Автомобільне скло – це не тільки важливий елемент захисту та огляду, але іноді й приклад складних інженерних рішень.
Яскравим прикладом тому є чорні крапки, розташовані по їхніх краях. Їх багато хто сприймає виключно як декоративні елементи, хоча насправді вони мають набагато складніше значення.
Чорні смуги і крапки, які оточують краї стекол, називаються фритами. Це особливе емалеве покриття, яке наноситься і запікається на скло в процесі виробництва.
Основне завдання фрита – створити шорстку поверхню, що забезпечує більш надійне зчеплення скла з рамою автомобіля за рахунок використання потужного поліуретанового клею.
Без фріта клейове з’єднання могло б слабшати через вплив ультрафіолетових (UV) променів. Це явище, зване фотоокислювальним руйнуванням, з часом призводить до зниження міцності клею і, як наслідок, ослаблення всієї конструкції.
Чорна емаль ефективно блокує проникнення ультрафіолету, запобігаючи руйнуванню клею.
Однак використання суцільної чорної смуги по краях скла має свої ризики. Чорна емаль поглинає сонячне тепло, створюючи значну різницю температур між пофарбованою і прозорою частиною скла.
Це може викликати деформацію скла, призводячи до тріщин і навіть оптичних спотворень, відомих як лінзовий ефект.
Щоб запобігти цим проблемам, інженери додають градієнт точок. Вони створюють плавний температурний перехід, рівномірно розподіляючи тепло і знижуючи навантаження на скло.
Точки, розташовані ближче до чорної смуги, більші, а в міру віддалення від неї зменшуються, що також робить їх візуально привабливішими.
