Фото: EPA/UPG
Ми вже писали про розгін Євромайдану 30 листопада 2013 року та події на Банковій 1 грудня 2013 року. З того часу протест у центрі Києва тривав безперервно. Простір на майдані Незалежності, прилеглих частинах вулиць Хрещатик та Інститутської нагадував невеличке містечко: з наметами, кухнями, медпунктами тощо. На той час протестувальники встигли зайняти Будинок профспілок, будівлю Київської міської держадміністрації та Жовтневий палац. Вулиці, що ведуть до Майдану, перегородили барикадами з дощок, будівельних піддонів й інших підручних засобів.
У неділю, 8 грудня, на Майдані пройшло народне віче, відоме як Марш мільйонів. Увечері того дня на бульварі Шевченка повалили пам’ятник Леніну. Міліція не втручалася. У вівторок, 10 грудня, Кетрін Ештон, представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки, після розмови з Януковичем відвідала Майдан і поспілкувалася з людьми. А Янукович під час круглого столу з трьома попередніми президентами Кравчуком, Кучмою та Ющенком обговорив Євромайдан. Говорячи про масові протести, він сказав, зокрема, що необхідно демократичним способом вирішити, що з ними робити. «Кияни не тільки на Майдані, а й поза Майданом теж є кияни, тому вони мають вільно пересуватися в центрі Києва», — переказав тоді слова Януковича кореспондент DW.
Фото: Адміністрація президента Президент Віктор Янукович під час зустрічі з Леонідом Кравчуком, Леонідом Кучмою та Віктором Ющенком
А вже за декілька годин біля однієї барикади судові виконавці в оточенні міліції зачитували рішення суду: протестувальники мають негайно очистити від наметів і загороджень центр Києва. Як з’ясувало слідство, судових рішень про звільнення центру Києву існувало аж два. І обидва ухвалили різні суди ще напередодні — 9 грудня.
Близько першої ночі 11 грудня силовики оточили Майдан і почали штурм барикад. Підрозділи МВС пішли на штурм Майдану одразу з трьох напрямків: з боку вулиць Михайлівської, Інститутської та Європейської площі. Протестувальники, що залишилися на Майдані на ніч, стримували натиск силовиків. А на Майдан прибувало все більше людей.
Історія Революції Гідності крізь призму судових справ: розгін Євромайдану 30 листопада 2013 року
Цього разу правоохоронці не використовували спецзасобів так, як під час розгону 30 листопада чи на вул. Банковій 1 грудня. Скоріш намагалися саме витіснити людей з площі. Нагадаємо, що станом на 10 грудня начальника МВС Києва Віктора Коряка вже звільнили після жорстокого розгону протесту 30 листопада і він став підозрюваним у кримінальній справі (яка так і не дійшла до суду).
Фото: Макс Левін
Майдан вистояв. Удень 11 грудня силовики остаточно відійшли з площі та Хрещатика. Під час штурму близько сорока протестувальників отримали тілесні ушкодження. Щонайменше вісьмох затримали і забрали до Шевченківського райвідділу міліції, але згодом відпустили.
«Один беркутівець схопив мене за комір, зірвав каску й шапку, відібрав прапор і кинув його на землю, висмикнув мене зі строю. Я впав. Потім почали бити, але м’якше, ніж 30-го (листопада 2013 року), однозначно… Потім потягли мене в автозак, але якийсь нардеп мене відбив», — розповідав про штурм Роман Ратушний. Він був тоді на барикаді на Інститутській. 8 червня 2022 року Роман загинув у бою під Ізюмом. Воював розвідником у складі 93 ОМБр «Холодний Яр». А розгляд справи про штурм Майдану в ніч з 10 на 11 грудня, в якій Роман був потерпілим, триває досі.
