Волинянка Марія Гриценко з березня 2025 року працює фахівчинею із супроводу ветеранів, допомагає сім’ям загиблих та зниклих безвісти. На роботу в амбулаторію села Литовеж прийшла після майже дворічних пошуків власного чоловіка-прикордонника Івана, який зник у боях під Соледаром.
Марія Гриценко поділилася своєю історією із Суспільним.
Зі своїм майбутнім чоловіком вона познайомилася у Луцьку, одружилася у 2014 році. Разом ростили двох доньок: Соломію і Софію. Коли розпочалася повномасштабна війна, чоловік пішов у військо.
«Я намагалася всіляко відмовляти, але мене ніхто не чув, він собі вирішив, що йде. Він пішов служити, я лишилась вдома з дітьми, бо меншій навіть трьох не було», – сказала Марія Гриценко.
32-річний волинянин зник безвісти у боях під Соледаром 9 січня 2023 року.
«У нього 18 січня день народження. Я вже планувала, що спакую посилку і відправлю, а так сталось, що чисто символічно на його День народження мені приїхала посилка з його речами», – поділилася спогадами дружина.
Після звістки про зникнення чоловіка життя наче зупинилося, зізналася Марія. Найважче почувалася перших пів року.
«Я була готова до статусу загиблого, може якого пораненого, але не зниклого безвісти. У той момент земля рухнула з-під ніг. Я, як зомбі, ходила. Я відкриваю очі, перше питання: «Нащо я встала?». Я не розуміла сенсу, чого я встаю. Я втікала від людей, бо вони на мене всі дивилися з такою жалістю. А що казати, я не знала», – додала вона.
Розповіла, що ніде не знаходила підтримки та допомоги у пошуках коханого. Пошуки Івана не давали результату.
«Я у громаді була перша, в кого зник чоловік. Знаєте, як то у відчаї, ідеш кругом, а тебе пиняють з усіх сторін, як того м'ячика непотрібного. Я знаю, як то. Тоді не було до кого йти. Ніхто нічого не знає, бо випадків небагато. Я не розуміла, як так: у нас рік війна, в нас немає реєстру зниклих безвісти», – згадувала Марія Гриценко.
З її слів, коли одного дня ледве прокинулася від невідомої хвороби, зрозуміла, що треба брати себе в руки.
«Мене це так струсило. Думаю: ні, стоп, треба щось змінювати, треба щось змінювати в голові й починати жити. Бо минулим жити не будеш, відповіді ти не знайдеш, а діти ростуть», – пояснила вона.
Розраду шукала у дітях, господарстві та квітах. На початку року волинянка отримала пропозицію від сільради на посаду фахівчині з супроводу ветеранів, пройшла конкурс і з березня допомагає сім'ям військових у Литовезькій громаді. Розповіла: ні дня не пошкодувала, що пішла у цю професію.
«Коли до мене йдуть з надією почути хоч добре слово, а виходять з мого кабінету хоча б не плачучи, з якоюсь мінімальною усмішкою – це вже хороший плюс», – сказала Марія Гриценко.
Найчастіше за консультаціями приходять члени родин зниклих безвісти чи загиблих військовослужбовців.
«Ваня пропав, швидше за все, що він загинув. От скільки є тих повернень тіл. Не бачу Соледару. Не знаю, чи це якась діра чорна, чи що. Хочеться завершити ту невідомість. Може це звучить дико, але це якась крапка була б в чомусь», – зізналася дружина зниклого безвісти прикордонника.
З часу, коли зник Іван Гриценко, минуло 2 роки і 9 місяців. Пошуки чоловіка досі не дали результату.
