Сьогодні в США відзначають Memorial Day – День памʼяті. Часто, говорячи про політику меморіалізації, ми звертаємось до американського досвіду, захоплюємось їхніми меморіалами та цвинтарями. І справді – це приклад гідного вшанування, до якого варто прагнути.
Проте навіть у США політика памʼяті формувалася довго і складно. День памʼяті там почали відзначати ще після Громадянської війни, і минуло понад 150 років, перш ніж він набув того вигляду, який бачимо зараз. Memorial Day припадає на останній понеділок травня, і завдяки цьому багато людей отримують довгі вихідні – аби мати змогу поїхати на кладовища, відвідати могили близьких і взяти участь у церемоніях.
В Україні ж майже кожен день – день памʼяті. Це болісно, але це наша реальність, бо триває війна. Проте ми повинні вже сьогодні закладати фундамент для майбутнього гідного вшанування наших героїв. Через роки це дозволить уникнути конфліктів, непорозумінь і сварок навколо місць памʼяті.
Цього тижня у Львові ми презентуємо оновлений Меморіал Героїв на Мечникова. Він став результатом не лише архітектурного конкурсу – хоча це був ключовий етап – а й обговорень із родинами загиблих. Ми отримали багато слів підтримки, але й не менше критики. Саме ці дискусії формують основу того, що згодом стане прикладом справжнього, гідного вшанування.
Багато з тих, хто цікавиться темою, минулого тижня, ймовірно, стежили за історією ветерана, який оголосив голодування на Майдані на знак протесту проти меморіалу, який планують збудувати на Київщині. Є й ті, хто каже, що треба припиняти дискусії й просто почати робити хоч щось. Але важливо, щоб формування нашої нової національної традиції памʼяті об’єднувало нас і давало результат, а не навпаки.
Зрештою, памʼять – це не лише монументи чи церемонії. Це – живий діалог і постійна праця над тим, як саме ми хочемо памʼятати тих, кому завдячуємо життям.