Штучні приводи легалізувати штурм Майдану
Влада часів Майдану намагалася створювати начебто законні підстави розігнати протестувальників. 30 листопада 2013 року таким приводом була «охорона громадського порядку під час встановлення ялинки». Для штурму в ніч з 10 на 11 грудня використали судові рішення. Цікаво, що розслідування штурму Майдану стосувалося не тільки дій правоохоронців, які здійснювали силове витіснення. Є судові справи щодо людей, залучених до ухвалення судового рішення, яке стало підґрунтям для силових дій проти протестувальників.
Двоє різних судів в один день, 9 грудня, ухвалили рішення «звільнити» Майдан. В обох випадках це були ухвали про забезпечення позову. Тобто не кінцеве рішення суду, а тимчасовий захід, який має діяти на час розгляду справи по суті. Але який слід негайно виконати. Різниця в тому, що Печерський райсуд зобов’язував фізичних і юридичних осіб усунути перешкоди в користуванні центральними вулицями Києва. А ОАСК вимагав вчинити певні дії Головне управління МВС, Управління державної служби надзвичайних ситуацій і Київську міську державну адміністрацію. А саме — заборонив цим органам «сприяти блокуванню автомобільних доріг та вулиць».
Фото: Youtube Євген Аблов
Рішення Окружного адміністративного суду ухвалював сумнозвісний суддя Євген Аблов. Більше про нього можна дізнатися з висновку Громадської ради доброчесності. 9 грудня Аблову на розгляд надійшов позов від громадянина Євгенія Гриненка.
Ось що з’ясувало слідство під час розслідування:
Слідство вважає, що позивач Гриненко був підставною особою, а позов придумали й написали в прокуратурі Києва.
На думку слідства, цим процесом керував один з керівників прокуратури Києва — Сергій Тимченко. Начебто саме йому влада доручила забезпечити протидію акціям протесту судовими рішеннями — і він доручив підготувати відповідний позов до ОАСКу.
Далі треба було знайти формального позивача. Саме таким і став Гриненко. Він розповів слідчим, що йому подзвонив знайомий міліціонер і попросив бути позивачем.
Гриненко погодився, приїхав у прокуратуру Києва на вулиці Предславинській і підписав уже готові позов і заяву про забезпечення позову. Далі йому допомагав інший прокурор — Олександр Руденко. На думку слідства, він супроводжував Гриненка до Окружного адмінсуду, організував сплату судового збору та подачу документів у канцелярію, отримував ухвалу про забезпечення позову й фактично контролював його дії.
Гриненка, врешті-решт, суд звільнив від кримінальної відповідальності за пособництво в незаконному перешкоджанні мирним акціям протесту. У 2021 році Голосіївський суд закрив справу, оскільки минули строки давності. В ухвалі йдеться, що Гриненко погодився з обставинами, викладеними в обвинувальному акті.
«Судом встановлено, що обвинувачений розуміє, що клопоче перед судом про звільнення від відповідальності за так званих нереабілітуючих обставин і питання виправдання не поставатиме… З виступу обвинуваченого слідує, що обставини, викладені в обвинувальному акті, стосуються його дій, які він вчиняв у час, який він підтверджує».
Зараз Солом’янський райсуд слухає справу за обвинуваченням Сергія Тимченка, колишнього начальника управління представництва, захисту громадян та держави в суді прокуратури м. Києва, та Олександра Руденка, колишнього прокурора прокуратури м. Києва. Їх обвинувачують у незаконному перешкоджанні організації та проведенню мирних акцій.
Щодо судді Аблова. Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у травні 2017 року виявила порушення в його діях, проте закрила справу, бо минули строки давності для притягнення до відповідальності за такий дисциплінарний проступок.
Фото: Євромайдан SOS суддя Печерського суду Вікторія Горкава
Друге рішення про необхідність звільнити Майдан ухвалила суддя Печерського суду Вікторія Горкава.
9 грудня їй надійшов позов від Київської міської ради проти партій «Батьківщина» й УДАР Віталія Кличка, а також адвокатки Євгенії Закревської, Володимира Чемериса, Михайла Каменєва і Михайла Лебедя. Усі вони ще після першого розгону подавали повідомлення про проведення безстрокового мітингу на Майдані та прилеглих вулицях.
