Ми звикли уявляти управління освітою як щось чітко вертикальне. Ось на вершині міністерство, трохи нижче – департаменти місцевих рад та адміністрацій, ще нижче – керівники закладів освіти, тоді – вчителі й вихователі, і, зрештою, учні. Але така модель давно не працює. Та й, будьмо відверті, вона ніколи не працювала справді ефективно. Адже освіта – це точно не про абсолютний контроль зверху, це – про взаємодію та мережу, в якій важливий кожен.
Як ми у Львові формуємо таке середовище, як працюємо зі школами та хто, зрештою, «головний» у цій співпраці – розповідаю нижче.
Створити умови, а не давати вказівки
Особлива роль у цій мережі – у директорів. І, відверто, для нас, як департаменту освіти та культури, саме вони є першою ланкою, з якою ми взаємодіємо. Через них ми працюємо зі школами й вчителями, через них ми створюємо найкращі умови для наших дітей. Адже вони – не просто управлінці, а й лідери змін в освіті та лідери у своїх колективах. Саме директори разом з колегами створюють культуру у своїх школах і задають тон, а не міністерство чи департамент.
Тож ми у Львові намагаємося будувати таку модель, де департамент не так «диктує», як координує, слухає, підтримує. Тут – про баланс. І наші регулярні зустрічі та наради – це не формальність і не лише розподіл завдань, а, першочергово, відкритий діалог і спільне планування. Через них ми задаємо вектор руху, пропонуємо та запитуємо і, зрештою, створюємо платформу для розвитку лідерства. Тут ми говоримо більше про відповідальність, аніж про наказовість.
Львівські педагоги під час нового проєкту «Освітні мотиви»
Так само як виховання не зводиться до «правил і покарань», управління не зводиться до «інструкцій». Франко Нембріні, італійський педагог, пише: «Виховання – це завжди ризик, а ризик – це свобода. Повністю довіритися свободі іншого – найважчий крок. Правила повинні бути лише засобом, а не метою, аби не зробити з дитини маріонетку, непристосовану до життя та без власного критерію свободи та впевненості». Ми хочемо довіряти. Тож починаємо із себе.
Автономія не на словах
Коли ми говоримо про самостійність, то йдеться про спеціально створені умови, в яких кожен директор може проявити себе, своє бачення, свою креативність, свою свободу. Це про конкретні рішення, які зробила міська влада, аби заклади могли відчути ту автономію. Свободу не можна проявити лише тому, що ти просто кажеш людині бути вільним. Я можу збирати директорів на сотні нарад і на словах давати свободу. Але якщо я купую їм меблі в школу чи обираю колір стін, то так воно не працює.
І тут перша річ, яка є у Львові вже кілька років, – це повна фінансова автономія шкіл.
Перший її аспект – позитивний, адже кожна школа отримує свій бюджет на роботи й матеріали, вирішує що і коли купувати. Ці гроші розподіляють, зокрема, відповідно до потреб закладу освіти та кількості учнів. Коштом міста ми ввели в кожній школі посаду юриста. Окрім того, вони мають свою бухгалтерію. І тут функція департаменту освіти зводиться до допомоги, координації та підказок у роботі.
Львівські освітяни під час конференції EdCamp
Дещо негативний аспект автономії полягає в тому, що це додаткове навантаження на директора. Але в наших реаліях це одна з найбільш якісних умов, аби керівник міг проявити себе, відчути особисту відповідальність за те, що робить. Тому якщо директор, скажімо, хоче поставити вчителям в учительській кондиціонер, то йому ніхто не має права цього заборонити.
Друга практика, яку запровадили у Львові, – це те, що в нас кожна школа може залучати допомогу ззовні. Ми почали ініціювати створення піклувальних рад, благодійних фондів при школах, залучення коштів, які йдуть на спецрахунок закладу освіти. Лише за минулий рік школам вдалося отримати фінансову допомогу в розмірі 35,3 млн грн, з яких 14,3 – у грошовій формі, та 21 – у вигляді матеріальних засобів.
