивати. Для
мене найбільша перемога і радість у роботі з дітьми – це коли дитинка, яка
прийшла до мене, погано інтонує, а до кінця року вже співає.
А ще прагну повернути
дітям посмішку. Організовую заняття так, щоб вони перенеслися в іншу реальність,
цікаву й позитивну, забули про стрес війни і занурилися у мистецтво. Вони ще не
витримують 45 хвилин співу – і я організовую заняття так, щоб чергувалися різні
види діяльності. Дуже важливо виводити наших діток із тривалого хронічного
стресу. На хорі ми застосовуємо різні методи, один з них – метод BAPNE (простукування
мелодії на тілі), який допомагає розслабитися.
Чим корисні для
дітей заняття з хору?
Дитина, яка
співає у хорі, одночасно дивиться партитуру, читає ноти і слова, відтворює
звук, слухає й аналізує. Завдяки такій активності у музикантів відбувається
постійне народження нових нейронів – і це постійна робота мозку, а також
своєрідна арт-терапія. Значна робота ведеться і у напрямі логопедії. Також діти
навчаються толерантності і комунікації, чути одне одного і поступатися.
Методика
вивчення у кожної дитини індивідуальна. Хтось може з нот відразу прочитати,
хтось запам’ятовує мелодію після мого співу, а комусь треба окремо займатися і
щоб мама перевірила. Для всіх дітей я пишу аудіозапис кожної партії окремо і
відправляю у нашу групку в телеграм, щоб вони користувалися цими матеріалами у
будь-який час.
На заняттях
обов’язкова дисципліна. На них приходить 40 дітей – і їх енергію треба стримати
і спрямувати у правильне русло. А ще за 45 хвилин заняття треба доступно подати
інформацію, навчити, пояснити… У мене
немає гірших і кращих, улюбленців, і я їм це завжди кажу: «Якщо ви потрапили до
мене – ви найкращі». Я сама мама і завжди на своїх дітках перевіряю всі
методики.
Яким був Ваш
дебют у ролі диригента?
Вперше дитячий
хор «Спалах» виступив на концерті до Дня козацтва у 2023 році. І мене здивувало
те, що я зовсім не хвилювалася. Взагалі не було нервування, серцебиття,
внутрішнього тремтіння. Я бачу очі своїх дітей – вони бачать мої очі. І ми
разом робимо диво. Звукове диво. Це була творча насолода.
Чи потрібно у
хорі певною мірою відмовитися від власного «я», від свого яскравого голосу
заради досягнення хорової гармонії?
Хор – це не
сольне виконавство. Професійність хору визначається тим, наскільки злагоджено
він звучить. Ніхто не повинен виділятися, всі мають співати як один. Це
адаптація і темброва злагодженість,
підлаштування голосу і максимальне напруження обох вух задля контролю свого
звучання.
Які поради може
дати батькам, котрі хочуть розвивати вокальні дані своїх дітей?
Треба пам’ятати,
що кожен вид діяльності – це насамперед професійність. Тож батьки мають зважати
на освіту викладача, до якого приводять дітей на навчання. Голосові зв’язки –
це м’язи. У вокалі, як і у спорті, викладач може і завдати великої шкоди
здоров’ю своїм вихованцям, і зробити їх переможцями. Тож мені потрібно знати
анатомію людини. Щоб не зробити гірше. Щоб пояснити діткам, як побудований їх
організм і що з ним відбувається під час співу. Я не просто співаю – я пояснюю,
де утворюється звук, як правильно керувати цим процесом. Для цього потрібні
відповідні освіта і знання, яких не отримаєш за кілька років. Якщо порахувати,
скільки років я навчаюся, то це вже більше 30.
Пошук репертуару
для хору: які особливості?
Правильно
підібраний репертуар – це вже 90% успіху. Підібрати репертуар хору на навчальний
рік – це місяців два пошуку і роботи, в основному влітку. Я не просто проспівую
і граю кожен твір – я ще маю спрогнозувати реакцію глядачів і ставлення до неї
дітей. Також маю календарний план заходів музичної школи і визначаю, до якого
свята підходить кожна наша пісня.
Для виконання
творів, партитура яких є у загальному доступі, дозвіл не потрібен. Але для
виконання сучасних творів треба отримати дозвіл композитора та аранжувальника. В
Україні діє закон про авторське право, і порушувати його не можна. Я щаслива з
того, що нарешті композитори можуть заробляти на своєму таланті. Кожен
написаний ними твір – це інтелектуальна власність. Ми оплачуємо роботу
спеціалістів, які надають нам послуги, і композитор – один з них, а його твори
– результат тривалої роботи. Багато хто звик отримувати ці твори безкоштовно і
досі цього чекає. Але чому так має бути? Композитор – теж людина, яка працює і
потребує коштів на життя. Я поважаю моїх колег у музиці – композиторів, з багатьма
з них спілкуюся і всі сучасні твори я купую. Зараз ми вивчаємо твір сучасного популярного
композитора Карла Дженкінса, збірку якого мені привезли на замовлення з
Австрії.
Я намагаюся розширювати
обрії нашого репертуару, але разом з тим він має бути зрозумілим
виконавцям-дітям. Також у роботі не обійтися без цікавого аранжування, і в
цьому мені дуже допомагає концертмейстер Олексій Павленко.
Для чого
співають Ваші учні?
Кожен твір – це
емоція. Наше завдання – подарувати її глядачам і самим виконавцям. І я як
керівник теж щоразу її проживаю, працюючи зі студентами університету, коледжу
мистецтв і учнями музичної школи. Емоція,
атмосфера – це найважливіше. І якщо глядач під час нашого виступу не залишився
байдужим – це вже наше досягнення.
Що Ви хотіли б
сказати нашим читачам наостанок?
На жаль, побутує
така думка про хор: вивчив слова, прийшов і заспівав. Батьки можуть привести своїх
дітей на виступи хору після тривалої їх відсутності на репетиціях з аргументом:
«Вони вивчили слова». Але ж важливе не лише знання тексту пісні, крім цього, є ансамбль,
спілкування, вміння поводитися на сцені і уміння читати руку диригента.
Диригент спілкується
з хором лише жестами. І у кожному з них закладено стільки інформації! На
заняттях діти вчать цю мову і зчитують кожен мій рух. Тому оця колективна думка «Що там у
хорі робити? Вивчив слова і співаєш» хибна. І ми потихеньку працюємо над
усвідомленням цієї думки серед батьків.
Запрошуємо всіх
і завжди відвідувати концерти учнів музичної школи – дуже емоційні, з грамотно побудованим сценарієм
і гарно підібраними номерами. Вони не залишають байдужими тих, хто їх чує і
бачить.
