Район Личаківської – Пасічної
На титульній світлині до цього тексту, яка датується 1894 роком, прокладання колії електричного трамвая вулицею Личаківською. Будинок в центрі – колишній монастир Боніфратрів XVII століття, нині Військово-медичний клінічний центр Західного регіону. Будинок ліворуч і будинок праворуч із зеленою зоною за парканом – нині не існують, на їхньому місці – пізніші забудови в стилі історизму і конструктивізму.
Ріг вулиці Личаківської з вулицею Сковороди і ріг з вулицею Козланюка до Другої світової війни був забудований. Сучасна вулиця Сагайдачного ішла наскрізно від перетину вулиці Круп’ярської з вулицею Воробкевича і виходила на вулицю Збаразьку.
Вигляд з Личаківського парку
Світлину, яка дає нам вигляд з Личаківського парку, закладеного 1894 року за проєктом відомого ландшафтного архітектора Арнольда Рьорінґа, зроблено, найвірогідніше, на початку XX століття. Будинок на передньому плані ліворуч – вілла 1890-х років, яка нині має адресу Цетнерівка, 26. За будинком у центрі світлини – зведений 1897 року за проєктом видатного українського архітектора Івана Левинського стадіон гімнастичного товариства «Сокіл» з великим критим манежем; ці приміщення перебудували у 1950-х роках і ґрунтовано реконструювали як тренувальну базу до Єврочемпіонату-2012 з футболу.
Трохи далі на світлині ліворуч видно край Личаківського цвинтаря і майже незабудовану нинішню вулицю Мечникова. Праворуч угорі – піщані кар’єри горішнього Личакова, від яких походить назва вулиці Піскової. Ці кар’єри використовували ще у 1960-х роках для потреб скульптурно-керамічної фабрики на вулиці Мучній. Одноповерхові будиночки горішнього Личакова, яких так багато на цій світлині, до наших часів не збереглися.
Залізнична станція Личаків і лінія трамвая до неї
А на цій світлині – горішня частина вулиці Личаківської на початку XX століття. Праворуч угорі – залізнична станція Львів-Личаків, збудована 1906 року. 1914 року до Личаківського вокзалу підвели трамвайну гілку. Сюди прямував маршрут «Н», другою кінцевою зупинкою якого був сучасний проспект Свободи біля Віденської кав’ярні; трамвай рушав за пів години до відправлення кожного потяга. Від 1925 року до станції Львів – Личаків став ходити трамвай № 8, другою кінцевою зупинкою якого була Богданівка на Городоцькій. Бомбардування під час Другої світової війни знищили цю трамвайну гілку, а від 1970-х років станція Львів-Личаків перестала функціонувати. На світлині за трамвайним вагоном унизу бачимо будинки вулиці Долішньої, а ще трохи далі донизу – будівлю сучасної середньої школи № 63. Загалом щільно забудований нині район на світлині виглядає майже пусткою.
Станція Личаків у Львові і трамвайна колія (фото 1910 року з Austro-Hungarian Bahnhöfe)
Адресу Пасічна, 8 нині має монастир Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, де за часів СРСР був музей Пагорбу Слави. Його історія починається з 1914 року, коли під час Першої світової війни за Личаківською рогаткою, яка мала адресу Личаківська, 148, окупаційна російська влада вибрала місце для захоронення понад п’ятьох тисяч своїх солдатів, які загинули у бойових діях, і невдовзі тут на гранітному постаменті спорудили чотириметровий хрест із білого каменю, який ми бачимо на світлині, власне ліворуч від нього видно будинок на Пасічній, 8. Будинки вулиці Пасічної на задньому плані, за невеликим винятком, до нашого часу не збереглися.
Личаківська рогатка 1912 р. Фото Józef Jaworski, Instytut Sztuki PAN
За польської міжвоєнної влади у 1920-х роках захоронення російських вояків перенесли на Личаківський цвинтар, а 1952 року на місці колишнього цвинтаря упорядкували меморіал радянським солдатам, загиблим під час Другої світової війни, тоді й виникла назва Пагорб чи Холм Слави. Ще у недавні часи української Незалежності це було місце шабашів найагресивніших промосковських політичних сил та їхніх посіпаків. 2025 року Пагорб Слави було знесено, а понад триста поховань перенесено на Голосківський цвинтар. Нині тут місце поховання захисників України, загиблих у російсько-українській війні.
Пагорб Слави, 1914 рік
У районі вулиці Таджицької до Другої світової війни був розташований стадіон єврейської футбольної команди «Гасмонея», чи не найбільший за кількістю місць у тодішньому Львові.
На місці торгівельних павільйонів між будинками № 92 і № 96 вулиці Пасічної біля підземного переходу до середини 1970-х років стояв двоповерховий будинок у стилі історизму з гарною вежечкою, де тоді розміщувалося туристичне бюро, за австрійських і польських часів тут найімовірніше була школа Святого Миколая. Між будинками вулиці Пасічної № 73 і № 75 до початку 1960-х років стояла каплиця, знищена радянською владою.
Район Пекарської – Левицького
До Другої світової війни з вулиці Франка до площі Петрушевича не було проїзду – на цьому місці стояв житловий будинок. Також не було проїзду з боку вулиці Зеленої на площу Петрушевича між будівлями Інституту мікробіології (№12) і сучасного нічного клубу «Метро» (№ 14). До Другої світової війни на площі Петрушевича стояли три військові будівлі у казенному австрійському стилі, а за часів СРСР – зведений 1972 року пам’ятник комуністичному письменникові Ярославу Галану, який демонтували в часи Незалежності 1992 року.
До повоєнних часів на місці теперішньої частини вулиці Тершаковців від перетину з вулицею Туган-Барановського до перетину з вулицею Пекарською була територія саду і ставу монастиря Сакраменток. Тодішній став за площею удвічі перевищував теперішній і сягав на захід аж за подвір’я нинішнього гуртожитку на вулиці Тершаковців № 2а. Територія монастирського саду на захід сягала за Педагогічний фаховий коледж і вулицю Туган-Барановського. Від початку 1960-х років через сад монастиря Сакраменток проклали вулицю Марченка (нині Тершаковців) і збудували головний корпус зооветеринарного інституту.
На місці збудованого на початку 1980-х років райкому компартії Червоноармійського району на вулиці Левицького, 67 (нині Личаківська районна адміністрація) у 50-70-х роках минулого століття був будинок, в якому містився гуртожиток №3 зооветеринарного інституту і ательє індпошиву одягу, цю ж адресу мав спортмайданчик зооветеринарного інституту, а до Другої світової війни тут стояли житлові будинки.
За польських часів від перехрестя вулиць Пекарської і Шімзерів до вулиці Юрія Руфа через теперішній ботанічний сад і між корпусами клінік медуніверситету проходила неіснуюча нині вулиця Кадиєґо. У 1960-і роки на цьому місці збудували гуртожитки медуніверситету.
Західна сторона вулиці Мечникова від перетину з вулицею Шімзерів до вулиці Юрія Руфа до Другої світової війни була суцільною пусткою, лише на розі Шімзерів і Мечникова стояв житловий будинок, який досі не зберігся. Ця сторона була забудована у 50-60-і роки минулого століття.
На території Марсового поля (нині Поле почесних поховань українських героїв) за Личаківським цвинтарем до Другої світової війни стояли дві будівлі.
До Другої світової війни нинішня вулиця Студентська була невеличким глухим кутом від вулиці Зеленої, у повоєнні часи вона була продовжена до вулиці Левицького. На самому перетині з вулицею Левицького до Другої світової війни стояв житловий будинок.
