За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Олеся Кшецька розповіла про створення збірника “Янголи Маріуполя. Хмельниччина”, січень 2026 року, Хмельницький. Суспільне Хмельницький
Як плануєте шукати матеріали про загиблих захисників з Хмельниччини?
Робота над книгою розпочалася з невеликого інформаційного повідомлення. У ньому я залишила посилання на Google-форму та мій Telegram-канал. Родини загиблих захисників можуть долучитися до проєкту кількома способами: заповнити Google-форму (від ред. посилання можна знайти на фейсбук-сторінці Хмельницької міської ради) або написати мені безпосередньо в Telegram. Будь ласка, пишіть, надсилайте фото. Ініціативу частково підтримує міська рада, також є надія на обласну раду, яка зможе надати більше інформації про наших військових. Також дуже важливою є участь медіа, адже саме через публікації люди дізнаються про проєкт, почують про нього і будуть звертатися.
Орієнтовно знаєте, скільки історій може увійти до книги "Янголи Маріуполя. Хмельниччина"?
Щодо кількості історій, ми хочемо включити до книги всі зібрані матеріали. Наразі є шість історій, зокрема й історія мого сина. Ми збираємо, наприклад, історії не тільки уродженців Хмельниччини, а й тих хлопців, які загинули, а їхні родини, рятуючись від бойових дій, знайшли прихисток в нашій громаді, в нашій області. Вони вже теж хмельничани: дехто похований саме тут, а їхні рідні живуть у нашому регіоні. Історії цих захисників також обов’язково будуть представлені в книзі.
Олеся Кшецька поруч із банером присвяченим сину, травень 2025 року, Хмельницький. Facebook/Olesia Kshetskaya
Один із розділів книги буде присвячений вашому сину Валентину на псевдо "Парагвай". Давайте більше поговоримо саме про нього. Він народився у день створення УПА, 14 жовтня, і це, наче, визначило його долю.
Так, це як знак. Власне, він і сам вірив в ці числа. Він казав, що це все не просто так, це не збіг. Колись 14 жовтня, коли цей день поєднував одразу кілька символічних дат — свято Покрови та День захисника України, він тоді був у націоналістичному русі, в Національному корпусі, якось прийшов додому і каже: "Сьогодні хлопці мені сказали: "Ну, тебе мамка і народила". Він народився на межі тисячоліть: 14 жовтня 2000 року. Став дорослим дуже рано — в 13 років. Коли у 2014 році розпочалася війна, в ньому прокинулося сильне національне відчуття. Ще зовсім юним він вступив до добровольчого корпусу "Правий сектор" і почав їздити на вишколи. У той час ми з його батьком були в процесі розлучення, тож навіть писали письмовий дозвіл, що дитина неповнолітня, щоб він міг відвідувати заняття та виїзні вишколи. Після "Правого сектору" він долучився до громадської організації "Сокіл". Згодом вступив до партії "Національний корпус". Окрім цього, він був фанатом хмельницького футбольного клубу "Поділля", належав до ультрасОрганізовані групи найактивніших футбольних (або інших спортивних) вболівальників, які створюють атмосферу на трибунах завдяки пісням, банерам, перфомансам та активній підтримці команди на всіх матчах, часто маючи власну атрибутику.. Як матері, мені було непросто прийняти те, що дитина шукає себе в таких небезпечних формах активності. Але я його підтримувала. Я була для нього радше другом, ніж мамою. Він міг розповісти мені багато чого, хоча, як потім з’ясувалося — далеко не все. Вперше він поїхав на Схід, коли йому було 17 років. Час від часу він їздив на вишколи, але що на Схід поїхав ми не знали. Вже другий раз, коли він поїхав на Схід, йому було 18. І це я побачила вже в Instagram зі сторис. На фото — "тур в Єгипет". Насправді це були Авдіївка і Мар’їнка. Я тоді не знаходила собі місця. Він був добровольцем, без грошового забезпечення, з особистими речами. На той момент він навчався на першому курсі інституту. Втік з пар, з дому і поїхав. Повернувся і сказав: "Вчитися не буду. Йду в "Азов". Я вмовила його не кидати навчання — перевестися на заочне. Він мене послухав. Але в "Азов" все-таки пішов.
Звідки таке псевдо "Парагвай"?
Взагалі-то його по всіх націоналістичних рухах у Хмельницькому знають як "Бон". Оце його справжнє псевдо. Коли він прийшов в "Азов", потрібно було мати своє псевдо. На той час в нього просто так називався Instagram: "Ломай Парагвай". І він собі взяв вже псевдо "Парагвай".
Валентин Федорович був бійцем полку “Азов”, березень 2025 року. Facebook/Olesia Kshetskaya
24 лютого 2022 року. Яким був цей день?
06:00. Мене розбудило СМС-повідомлення. Я відкрила Telegram, прочитала: "Мамо, я тебе люблю". В мене заніміли руки, ноги, телефон випав з рук. Я почала плакати, і не змогла стати з ліжка. Коли був зв'язок, він намагався часто дзвонити. Не щодня. Останній дзвінок був його нареченій 21 березня. Він просив передати, щоб я не хвилювалася, в нього не буде зв'язку, бо вони міняють позицію. Потім нам ще 22, 23 і 24 говорили, що з ним все добре. Хоча загинув він 22 березня на спостережному пункті, куди влучила авіабомба, о 05:40. Ми не вірили. Інформації було дуже мало. Казали різне: його роздавило, тільки ноги залишилися. Я просила хлопців, щоб сфотографували мені хоча б руку — через татуювання я б його впізнала. Але підтвердження не було. Потім у ворожих каналах, де виставляли загиблих і полонених, з’явилося фото поганої якості. Усі однокласники сказали, що це Валентин. Я все одно не вірила. Я шукала його до останнього. Чотири експертизи ДНК. Він завжди вірив в ці знаки, в числа і додому "на щиті" його привезли в Міжнародний день синів.
Коли орієнтовно книга "Янголи Маріуполя. Хмельниччина" побачить світ?
Це все буде залежити від швидкості збирання інформації і, звичайно, від фінансування. Чітких дедлайнів Граничний термін (дата або час), до якого потрібно завершити певне завдання чи проєкт.у нас немає, і це добре, бо коли ти обмежений в часі, ти починаєш поспішати. Ми хочемо, щоб книга була якісна, щоб це залишилося на покоління. Тираж також залежатиме від коштів. Ми шукаємо меценатів. До прикладу, у Вінниці перше видання вийшло за рахунок родин. Згодом долучилися меценати, і з’явилася англомовна версія. Книга вже поїхала до Європи, Канади, США. Наша мрія — серія таких книг у кожній області України. Інформація про героїв буде доступна на сайті. Він уже створений, але ще доопрацьовується. Окрім книги, дуже хочеться створити мурал на честь захисників Маріуполя. Ми вже говорили про це з міською владою. Є розуміння, але потрібне фінансування. Я вірю: якщо є бажання — це обов’язково вдасться.
Авторка: Інна Ніколаєва