«Любити» грошима
Успішні зміни в освіті завжди починаються з тих, хто працює найближче до дітей. Тому нам як департаменту важливо правильно їх мотивувати.
Так, із 2021 року директорів шкіл у Львові обирають на посади за відкритим конкурсом. Така політика міста. Для них у нас діє система KPI, або ключових показників ефективності, спеціально розроблені вимоги, за якими ми оцінюємо роботу керівників, і від цього залежить їхня зарплата. Відтак, в середньому вона сягає 1000 доларів. Адже насправді йдеться не так про гроші, як про зміну ставлення до освіти загалом. Ми, на жаль, не можемо кардинально вплинути на систему на державному рівні, але, розуміючи важливість посад керівників, прагнемо стимулювати їх зі свого боку фінансово.
Що ж до вчителів, то для них ми започаткували дві круті ініціативи: «Освітня премія Львова» та «Педагоги, які надихають». І це також не просто матеріальне заохочення – це визнання того, що вчитель – важливий.
У Львові найкращих вчителів нагороджують преміями
Так, у 2024 році у Львові вперше нагородили переможців «Освітньої премії Львова» (досі, з 2015 року, це був конкурс «Успішний педагог»). 147 працівників галузі – шкіл, садочків, позашкілля та профтехів – отримали премії у розмірі 35 тис. гривень, а троє найкращих із них – по 100 тис. гривень.
Цьогоріч дали старт програмі «Педагоги, які надихають». Спершу діти з-поміж майже 5 тисяч освітян обрали орієнтовно 2200 вчителів шкіл, закладів позашкілля та мистецьких і музичних шкіл. А далі, враховуючи професійне тестування, понад 1100 педагогів впродовж року отримуватимуть премію від міста в розмірі 15 тис. грн.
Почуватись частиною унікального середовища
Освіта – це не лише про «уроки й оцінки». Це про товариство, про натхнення, про дружбу.
Ми у Львові будуємо освітянську спільноту, об’єднану світоглядом та спільним баченням змін у закладах освіти. Своїми стосунками з директорами ми вчимо їх правильним стосункам із вчителями, а вчителі вчаться правильним стосункам із дітьми. І знову процитую Франко Нембріні та його «Від батька до сина»: «Стосунки – це клей. Якщо учню здається, що вчитель ним не цікавиться, то в нього ніколи не з’явиться бажання засвоїти те, що йому пояснюють. Без любові засвоєння не буває».
Важлива частина нашої роботи з директорами – це виїзні серпневі наради та навчальні семінари в горах. Скажімо, цього року ми, вже традиційно, з керівниками шкіл, садочків та позашкілля виїжджаємо на чотири дні в Карпати. Маємо два навчальні дні, ходимо в гори, спілкуємось, проводимо вечори, п’ємо какао, дивимось фільми, обговорюємо дуже важливі речі. Якщо два роки тому ми говорили про менеджмент, а торік – про комунікацію, то цьогоріч говоритимемо про культуру і стресостійкість. А торік 1 вересня ми взагалі спільно піднялись на Говерлу.
Поїздка львівських вчителів у Карпати
Також ми проводимо для керівників мотиваційні, натхненні зустрічі, тренінги та майстерки, змагання з різних видів спорту – від волейболу чи доджболу – до настільних ігор чи навіть лазертагу, де вони не просто міряються силами, а й дарують одне одному атмосферу підтримки та щирих емоцій і просто класно разом проводять час. Окрім того, проводимо курс навчання для новопризначених керівників – організовуємо зустрічі з досвідченими фахівцями, живі дискусії, презентуємо практичні кейси та лайфхаки. Адже бути директором – це щоденна праця, щоденне лідерство, важкі управлінські рішення та креативні підходи. І, звісно, постійне навчання.
