Першу частину блогу Ілька Лемка «Цікаві сторінки історії Високого Замку» читайте тут.
Високий Замок, а точніше його захоплення королем Казимиром III, зіграло ключову роль у подіях 1340 року, коли львівські бояри отруїли останнього з Рюриковичів, «євроінтегратора» князя Юрія II Болеслава Тройденовича. Юрій II запросив до Галичини багатьох німецьких і чеських купців та ремісників, надавши їм рівні права з місцевим населенням. За Магдебурзьким правом звільнення від податків надавалося усім, незалежно від національності, «чи то буде німець, чи поляк, чи угрин, чи русин», таким чином умови для всіх були рівними. Утім чужинці, маючи більший досвід, спритність і наполегливість до збагачення, значно випереджали місцевих купців і ремісників у справі накопичення капіталу, що, звісно викликало незадоволення, заздрість і навіть ненависть у місцевого населення щодо європейських прибульців.
Юрій ІІ Болеслав Тройденович
Також і політика самого князя викликала незадоволення серед бояр, які намагалися отримати більший вплив на урядування краю. Пропаганда католицизму, оточення себе чужоземцями, котрі набували щораз більшого значення, ображало почуття народу. З підданими князь поводився суворо, накладав кари, утискав данинами, внаслідок цього обурення зростало, щораз сильнішою ставала боярська опозиція. Релігійний фанатизм руського кліру завершив справу. Юрій II прорахувався, ставши жертвою своїх замислів, своєї заповзятливості й опору бояр. Довготривале намагання загасити жар вибухнуло полум’ям. 7 квітня 1340 року від отрути, підступно підсипаної до напою, Юрій II загинув у Володимирі, таким чином зійшов у могилу останній із галицьких князів і закінчилася удільність Русі. Кермо правління у Львові обійняв боярин Дмитро Детько.
Реакція, підживлена ненавистю, блискавично обернулася проти чужих прибульців. Багатьох із католицьких прибічників князя було вбито чи розігнано. Вдову, княгиню Офку, яка намагалася втекти, зловили і втопили. Буря фантастичної ненависті захлиснула Червону Русь, обернувшись проти всього, що прийшло з Заходу, що в царині освіти, ремесла й торгівлі працювало для її добра. Не оминула вона і Львова, де її жертвою стали католицькі купці й ремісники, здебільшого німці й чехи. Багато з них втратили життя, іншим завдали багато шкоди, внаслідок чого зупинилася торгівля, перервалися стосунки зі Заходом.
Бездітна смерть Юрія II привела в рух усіх близьких і дальніх сусідів: Польщу, Угорщину, литовців і тоді ще зверхників Русі татар. У Польщі Казимир III, в Угорщині Карл Роберт віддавна пильно спостерігали за внутрішніми справами Русі, і на випадок смерті князя, який не мав нащадків, вели між собою перемовини, аби висунути свої права на неї. Перший – як шваґер князя, другий – як історичний спадкоємець прав угорських королів, які ще від часу Андрія II (помер 1235 року) носили титул королів Галичини і Володимирії. Отруєння Юрія II застало їх готових до походу на Русь з метою боротьби проти збунтованого боярства. Утім допомагати було вже запізно, натомість наспів слушний час для здійснення укладених щодо Русі домовленостей, кровні ж стосунки накладали обов’язок відімститися за жорстоке вбивство.
Щойно до Кракова дійшла перша звістка, і вже в середині квітня 1340 року утримуване напоготові військо під особистою орудою Казимира вступило на Русь, зайняло Перемишль і поспішило до Львова. Лише поспіх міг впровадити в дію право першого завойовника, тож не дивно, що військо так швидко прагнуло захопити червоноруську столицю, від чого залежав успіх походу. А тимчасом з-за Карпат поспішали війська угорські.
Наприкінці квітня Казимир був уже під Львовом. Несподівана поява польських вояків виявила неготовність міста до довготривалого опору. Мешканці й бояри заледве мали час, аби сховатися до укріпленої частини вищого і нижчого градів, які своїм розташуванням і засобами могли деякий час стримувати противника.
Казимир доволі легко зайняв підгороддя, оточив град і розпочав облогу, а радше щільне оточення. Серед обложенців частина була прихильна до нападника, і це були німці, віддавна осілі у Львові. Налякані кривавими заворушеннями, вони побачили у Казимирі свого рятівника. Без їхньої підтримки місто не могло довго опиратися. Як розвивалися події і наскільки тривалою була облога, ми не знаємо; в усякому разі здається, що обійшлося без великої крові. Архієпископ львівський Ян Длугош (помер 1480 року), який писав свою хроніку на джерелах, нині втрачених, подає, що обложенці, не очікуючи нізвідки швидкої допомоги, виснажені великим голодом, вислали до короля послів, висловлюючи готовність піддатися, якщо отримають запевнення, що їхня віра буде збережена. Казимир, не маючи наміру доходити до крайнощів, охоче пристав на цю умову, після чого обложені відчинили брами граду і не лише піддалися, але й склали присягу вірності.
Із зайняттям столичного міста до польських рук перейшов ключ до цілої Русі. Належало лише запевнити собі володіння ним, унеможливлюючи опір у майбутньому. З цією метою місто повинно було дати заручників, після чого, аби позбавити його засобів оборони, король мав видати наказ про знищення і спалення фортифікацій обох частин граду.
Що ж до останнього наведеного факту, можна мати поважні сумніви. Знищення фортифікацій міста, яке піддалося і дало заручників, тим самим унеможлививши оборону найважливішого здобутого на Русі місця, видається занадто неправдоподібним. Можливо, що під час облоги якась частина міських укріплень була знищена чи спалена, однак повна їхня руйнація, що цілком зрозуміло, була не в інтересах короля. Навпаки, більш імовірним було те, що здобуте місто Казимир осадив польським військовим загоном і йому, як і віддавна осілим у Львові німцям, довірив його безпеку та оборону.
Таким чином похід був увінчаний успіхом. Разом із містом переможцеві дісталася багата здобич, власне значний князівський скарб, переховуваний безсумнівно у найбільш укріпленому місці, тобто у граді на Високому Замку. Згідно з одностайними відомостями, скарб цей складався зі золотих і срібних предметів, клейнодів, зібраних руськими князями впродовж віків. Передовсім це були князівські регалії, дві коштовні корони, трон, оздоблений золотом і коштовним камінням, багатий золотистий плащ, два хрести зі щирого золота, один із яких містив у собі велику частину хреста Христового та різні інші коштовності у виразно візантійському стилі. Все це стало власністю Казимира, від якого згодом частина цих скарбів перейшла до королівської скарбниці, Вавельської катедри та багатьох костелів. Це було фактично перше взяття і пограбування завойовниками Високого Замку.
