14 серпня 2025 р. 594 2
Прилуки місто величне, багате на історію і традиції. Тут простягаються близько 200 вулиць, кожна із них має особливий колорит, кожна носійка своєї сакральності.
Із плином часу вулиці змінювали свої назви, віддзеркалювали зміни в історії. Особливо активно нові імена вони отримували у радянський період. Проте вже в незалежній Україні ми почали повертати власну спадщину. Так, з 2001 року у Прилуках перейменовано 70 вулиць. Це частина масштабного процесу дерусифікації та декомунізації. До числа міських артерій, котрі отримали нові назви, входить вулиця Євгена Коновальця, раніше відома Прилучанам як Гвардійська. Це одна з найдовших і найважливіших магістралей східної частини Прилук.
Свій початок вона бере від кільцевої розв’язки, що розташована неподалік автостанції. І завершується вулиця Євгена Коновальця майже за 2,5 кілометри.
Проте не завжди вона носила ім’я видатного українського воїна і національного діяча. На початку ХХ-го століття це була околиця міста та слугувала маршрутом до Лохвиці. Тому її перша назва звучала як Лохвицький шлях. А вже у 1930-х роках вулицю освятили Балицьким шляхом, адже вона вела і до селища Балицьке. Пізніше міську артерію перейменували на вулицю 9 січня. А із 1983 року під впливом радянської топонімічної політики вона стала Гвардійською.
Минуло 40 років. Вулиця набула історичного значення.
У 2023-му їй присвоєно ім’я українського національного героя Євгена Коновальця. Чому саме його ім’я закарбували в історії нашого міста, цікавимося у очільниці Прилуцького краєзнавчого музею Тетяни Зоць.
«Варто згадати слова Євгена Коновальця, який говорив, що у великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору – або бути творцями, або жертвами історії. Ці слова полковник Євген Коновалець промовив на Конгресі українських націоналістів у Відні у 1929 році, коли було створено Організацію українських націоналістів. Власне, він все своє життя, а прожив він 47 років, творив історію, яка комусь не подобалась, когось дратувала і для когось несприйнятна до цього часу».
Він мав надзвичайно наполегливий характер і стратегічне мислення, був відданим національній ідеї. Євген Коновалець – постать, котра відіграла ключову роль у боротьбі за державність України у першій половині ХХ століття.
Тетяна Зоць: «Восени 1917 року у Києві долучився до формування Галицько-Буковинського куреня січових стрільців. У січні уже наступного 1918 року він був обраний командиром реорганізованого Галицько-Буковинського куреня січових стрільців, який ніс почесну варту охорони Служби Української Центральної Ради.
В січні-лютому 1918 року підрозділ січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем брав участь у придушенні більшовицького київського січневого збройного повстання або, як ми знаємо, повстання на «Арсеналі». Далі вже в березні 1918 року січові стрільці під його командуванням спільно із Запорізьким корпусом армії Української народної республіки та гайдамацьким кошем Слобідської України Симона Петлюри звільняли Київ від більшовицьких військ».
У 1918 році після гетьманського перевороту полк січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця було роззброєно та розформовано. Проте сам він не полишив боротьбу. Відійшовши від фронтових подій, Коновалець зосередився на організації нових сил, що згодом стали основою визвольного руху в Україні.
Тетяна Зоць: «Наприкінці серпня 1918 року, як ми знаємо, гетьман Скоропадський дозволяє Коновальцю розпочати формування у Білій Церкві окремого загону січових стрільців.
Після горезвісного маніфесту Павла Скоропадського ми знаємо, що Євген Коновалець і січові стрільці виступають проти гетьманського маніфесту, виступають у протигетьманському повстанні. Очолювані Євгеном Коновальцем січовики розгромили гетьманські війська під Мотовиліхою. Добре ми знаємо цей фрагмент в історії 20-х років ХХ століття.
Сам Коновалець після того, як гетьманат був повалений і до уряду прийшла директорія, він відмовився увійти до складу директорії і отримати навіть підвищення звання. Він мав отримати звання генерала, але він відмовився».
Протягом 1918-19 років Євген Коновалець командував різними військовими підрозділами. Вів бої як проти більшовиків, так і проти денікінців. Воєнні поразки, епідемії та гострий брак ресурсів поставили армію УНР у критичне становище. Великі з’єднання вже не могли діяти ефективно, тож уряд змушений був перейти до партизанської тактики.
Коновалець, розуміючи нові реалії, підтримав цю зміну стратегії та сприяв організації дрібних мобільних загонів.
Тетяна Зоць: «Вже в липні 1921 року Євген Коновалець після розпуску січових стрільців повертається до Львова і очолює начальну команду Української військової організації, яка почала проводити діяльність на західноукраїнських землях. І ця діяльність була підпільна, власне до неї сходили ветерани українських формувань, передусім це були колишні учасники січових стрільців армії УНР та української галицької армії. І ось власне ця українська військова організація продовжувала збройну боротьбу за незалежність і соборність України».
Життя Коновальця було постійною боротьбою не лише на полі бою, а й у дипломатичних зусиллях. Він будував міжнародні зв’язки, намагався налагодити співпрацю з Лігою націй та іншими світовими організаціями, розширював мережу українських осередків у Європі та Америці.
Тетяна Зоць: «Євген Коновалець – це насамперед соборник. Йому вдалося підсилити віру українців у те, що вони мають і можуть мати власну свою державу. Він дав сили вірити у те, що незважаючи на відношення до України польського уряду, австрійського уряду, московитів, ми можемо мати власну соборну державу».
Та така діяльність не могла залишитися непоміченою радянськими спецслужбами. У 1938 році в самому серці Європи, у нідерландському Роттердамі, життя Коновальця обірвала рука вбивці, що діяв за наказом Сталіна. Це був удар по українському визвольному руху, але не його кінець. Адже Коновалець встиг залишити нам віру в те, що волю українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання.
Тетяна Зоць: «Євгена Коновальця убили, але його ідея стала безсмертною. І ось ця ідея і нині додає сили боротися за нашу суверенність».
Синьо-жовтий прапор, що майорить над вільною Україною, це символ жертовності та незламності тих, хто виборював її свободу. Їхні подвиги навіки вписані в нашу історію. А частинку цієї пам’яті береже вулиця Євгена Коновальця у Прилуках.
