За інформацією: Суспільне Хмельницький.
Олена Органіста написала на папері спогади про дитинство під час Голодомору 1932-1933 років, листопад 2024, Хмельниччина. Людмила Гуцуляк
98-річна Олена Органіста з Хмельниччини пережила Голодомор 1932-1933 років. На той період їй було шість років. Вона з сім’єю, а це батьки та ще двоє братів, мешкала у селі ВеселецьНині це Сатанівська тергромада..
Свою історію Олена Органіста розповіла Суспільне Хмельницький.
За її словами, раніше написала на папері спогади про дитинство під час Голодомору 1932-1933 років. Їх передала в районну газету та племінниці, хотіла, щоб майбутні покоління українців знали, як радянська влада морила голодом народ.
"До того люди жили дружно. Хто конячку мав, хто корову. Дуже страшно було, коли колгоспи почалися. В людей примусово забирати те, що було в господарстві. Хто не хотів у колгосп, того — у в'язницю. Перед тим була посуха, нічого не вродило".
Олена Органіста пригадала, 1932 року народився її молодший брат.
"Комуністів посилали по селах. Вони шукали, що є сховане. Пам'ятаю, одного дня брат лежав у колисці, я його бавила. До нас прийшли двоє людей, почали обшуки. У ліжечку була невелика торбина з крупами чи борошном. Вони забрали їжу з колиски немовляти. Я дуже плакала, але ніхто на те не зважав".
За словами жінки, вдома готували страви з продуктів, які не є їстівними.
"Мати шкрябала кору таку з дерева і варила її густо, аби щось у шлунку було. Як розвеснялося, то ходили по полях, де колись садили картоплю. Де-не-де були пригнилі картоплинки, ми їх збирали, чистили. Виходив білий крохмаль, його розтирали, і з нього варили "болтушку". Ой, я не можу навіть того згадувати, як його їсти. Як з’являлася трава, то ми щипали і їли її. Коли можна було зайти у воду в ставку, то виловлювали черепашок".
Під час Голодомору 1932-1933 років Олені Органістій було шість років, листопад 2024, Хмельниччина. Людмила Гуцуляк
Олена Органіста розповіла, у її родині, як і в багатьох односельців, господарства майже не було, бо не мали, чим годувати худобу.
"Страшно було на худобу дивитися. Хати були покриті соломою, її обдирали, щоб прогодувати господарство. Все подихало".
Жінка пригадала, коли з’являлися колоски пшениці, вона разом з іншими дітьми ходила по них в поле, попри те, що це було небезпечно.
"Хоч ті колоски були ще зеленими, ми розтирали їх на долоні та їли. На тих полях скрізь була охорона".
За словами Олени Органістої, її матір ходила на заробітки через річку Збруч.
"На заході такого голоду не було, бо люди мали поля. Мати якось крадькома ходила, допомагала щось робити, то ті люди давали трішки борошна чи круп. Вона плакала і змушувала: "Поїжте, то не будете вмирати». Тоді багато дітей помирало, вони були виснажені".
В селі людей, які помирали від голоду, хорони в братській могилі, зазначила жінка.
"Ми, діти, бачили, як їх везли на возі, плакали. В одній ямі хоронили, бо не було сильних людей, щоб копали її на кожного. Намагалися робити більшу, щоб не засипати повністю".
Наразі Олена Органіста розповіла, постійно слухає та дивиться новини, слідкує за подіями в Україні. Вона веде щоденник російсько-української війни: щодня записує туди втрати росіян. Для українських захисників разом із племінницею в’язала теплі шкарпетки та передавала їх на фронт.
"Зараз дуже боляче, що росіяни продовжують свою ненависть. Вони так страшно тривожать, руйнують. У нас же ж все будувалося, було налагоджено. Знайшовся такий лютий сусід — Росія".