Організовуємо заходи з розбудови команди й для вчителів: квізи, спільні курси першої домедичної допомоги, Лігу Т – спортивні змагання, реалізуємо для них ініціативу «Надихай.Ся» – мотиваційні, натхненні зустрічі, бо коли вчитель піднесений – це передається і класу, і колегам, і всій системі. Окрім того, ми розпочали новий проєкт «Освітні мотиви», аби дати педагогам можливість поспілкуватися з однодумцями та топовими спікерами на цікаві теми, які стосуються саме їхньої роботи. Зокрема, наші педагоги мали нагоду зустрітися з Ярославом Грицаком, Павлом Гудімовим, Юліаном Чаплінським, Віталієм Портниковим, Ларисою Дідковською, Володимиром Станчишином, Олексієм Гнатковським, Олександром Філоненком.
Розвиток освіти неможливий і без обміну досвідом та міжнародного партнерства. Тож це ще один важливий вектор нашої роботи. Ми скеровуємо освітян за кордон, запрошуємо іноземних фахівців сюди, готуємо вчителів до впровадження нових реформ (скажімо, реформи старшої школи), до роботи з дітьми з інклюзією, до роботи в умовах війни, до нових викликів та тенденцій. Це не просто навчання: зміст – у впровадженні найкращих світових практик у Львові, інтелектуальні інвестиції в професійне зростання освітян та розвиток галузі загалом.
Закордонна поїздка львівських освітян
Скажімо, я був приємно здивований, коли торік до мене підійшла група із 50 директорів і сказала: «Ми їдемо на тиждень у Фінляндію». Ніхто не давав їм цього завдання, не ставив такого в KPI, – вони самі зголосились. Тепер такі виїзди стали щорічними. І тут важливо, що всі наші робочі поїздки для львівських освітян вже мають результат у вигляді реалізованих проєктів і залучених коштів в освіту громади.
То хто тут «головний»?
І хто ж, усе-таки, «зверху»? Той, хто керує, чи той, хто безпосередньо впливає на дітей та мотивує їх? Одне скажу з упевненістю: не чиновник. Не начальник. А той, хто щоденною працею будує атмосферу взаєморозуміння та особистої відповідальності у своїх колективах. Той, хто безпосередньо працює з учнями та дає поштовх до нових звершень. Освіта – це не про ієрархію. Це про партнерство та взаємодію між різними рівнями системи, про довіру та спільне бачення.
Саме з відповідальності, свободи та взаємної поваги народжується школа, до якої хочеться ходити. Успішна освіта будується на взаємодії, а не на контролі зверху. Бо комунікація – це все, і ми всі разом змінюємо освіту – маленькими спільними кроками.
Для вчителів у Львові проводять різноманітні заходи
Бо ж насправді все, що ми робимо в освіті, ми робимо заради комфорту та найкращих умов для розвитку наших дітей. Те, як ми працюємо з директорами, а вони – із вчителями, зрештою має прямий вплив на учнів. Найкраща мотивація для нас – бачити як львівські школярі сягають нових вершин як у навчанні, так і в житті, як вчаться самостійності, лідерству, креативності, саморозвитку та відстоюванню власних кордонів. Діти – на першому місці, тож працюємо разом заради них. До слова, ми у Львові впроваджуємо десятки ініціатив для школярів – від фінансової грамотності, патріотичного виховання, тренінгів із лідерства чи розвитку творчості – до учнівського самоврядування, долученості до конкурсів для освітян, зокрема «Педагоги, які надихають» чи «Освітня премія Львова» (вони мають прямий вплив на обрання переможців). Та ці проєкти, мабуть, заслуговують на окремий блог.
І на завершення. Освіта – це не про контроль, а про партнерство, не про вказівки, а про співтворення, про довіру, яка народжується не з посадових інструкцій, а з живого зв’язку між людьми. Коли кожен на своєму місці починає відчувати себе вагомою частиною чогось більшого, тоді й народжується освіта, яка здатна змінювати цей світ.
