Суперечка про замісну терапію в Україні йде вже понад п’ятнадцять років і досі зводиться до двох таборів. Одні кажуть, що метадонова програма врятувала тисячі життів. Інші кажуть, що держава посадила людей на державний наркотик. Обидві сторони наводять реальні факти, і саме тому розмова не рухається.
Що кажуть прихильники, і в чому вони мають рацію
Аргумент перший: смертність. Людина на програмі не колеться невідомою сумішшю з закладки й не гине від передозування. Це правда, і це рахується життями.
Аргумент другий: інфекції. Немає спільних шприців, немає стрибка ВІЛ і гепатиту С. Теж правда.
Аргумент третій: соціалізація. Людина не краде, не сідає, зберігає роботу й сім’ю. Часто правда.
Це не дрібниці, і заперечувати їх безглуздо. Замісна терапія створювалась як програма зниження шкоди, і в цій ролі вона працює.
Де починається підміна понять
Проблема в іншому. У побуті й у частині офіційних текстів метадонова терапія почала називатися лікуванням. А лікування має вимірюваний результат: людина живе без речовини, приймає рішення, відновлює стосунки, працює й не залежить від щоденного прийому.
За цим критерієм програма результату не дає, бо не ставить його собі за мету. Опіоїдна залежність залишається, змінюється лише постачальник, доза й рівень ризику. Людина щодня отримує опіоїд. Її мозок продовжує працювати в тому самому режимі, де емоційний стан регулюється ззовні.
Що ми бачимо на практиці
За вісімнадцять років роботи через наш центр пройшли сотні людей з програми. Картина повторювана.
Людина приходить не тому, що їй погано фізично. Фізично на стабільній дозі якраз непогано. Приходить тоді, коли розуміє, що життя зупинилося: роки йдуть, нічого не відбувається, кожен день починається з дороги на пункт видачі, а плани далі ніж на тиждень не будуються.
Друге спостереження неприємніше. Зійти з метадону складніше, ніж з героїну. Синдром відміни розтягується на два-три тижні замість трьох-п’яти днів, а залишкові явища тягнуться місяцями. Це фізіологія: метадон має довгий період напіввиведення й накопичується. Тому залежність від метадону потребує окремої, довшої схеми виходу.
Чому ми не закликаємо закривати програму
Це важливо сказати прямо, бо позицію центру регулярно перекручують. Ми не пропонуємо зачинити пункти видачі й не радимо нікому кидати метадон самостійно. Різка відмова без лікаря це прямий шлях у зрив, а іноді в реанімацію.
Ми говоримо про інше: програма має бути входом, а не пожиттєвим статусом. Людину поставили на метадон, стабілізували, прибрали кримінал і ризик передозування. Далі має бути питання: а що робимо, щоб вона вийшла? Сьогодні це питання здебільшого не ставиться, і людина залишається в програмі десятиліттями.
Як виглядає вихід, якщо його планувати
Спочатку поступове зниження дози разом з лікарем програми. Потім медична детоксикація в ліцензованому стаціонарі, це довше, ніж після вуличних опіоїдів. Наш центр не є медичним закладом, тому цей етап проходить у клініці-партнері.
Далі найдовша частина: реабілітація наркозалежних у середовищі, де немає доступу до речовин, з психотерапією, режимом, поверненням побутових і робочих навичок і окремою роботою з родиною. Від шести місяців. Без цієї частини детокс перетворюється на паузу перед поверненням.
Три міфи, які заважають розмові
Міф перший: метадон це така сама наркоманія, тільки легальна. Неточно. Людина на стабільній дозі не переживає ейфорії й не шукає дозу, вона підтримує рівень. Це принципово інший стан, ніж вуличне вживання, і саме тому програма знижує смертність. Помилка починається тоді, коли з цього роблять висновок «отже, він вилікувався».
Міф другий: якщо людина працює й утримує родину, проблеми немає. Соціальна функція справді зберігається, і це велика перевага програми. Але залежність вимірюється не тільки соціальним станом. Питання просте: що станеться, якщо завтра пункт видачі зачинять на три дні.
Міф третій: злізти неможливо взагалі. Можливо, але не самотужки й не швидко. Люди виходять, і виходять регулярно. Просто шлях довший, ніж усі очікують, і без другої частини, тієї, що після детоксу, він не працює.
Що каже практика
Найчастіший портрет людини, яка приходить із програми: чоловік від тридцяти до сорока п’яти, у ЗПТ від трьох до дванадцяти років, кілька невдалих спроб зійти самостійно, у родині втома й глухе роздратування. Фізичних скарг мало, головна скарга звучить як «нічого не відбувається».
Друге спостереження стосується часу. Ті, хто проходить тільки детокс і повертається додому, у більшості випадків повертаються й до дози, часто протягом місяця. Ті, хто після детоксу залишається в програмі на пів року й довше, мають принципово інший результат. Це не гарантія, гарантій у цій сфері не дає ніхто чесний, але різниця між двома групами видно неозброєним оком.
Що з цим робити тим, хто читає
Якщо ваш близький у програмі й вас влаштовує теперішній стан, це нормально, і ніхто не має права нав’язувати вам інше рішення. Якщо не влаштовує, починати треба не з ультиматуму, а з розмови з лікарем програми про план зниження дози й з чесного розрахунку часу й грошей на подальшу реабілітацію.
Консультація для родин безкоштовна, телефон центру «Джерело» +38 (099) 258-74-84