У позові мерія вимагала від них і «будь-яких інших осіб» звільнити тротуари, пішохідні переходи, автодороги від «різних предметів, які на них перебувають та перешкоджають проїзду транспортних засобів і вільному переміщенню пішоходів».
Чиновники клопотали в суді на час розгляду позову заборонити відповідачам і «будь-яким іншим особам» блокувати центральні вулиці. Суддя Горкава задовольнила це прохання і винесла відповідну ухвалу. Її передали для негайного виконання до відділів Державної виконавчої служби Печерського та Шевченківського райуправління юстиції в м. Києві. Та використали як формальний привід силою звільнити Майдан від учасників. Саме цю ухвалу зачитували виконавці перед початком штурму в ніч з 10 на 11 грудня.
Застосування тимчасового заходу зрештою скасував Апеляційний суд міста Києва 11 березня 2014 року. А 9 квітня 2014 року суддя Горкава закрила провадження у справі.
Штурм Майдану в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року
На думку слідства, ланцюжок прийняття рішень про штурм Майдану в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року був майже таким самим, як і під час розгону 30 листопада. Але до суду дійшли лише три справи щодо правоохоронців. В одній є вирок, одну зупинилии через мобілізацію обвинуваченого. Розгляд третьої триває.
Фото: Макс Левін
Слідство вважає ініціатором штурму експрезидента Януковича, який залучив до цього тодішнього міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. А той своєю чергою заступника Ратушняка й керівництво Головного управління МВС України в місті Києві.
10 грудня заступник начальника ГУМВС України у м. Києві – начальник міліції громадської безпеки Петро Федчук затвердив розрахунок сил і засобів міліції. Для охорони громадського порядку в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року виділили 5101 особу з числа «Беркуту», військових частин Внутрішніх військ і працівників міліції з різних регіонів України.
Приблизно о 23-й годині 10 грудня на Хрещатик у Києві прибули підрозділи київського та кримського «Беркуту». На Інститутській були підрозділи беркутівців з Харківської, Миколаївської, Дніпропетровської та Запорізької областей. На вулиці Михайлівській — Вінницької, Сумської та Тернопільської областей.
Саме керівнику кримського підрозділу «Беркут» Сергію Марченку у 2024-му оголосили обвинувальний вирок. Справа стосувалася штурму Майдану в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року та державної зради.
Сергій Марченко як заступник командира полку кримського «Беркуту» безпосередньо керував підрозділом.
Його підлеглі — близько 100 осіб — рухалися по проїжджій частині вулиці Хрещатик на рівні Будинку профспілок України двома групами. Одна — у напрямку КМДА, а інша — до готелю «Козацький». Вони діяли без законних підстав і попередження про намір застосувати фізичну силу та спеціальні засоби.
У результаті незаконних дій кримського «Беркуту» під керівництвом Марченка 20 учасникам акції протесту завдали тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та фізичного болю.
Також затримали вісьмох осіб. Їх помістили до конвойного автомобіля й доставили до Шевченківського райвідділу міліції. Однак через деякий час затриманих звільнили.
Фото: УП Сергій Марченко
Ось як описував на судовому розгляді ті події свідок:
«Підійшовши ближче до Будинку профспілок, побачив співробітників «Беркуту», формений одяг яких суттєво відрізнявся від інших, вони мали нашивки «Беркуту» АР Крим. Представники підрозділу дуже уважно слідкувати за обстановкою, до них час від часу підходили різні люди, вони щось говорили, певно, віддавали накази, бо потім ті швидко поверталися на позиції. У цей час почались активні дії біля входу в Будинок профспілок, співробітники «Беркуту» АР Крим почали активно намагатись зруйнувати намети активістів, залазили на них, щоб розбити. Представники Майдану намагались їх застерегти про небезпеку, бо в наметах було пальне для генераторів, але на це ніхто не зважав. Вони продовжували все громити, при цьому висмикували активістів з шеренги, звалювали їх на землю та наносили тілесні ушкодження. Зауважив, що агресії чи неправомірних дій з боку представників Майдану не спостерігав, навпаки, коли в тисняві молоді хлопці з Нацгвардії втрачали свідомість, їм допомагали саме представники Майдану».
