20 квітня 2025 р. 63 0
Сонячної, здавалося б безтурботної весняної днини Прилуцька громада схиляє голови в пошані. Прилуки знову втратили своїх захисників. 19 квітня місто огорнула скорботна тиша і невимовний біль. Надто рано, надто гірко. Двом захисникам цього дня відкрились небесні ворота. Олександр Романюк і Дмитро Юденич ступили в останню путь з рідної землі у тишу вічності.
Їхній шлях завершився під блакитним, чистим небом, тим самим, за яке вони так віддано боролись. Безцінний подвиг воїнів, їх мужність та безстрашність вічно палатимуть у серцях громади.
Народжений у Прилуках, Олександр Романюк зростав серед знайомих дворів, де кожна стежка знала його кроки. Школа №9 пам’ятає усмішку, перші перемоги Олександра.
Тоді ніхто навіть не міг уявити, яким мужнім та безстрашним воїном стане Олександр Романюк. В останню дорогу захисника проводжали і його колишні однокласники.
Після закінчення середньої школи Олександр обрав свій шлях у дігтярському училищі. А потім повернувся до рідного району, де працював на підприємстві. Але душа його прагнула більше, прагнула захищати.
Строкова служба в армії стала першим кроком, що привів його до великої мети. У 2020 році Олександр став на військову присягу. Взявши друг зброю і поклавши все своє серце у це важливе рішення.
Він пішов на фронт, щоб захищати те, що любив найбільше – свою землю, свою родину, свою країну. Серце Олександра замовкло 15 квітня 2024 року на Донеччині. Йому було всього 29 років, але в цей вік чоловік встиг стати героєм, справжнім захисником, прикладом відваги та вірності.
Мати Лариса Михайлівна болісно оплакує домовину сина. Брати Євгеній та Максим тепер залишились без надійного плеча.
Старший за Олександра на 10 років захисник Дмитро Юденич. Інше покоління, інша доля, але одна мета – захистити рідну землю. Життєва дорога Дмитра розпочалась на Прилуччині, а перші кроки до дорослого життя він зробив у стінах школи №13.
Швидкоплинні роки юності Дмитро провів у прилуцькому професійному училищі. Здобував фах слюсаря-водія. Згодом чоловік став випускником Сумського університету. Власний труд присвятив підприємствам міста та району.
Коли рідний край Дмитра опинився під ворожими обстрілами, чоловік не залишився осторонь. Він став на варту нашої держави. Став, не вагаючись, без жодних сумнівів, бо знав — боронить спокій своїх рідних.
Виконуючи чергове бойове завдання, 13 квітня 2024 року він втратив життя. В бою з ворогом нескорений Дмитро Юденич залишив найцінніше. З гіркими слізьми у вічність його проводжала мати Антоніна, сестра Анна та дружина Надія.
Три жінки, котрі любили свого захисника найбільше. Скорботна мить огорнула і друзів Дмитра.
Дмитро Юденич, Олександр Романюк – герої Прилуцької громади. Їхній подвиг житиме вічно. Бо це наш біль, наша гордість і наша безмірна вдячність.
