За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Іван Гудим, військовослужбовець 12-ї бригади спеціального призначення “Азов”. Вікторія Головатюк
Іван Гудим народився 12 лютого 2001 року на Хмельниччині. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов на захист країни. Служив у 12-тій бригаді бригаді спеціального призначення "Азов". Був командиром мінометного розрахунку. Загинув 6 липня 2025 року у бою біля Катеринівки. Івану було 24 роки.
Про це Суспільне Хмельницький розповіли сестра Валентина та дівчина Вікторія.
Іван Гудим з котиком. Вікторія Головатюк
Дитинство і навчання
Іван Гудим народився в селі Гориця Шепетівського району Хмельницької області. Навчався у місцевому НВК, а згодом у 2019 році закінчив Київське регіональне вище професійне училище будівництва, здобувши професію слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів.
"Він завжди прагнув знань і розвитку, був допитливим і щирим. Йому було цікаво все — від техніки до того, як влаштований світ. Іван мріяв стати кращим у будь-якій справі, за яку брався", — згадує його сестра Валентина.
Іван з перших днів повномасштабного вторгнення пішов захищати країну. Вікторія Головатюк
Про вибір бути військовим та бойовий шлях
Ще до повномасштабного вторгнення Іван вирішив, що його шлях — захищати країну. З перших днів повномасштабної війни добровільно став до лав оборони. Він вступив до лав Нацгвардії, служив у 12-й окремій бригаді спеціального призначення "Азов", де обіймав посаду молодшого сержанта, командира мінометного розрахунку.
"Для нього служба була не роботою, а покликанням. Він завжди казав: "Я мушу бути там, де важко". І жив за своїм гаслом: "Якщо не вистачить сил перемогти, нехай вистачить сил не підкоритись", — додала сестра.
Іван пройшов важкі бої у Серебрянському лісі, брав участь у Нью-Йоркській кампанії на Донеччині.
"Побратими згадують його як людину з "м’якою силою", Він не сварився, не підвищував голосу, не тиснув. Просто допомагав, пояснював, був поруч. Вінне просто йшов у бій — він вів за собою інших. Для своїх хлопців він був не лише командиром, а побратимом, за яким йшли без вагань, бо знали, що він ніколи не підведе і завжди буде першим у найтяжчу мить".
За мужність і стійкість у 2023 році отримав відзнаку “За відвагу”, а у 2024 році — знак ветерана війни. Вікторія Головатюк
Яким був у житті
Попри війну, Іван залишався щирим, усміхненим, добрим молодим чоловіком, який мріяв про сім’ю та дітей. Його відкритість і доброта притягували до нього людей.
"Для мене він був не лише братом, а й справжнім другом. Ми могли говорити про все. Навіть коли йому самому було важко, він знаходив сили підтримати мене. Його слова "Все буде добре! Працюють Професіонали!" досі живуть у мені. Це його внутрішня сила, яка надихала і нас", — розповідає Валентина.
Валентина розповіла, має багато спогадів із братом, так як він був тією людиною, з ким можна було ділитися всім.
"Коли я думаю про свого брата, в моїй душі розгортається цілий світ спогадів. Я згадую наше дитинство, яке було наповнене безтурботними моментами, сміхом і радістю. Ці спогади дарують мені неповторне відчуття тепла, затишку і спокою. Зараз, коли я думаю про нього, відчуваю глибокий сум і водночас неймовірну вдячність за всі ті моменти, які ми розділили. Це відчуття тепла, яке він дарував, залишається зі мною, навіть коли його немає поруч.
Іван був добрим та усміхненим. Людиною, на яку можна було покластися. Вікторія Головатюк
Спогади коханої героя
Дівчина Вікторія розповіла, коли сам був втомленим, Іван завжди знаходив сили підтримати та заспокоїти, навіть на відстані.
"Коли я думаю про Ваню, то згадую не окремі дні чи події, а відчуття, яке було поруч з ним: тепло, затишок, спокій. Він умів тримати мій світ і бути опорою без зайвих слів".
За її словами, багато говорили про майбутнє, будували плани та мріяли про свій маленький світ.
"Ваня часто повторював: "Хочу прожити з тобою все це життя і кожне наступне". І я вірю, що колись наші душі знову знайдуть одна одну".
Іван пройшов важкі бої у Серебрянському лісі, брав участь у Нью-Йоркській кампанії на Донеччині. Вікторія Головатюк
Дівчина додала, згадує Івана з теплом, бо він навчив її багатьом речам у житті, які вона гідно нестиме з собою.
"Ваня залишив мені не тільки кохання, а цілий внутрішній компас. Він навчив бути сильною, справжньою, чесною перед собою й іншими. Він жив із відчуттям, що потрібно бути там, де важко, триматись за тих, кого любиш, і ніколи не зраджувати себе. Тепер ці принципи не просто пам’ять про нього, а частина мене і я нестиму їх далі".
Вікторія розповіла, що відчуває присутність коханого у речах, які її оточують.
"Хоч мого коханого і немає поруч фізично, я все одно відчуваю його присутність — у думках, спогадах, деталях навколо. Його тепло, турбота, сила і любов нікуди не зникли, вони живуть у мені, в моїх діях, поглядах і тому, як я йду далі. І поки я тримаю це все в серці, він завжди буде зі мною".
Загинув Іван Гудим 6 липня 2025 року у бою біля Катеринівки. Йому було 24 роки. У Івана залишилися мама, тато, рідні брати Василь і Вадим, сестра Валентина та дівчина Вікторія.
Іван Гудим у Донецькій області. Вікторія Головатюк