2 жовтня 2024 року вирок Сергієві Марченку набрав чинності. Заступника командира кримського «Беркуту» засудили до 15 років позбавлення волі. Розгляд відбувався у спеціальному судовому провадженні (in absentia), оскільки Марченко переховувався від слідства (і працював у «правоохоронних органах» окупаційної влади Криму).
Вирок Марченкові підтвердив незаконність дій правоохоронців під час штурму Майдану в ніч на 11 грудня. Та дав оцінку державній зраді колишнього правоохоронця, що, всупереч присязі служити народу України, перейшов на бік країни-агресора.
Також суд задовольнив цивільний позов потерпілого під час штурму Майдану до Марченка й Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 тис. грн.
Фото: надано авторкою представник потерпілого Оксана Михалевич
«Суд погодився з правовою позицією сторони потерпілого. І визнав, що за злочини, вчинені правоохоронцями, має відповідати держава в особі МВС. Я сподіваюсь, що це стане початком подібної практики. Та призведе до реальної компенсації шкоди потерпілим. А ще зменшить потік скарг до Європейського суду з прав людини», — прокоментувала вирок представниця потерпілого Оксана Михалевич.
Досі немає вироку у справі командира роти запорізького «Беркуту» Юрія Калмикова та його підлеглого, командира відділення Віктора Цвигуна. Ще у 2016 році прокурори направили до суду обвинувальний акт стосовно беркутівців. Їх обвинувачують у перешкоджанні мирним зібранням і перевищенні службових повноважень під час силового штурму Майдану в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року на вулиці Інститутській у Києві, внаслідок чого 12 громадян отримали тілесні ушкодження.
Зокрема, слідство вважає, що під час цих подій старший прапорщик Віктор Цвигун схопив неповнолітнього протестувальника Романа Ратушного, завдав йому удару рукою в плече, після чого той впав на коліно. За версією прокуратури, потім він ще кілька разів ударив лежачого потерпілого руками та ногами, «після чого до нього приєдналися кілька невстановлених працівників “Беркуту”». Через це Ратушний отримав ушкодження, які експерт оцінив як легкі.
Фото: надано авторокою Роман Ратушний під час подій Майдану в січні 2014 року
Ця справа понад сім років перебувала на стадії підготовчого провадження в судах. Тільки 4 березня 2024 року Подільський суд призначив судовий розгляд, а у квітні оголосили обвинувальний акт.
Історія Революції гідності крізь призму судових справ: побиття на Банковій 1 грудня 2013 року
Третю справу зупинили з листопада 2023 року у зв’язку з призовом обвинуваченого на військову службу. Юрія Спасських, ексзаступника начальника відділу забезпечення масових заходів управління громадської безпеки ГУМВС України в Києві, обвинувачують в організації вбивств і завданні тяжких тілесних ушкоджень протестувальникам 18.02.2014, перевищенні службових повноважень (з наслідками різної важкості в епізодах 11.12.2013, 22.01.2014, 18.02.2014), незаконному перешкоджанні мирним зібранням та інших злочинах.
З тим, що дії правоохоронців у ніч штурму на Майдані 11 грудня 2013 року були незаконні, погодився і Європейський суд з прав людини. Розглядаючи скаргу, зокрема, заявника Романа Ратушного, ЄСПЛ визнав, що під час штурму Майдану в ніч на 11 грудня 2013 року порушили ст. 3 (заборона катування) та ст. 11 (свобода зібрань і об’єднання). Відповідне рішення ЄСПЛ оприлюднив ще 21 січня 2021 року у справі № 15367/14.
Соня Рой
